3. Племена трипільської культури на території України.

В період мідно-кам’яного віку на території України жили численні племена трипільської культури. Протягом 4-3 тисячоліття до н. е. трипільці розселилися на великій території: в басейнах річок Прута, Дністра, Півд. Бугу, Дніпра, а також на Волині, у Північному Причорномор’ї та інших місцевостях. Трипільські поселення розташовувалися переважно на берегах річок або на важкодоступних горбах і на ранньому етапі складалися з 10-15, а в період розквіту трипільської культури - з кількох сотен глинобитнтих будівель, які обігрівалися печами. Деякі поселення мали оборонні вали і рови. Характерними ознаками трипільської культури в економічній сфері були зернове землеробство, ; приселищний характер тваринництва; поява мідних знарядь праці. Головним заняттям трипільців було землеробство і скотарство; мисливство, рибальство і збиральництво відігравали допоміжну роль. Вирошувалися ячмінь, пшениця, просо та інші культури. Зерно перемелювалося ручними кам’яними зернотерками. Трипільці розводили велику рогату худобу, свиней, овець, кіз. Приручували диких коней. Знаряддя праці виготовляли з каменю і міді, кісток і рогів тварин.

4. Кіммерійці, скіфи, сармати на території України у найдавніші часи

У VIII—VII століттях до н. є. войовничі племена кіммерійців проникають на територію Передньої та Малої Азії. Лук, кинджал, меч та спис складали озброєння кіммерійського воїна. Ці племена займалися кочовим скотарством. Оскільки для кіммерійців коні були не тільки транспортним засобом, а й продуктом харчування, причому різноманітним, то Геродот називає їх «тими, що доять кобилиць». Кіммерійці першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також металообробку, яка допомогла кардинально поліпшити озброєння кінних дружин. Їх витіснили у VІІ ст. до н.е скіфи, що розселилися між Доном та Дунаєм. Наприкінці VІ-V ст. до н.е. утворилася рабовласницька держава – Велика Скіфія. Вона являла собою союз племен на чолі з царем, влада якого передавалася у спадок. Столицею Великої Скіфії було Кам’янське городище на Дніпрі. Найважливішою пам'яткою осілості степової Скіфії є Кам'янське городище кінця V —початку III ст. до н.е. (с. Кам'янка Дніпровська, розташоване між річками Конкою, Дніпром та Білозерським лиманом).. Забудовано було лише середню частину каркасними великими житлами з кількох кімнат та акрополь кам'яними будинками, що мав площу 32 га. Городище було центром ремесла, насамперед металургійного, торгівлі. Іншим важливим районом скіфської культури був Лісостеп Правобережжя, де відомі кургани, поселення й городища. У їхньому матеріальному комплексі репрезентовані посуд жаботинського зразка, тюльпаноподібні горщики, черпаки. Войовничий дух сарматів, які згодом витіснили скіфів-кочівників у Крим, викликав здивування й захоплення сусідніх народів. Майже єдиним видом сарматських пам'яток в Україні є кургани, поширені насамперед у Степу — Лісостепу, але розсіяні практично по всій території нашої країни. Сарматська поховальна споруда мала вигляд вузької прямокутної або овальної в плані ями, перекритої деревом, іноді — кам'яним закладом.