Тема 3. Фактори, процес і результати виробництва. Питання

1. Організація та технологія в процесі виробництва. Технологічні способи виробництва.

2. Ефективність суспільного виробництва, її показники.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Організація та технологія в процесі виробництва. Технологічні способи виробництва.

Спосіб поєднання праці та засобів виробництва використовують як критерій при визначенні технологічних етапів розвитку виробництва, які дістали назву технологічних способів виробництва. За цим кри­терієм розрізняють такі технологічні способи виробництва: реміснича (інструментальна) технологія, машинне та сучасне автоматизова­не виробництво. Реміснича технологія, заснована на ручній праці, -тривалий історичний період, аж до промислової революції кінця XVIII - початку XIX ст. Машинне виробництво, сформоване на машинній пра­ці, охопило період з кінця XVIII ст. Сучасне автоматизоване вироб­ництво, засноване на автоматизованій праці, розпочалося з середини 50-х років XX ст.

Реміснича технологія відрізняється індивідуальною ручною пра­цею як головним чинником виробництва та універсальними засобами праці (інструментами), рушієм яких є сила людських м'язів. Вищим щаблем ремісничої технології стають мануфактури середньовіччя.

Машинне виробництво характеризується тим, що вплив людини на предмети праці здійснюється за допомогою машин, рушієм яких є вже не сила м'язів, а парова, пізніше— електрична енергія. На зміну індивідуальній приходить спеціалізована і кооперована праця людей, що обслуговують систему машин фабрики. Така праця вимагає чіткого узгодження й управління. Останнє стає справою фахівців-управлінців.

Автоматизоване виробництво відрізняється тим, що у ньому контроль за роботою механізмів, якістю і дотриманням технологій, а також функції проектування, регулювання тощо відчужуються від лю­дини. Вони передаються засобам автоматизації. Значна частина пра­цівників тут зайнята у створенні та обробці інформації. На зміну про­летарям, що обслуговують машини, приходять когнетарії - люди, які обслуговують комп'ютери та автомати.

Поняття та явище сучасного автоматизованого виробництва спів­відносне з, так званими, п'ятим і шостим технологічними укладами. У розвинених країнах п'ятий уклад виникає у 80-х роках XX століття і відзначається тим, що основними джерелами розвитку для тих країн, де він є провідним, стають наукомісткі виробництва взагалі та інфор­маційні, комунікаційні та аерокосмічні технології, зокрема. Основи шо­стого укладу закладені на межі XX та XXI століть і пов'язані зі штучним інтелектом, біотехнологіями і генною інженерією. Про масштаби роз­витку п'ятого і шостого укладів у 15-ти країнах Європейського Союзу (до приєднання у 2004 р. десяти нових членів) свідчать, зокрема, такі цифри: 45 % усіх людей, що працюють у промисловості, та 63% тих, хто зайнятий у сфері послуг, обслуговують наукомісткі та високотехно-логічні виробництва. В Україні, за даними 2003 року, цей показник досяг лише 2,4%.

2. Ефективність суспільного виробництва, її показники.

Абсолютний результат виробництва (ефект) - це про­дукт, створений у процесі виробництва.

Відносний результат виробництва (ефективність) - це якісна оцінка ефекту виробництва, яка показує, у що обходиться суспільству виробництво тих чи інших благ.

Розрізняють соціальну й економічну ефективність.

Соціальна ефективність виражає ступінь задоволення особистих потреб суспільства. Вона визначає, на скільки госпо­дарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її по­требам та інтересам.

Економічна ефективність виражає результативність сус­пільного виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату. її визначають за такою формулою:

Е = П/3,

де П - вартість продукту;

З - матеріапьно-грошові затрати.

Це показник, що характеризує величину затрат на одини­цю створеного продукту.

Чим дешевше, з меншими затратами обходиться суспіль­ству виготовлення матеріальних і духовних благ, і чим більше їх створюється, тим буде вищою економічна ефективність суспіль­ного виробництва.

Між соціальною та економічною ефективністю існує вза­ємозв'язок.

З одного боку, покращання задоволення особистих по­треб усіх членів суспільства об'єктивно вимагає зростання еко­номічної ефективності. Так, не можна підвищити добробут на­роду, не забезпечивши істотне зростання суспільної праці. Еко­номічна ефективність виступає могутнім фактором вирішення соціальних проблем.

З іншого боку, підвищення соціальної ефективності ви­ступає вирішальним фактором раціонального та економічного ведення господарства в інтересах суспільства і окремих його членів.

Однак на практиці подібний взаємозв'язок не завжди іс­нує, що виявляється в нераціональному використанні матеріаль­них ресурсів, забрудненні навколишнього середовища.

Якщо втрачається взаємозв'язок між соціальною та еко­номічною ефективністю, то це фактично означає, що виробни­цтво здійснюється заради виробництва, тобто воно набуває безглуздого характеру. Об'єктивною закономірністю має бути зрос­тання ефективності виробництва такої продукції і такої якості, які дійсно потрібні суспільству для задоволення його потреб. У цьо­му полягає суть взаємозв'язку економічної та соціальної ефекти­вності.