70. Україна на початку іі світової війни (вересень 1939 – червень 1941 рр.)

З кінця 30-х років почалась друга світова війна (1939-1945 pp.). Головною її причиною стала агресивна політика фашистської Німеччини, яка, керуючись злочинною гітлерівською "теорією" про зверхність так званої арійської раси, пред'явила територіальні претензії багатьом народам, почала захоплювати ряд європейських країн, втягнула весь світ у вир війни. Провал радянських ініціатив щодо колективної безпеки, політика "умиротворення" агресора з боку західних держав, зокрема Великої Британії та Франції, зумовили зміну курсу зовнішньої політики СРСР. 23 серпня 1939 р. у Москві було підписано німецько-радянський пакт про ненапад, а також додатковий таємний протокол Ріббентропа - Молотова, який визначав зони впливу двох держав у Східній Європі. 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, що поклало початок Другій світовій війні. Швидко просуваючись вглиб польської території, гітлерівці 10 вересня підійшли до Бреста й Львова. 17 вересня Червона армія вступила в Західну Україну та Західну Білорусію. 18 вересня уряд і головне командування Польщі виїхали за межі країни, наказавши своїм військам не чинити опору Червоній Армії. 22 вересня радянські частини увійшли до Львова.27 вересня капітулювала Варшава, а наступного дня Ріббентроп підписав у Москві договір про дружбу і протокол, що визначив новий кордон між Німеччиною та СРСР. Зокрема, Волинь і Галичина приєднались до УРСР, яка перебувала у складі СРСР. Тут було створено 6 областей: Львівська, Станіславська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Дрогобицька. Деякі українські землі - Холмщина, Підляшшя, Лемківщина - були включені німцями до так званого Польського генерал-губернаторства (центр м. Краків), яке вважалося частиною "третього рейху".У червні 1940 р. уряд СРСР примусив румунські власті повернути загарбані ними 1918 р. Бессарабію та Північну Буковину. Основна частина Бессарабії об'єднувалася з Молдавською АРСР, яка була перетворена на союзну республіку, і виведена зі складу УРСР. При цьому до Молдавської РСР потрапили деякі історичні українські землі. На українських землях Подністров'я у Північній Буковині та Південній Бессарабії були утворені відповідно Чернівецька та Ізмаїльська області УРСР. Так більшість західних і південних українських земель возз'єднались воєдино 1939 р. Початок цьому процесові поклав Акт злуки УНР і ЗУНР (1919). Навесні 1940 р. режим розпочав насильницьку колективізацію, розгорнув великомасштабні репресії. Хапали всіх - як українців, так і поляків. Тисячі людей без попередження, суду чи бодай формального звинувачення заарештовували, заганяли у вагони й вивозили до Сибіру чи Казахстану. З посиленням загрози нападу нацистської Німеччини радянське керівництво дедалі більшу увагу приділяло обороноздатності країни. Важливе місце у здійсненні цих завдань посідав народногосподарський комплекс УРСР. Швидкими темпами тут розвивались галузі, безпосередньо пов'язані з обороною: виробництво якісної сталі, нових машин, верстатів, турбін, озброєння. З затвердженням у грудні 1940 р. Гітлером плану "Барбароса" - плану агресії проти СРСР - загроза Україні ще більше посилилась. Фашисти планували приєднання українських земель до рейху, їх тотальну експлуатацію для своїх потреб. Населення УРСР передбачалося більшою частиною знищити, перетворивши на слухняних рабів німецьких панів, які мають заселити Україну. Керівництво СРСР, особливо Й. Сталін, припустилися серйозних прорахунків у стосунках з Німеччиною. Сталін був переконаний, що в разі дотримання радянською стороною всіх пунктів підписаних угод Гітлер не нападе на СРСР найближчим часом, а це дасть змогу краще підготуватися до війни. В умовах блокади з боку Великої Британії було заборонено антифашистську пропаганду. Радянська преса, замовчуючи агресивні дії Німеччини в Європі та встановлення нею "нових порядків" у загарбаних країнах, доброзичливо писала про розвиток відносин з Німеччиною. Незважаючи на численні попередження, Й. Сталін до самого кінця не міг повірити, що Гітлер нападе на Радянський Союз влітку 1941 р. Це негативно позначилося на бойовій готовності прикордонних, а також Київського та Одеського округів. 1940 р. за наказом Й. Сталіна почалося роззброєння і демонтаж укріплень на старому державному кордоні. Крім того, війська прикордонних округів були ще недоукомплектовані, їм бракувало військової техніки, особливо нових модифікацій, і підготовлених офіцерських кадрів (велика їх кількість була репресована напередодні війни). Усе це знижувало обороноздатність Червоної Армії, яка мала вести бойові дії з добре озброєним, підготовленим і досвідченим ворогом