2. Доходи і витрати домашніх господарств. Прожитковий мінімум та оптимальний споживчий бюджет.

Кінцевим підсумком розподілу фонду особистого спожи­вання є формування сімейних доходів членів суспільства.

Сім'я - це група осіб, які пов'язані між собою родинни­ми стосунками і спільно ведуть господарство для забезпечення сімейного споживання.

Домашнє (сімейне) господарство утворює завершальну фазу відтворення - споживання матеріальних благ і послуг. Ве­дення цього господарства здійснюється залежно від сімейного бюджету, що визначається співвідношенням між доходами та витратами сім'ї.

Джерела сімейних доходів такі:

• оплата праці;

• надходження із суспільних фондів споживання;

• доходи від особистого підсобного господарства;

• доходи від індивідуальної трудової діяльності;

• доходи від власності;

• доходи від підприємництва.

Використання сімейних доходів:

■ харчування;

■ оплата житла;

■ купівля одягу та взуття;

■ придбання меблів, предметів культури і побуту;

■ витрати на соціально-культурні та побутові послуги;

■ накопичення.

У період переходу до ринкової економіки в умовах не­стабільності та інфляції статистика збільшення номінальних до­ходів недостатньо характеризує рівень життя населення. Так у 80-х роках ХХ століття Україна зіткнулася з проблемою бідності.

Показник бідності визначається за аналізом:

- рівня доходу на одного члена сім'ї (нижче прожитко­вого мінімуму);

- структури домашнього споживання (зокрема, часткою затрат на харчування).

Бідність, малозабезпеченість має кілька рівнів і характе­ризується такими показниками:

• прожитковим мінімумом;

• гарантованим прожитковим мінімумом;

• мінімальним споживчим бюджетом.

Прожитковий мінімум - це сукупність товарів і послуг,

що забезпечують задоволення головних фізіологічних потреб (їжа, одяг, взуття) і основних послуг (оплата житла тощо).

Фізіологічний прожитковий мінімум - задоволення го­ловних, найелементарніших потреб і послуг.

Соціальний прожитковий мінімум - витрати на мінімаль­ні духовні та соціальні запити.

Соціально-фізіологічний мінімум - це нижча межа малозабезпеченості.

Гарантований прожитковий мінімум - це офіційно за­тверджений рівень мінімальної заробітної плати, пенсії, допомо­ги тощо. Він не може бути нижчим за фізіологічний прожитко­вий мінімум і не може перевищувати вартісну величину міні­мального споживчого бюджету.

Мінімальний споживчий бюджет як верхня межа біднос­ті виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг спожи­вання життєвих благ, що є мінімально достатнім для фізіологіч­ного та розумового розвитку людини й забезпечення простого відтворення її життя і працездатності.

Показник мінімального споживчого бюджету використо­вується для обґрунтування:

• мінімальної заробітної плати;

• мінімальних пенсій, стипендій та інших соціальних ви­плат.

Соціальним орієнтиром є оптимальний споживчий бю­джет, який розраховується за нормами та нормативами спожи­вання, що задовольняють розумні, раціональні потреби.

3. Функції і основні напрями використання прибутку.

В результаті реалізації продукції підприємство отримує відповідну суму грошей - валову виручку (валовий дохід). Частина виручки йде на заміщення спожитих засобів виробництва, частина, що залишається, являє собою прибуток підприємства. Отже, прибуток - це різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами, які включаються в собівартість продукції. Метою діяльності кожного підприємства є отримання прибутку.

Прибуток - у широкому розумінні це різниця між отриманою виго­дою і понесеними при цьому затратами, у вузькому - це дохід від реаль­ного капіталу.

За визначенням Карла Маркса:

Прибуток - це додаткова вартість представлена не як приріст змінно­го капіталу а як породження всього авансового капіталу.

Значення прибутку зростає, що обумовлено наступними причинами:

• Він стимулює ріст виробництва, цим самим зацікавлюючи колектив підприємства в ефективному веденні господарства. На рівні підприємства по розміру отриманого прибутку можна зробити висновок як про його ефективність в цілому, так і про окремі економічні і технічні заходи.

• Він є джерелом утворення госпрозрахункових доходів підприємства, за рахунок яких здійснюється технічна модернізація підприємства і стимулювання праці працівників.

Виділяють такі види прибутку:

1. бухгалтерський прибуток - визначається як різниця між валовим до­ходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зо­внішніми) витратами виробництва;

2. економічний прибуток - визначається як різниця між валовим до­ходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, включаючи нор­мальний прибуток) витратами виробництва;

3. нормальний прибуток - звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжу­вати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу;

4. монопольний прибуток - прибуток фірми, яка займає монопольне (виключне) становище на ринку.

Засобами виміру прибутку є його маса (абсолютна грошова величи­на) та норма (якісний відсотковий показник).

Напрями розподілу прибутку, що одержує фірма (підприємство) не­залежно від форм власності, принципово не відрізняються, що зумовлено самою природою прибутку і потребами розширеного виробництва.

Розподіляючи чистий прибуток, фірма (підприємство) повинна ви­значити оптимальне співвідношення між фондом нагромадження і фон­дом споживання. Кошти фонду споживання спрямовуються на виплати премій за підсумками виробничої діяльності, матеріальної допомоги, дивідендів, здійснення житлового будівництва, зміцнення матеріаль­ної бази соціально-культурної сфери, культурно-масових заходів і за­доволення інших соціальних потреб підприємства. Кошти фонду на­громадження є основним джерелом фінансування науково-дослідних і конструкторських розробок, поновлення і розширення основних фондів, приросту оборотних засобів та інших цілей розширеного відтворення.