45. Революція 1848року на Західноукраїнських землях

На початку 1848 р. в ряді європейських країн почались буржуазні та буржуазно-демократичні революції. Їх полум’я охопило й Австрійську імперію. 13 березня спалахнуло народне повстання у Відні, яке призвело до повалення уряду К. Меттерніха і створення уряду з представників дворянства і ліберальної буржуазії. Імператор Фердинанд І був змушений декларувати буржуазно-демократичні свободи та пообіцяти конституцію. Слідом за Віднем 15 березня повстав Будапешт, де був утворений перший самостійний угорський уряд. 18 березня Угорський сейм прийняв ряд законів про буржуазні перетворення. З початком революції широкого розмаху набув національно-визвольний рух у слов’янських провінціях Австрійської імперії — у Східній Галичині предтечею революції було селянське повстання 1846 р. Боячись повторення цих подій, 17 квітня 1848 р. уряд оголосив у краї скасування феодальної залежності селян і панщини. Звільнення селян стало важливою передумовою розгортання масового руху за демократичні перетворення. У березні 1848 р. у Львові під впливом демонстрації губернатор Ф. Стадіон дав згоду на звільнення політичних в’язнів і на формування національної гвардії. Відповідно до проголошених конституційною грамотою від 25 квітня 1848 р. буржуазно-демократичних демократичних свобод у краї виникли різні, у тому числі й політичні, організації, керівництво якими захопили буржуазно-ліберальні кола. Польська ліберальна буржуазія і поміщики 13 квітня 1848 р. утворили у Львові Центральну раду народову, яка домагалась здійснення буржуазних реформ та перетворення Галичини в польську автономну провінцію, заперечуючи при тому право на окремий національний розвиток більшості населення Східної Галичини — українців. Проте революція мала важливі наслідки для населення західноукраїнських земель. Найголовнішим з них було скасування кріпацтва. Аграрна реформа, незважаючи на її грабіжницький характер і збереження значних пережитків феодалізму, відіграла прогресивну роль. Вона відкрила шлях для розвитку капіталізму і формування буржуазного суспільства на західноукраїнських землях. Важливим здобутком революції було піднесення національно-визвольної боротьби народних мас, зближення українців Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття, посилення їх тяжіння до Наддніпрянської України.

46. Скасування кріпосного права в Росії, особливості селянської реформи в Україні.

Реформа 1861 року про скасування кріпосного права у Росії мала величезне історичне політичне значення. Саме тож вирішив вивчити і розкрити цю і дуже актуальну для нашої Батьківщини тему. Скасування кріпацтва у Росії став основним подією середини і другеполвини ХІХ століття. Проблема економічного і політичного перебудови Росії завжди був у центрі уваги істориків, як вітчизняних, і закордонних. Рішення селянського питання, тобто звільнення селян із кріпосного рабства було з найгостріших проблем російського суспільства на кінці 50 початку 1960-х років ХІХ століття. Є багато оцінок істориками значення й передумов реформи 1861 року. Так радянські історики стверджували, що скасування кріпацтва було проведено під загрозою сформованій у країні «революційної ситуації», що нібито настала у результаті повного розкладання феодально-кріпосницького ладу синапси і поразки Росії у Кримську війну. Українські селяни отримали особисту свободу, право мати майно, самостійно укладати договори тощо. Поміщики втратили право їх купувати і продавати, дарувати їх, розпоряджатися як річчю. Однак, на відміну від інших верств населення (дворян, купців, духовенства), селяни платили подушний податок, рекрутувалися до війська, їх піддавали тілесним покаранням. Селян було звільнено з землею за викуп, поміщики зберігали від 1/3 до 1/2 землі. Всього селяни виплатили за землю 1,5 млрд. крб. за тогочасної ринкової ціни – 500 мільйонів. До укладення викупної угоди селяни вважалися тимчасово зобов'язаними, тобто відбували дореформені повинності (цей стан було ліквідовано через 20 років). Особливістю проведення селянської реформи в Україні було те, що в південних її губерніях переважало общинне землеволодіння, а на Лівобережжя – подвірне. На півдні і сході селяни після реформи втратили до 30% землі, на Правобережжі, де більшість землі належала польським поміщикам, селянські наділи збільшилися на 20%. Після цього розпочався швидкий процес розшарування і обезземелення селянства, що призвело до пошуку роботи у містах. Це дало змогу розширювати промислове виробництво, яке до того гальмувалося відсутністю вільних робочих рук.