37. Данило Апостол і кирило Розумовський – останні гетьмани України, скасування гетьманства.

Данило Апостол (1727—1734). Рішительними пунктами — царським указом, який обмежував гетьманську владу та політичну автономію Лівобережжя: 1) гетьман міг обиратися тільки за згодою царя і не мав права на дипломатичні зносини; 2) кандидатів на посади генеральної старшини і полковників затверджував цар; 3) до складу Генерального суду поряд із трьома українцями мало ввійти стільки ж росіян; 4) скасовувалася заборона на купівлю землі в Україні росіянами тощо. Хоч українську автономію було значно обмежено, Д. Апостол все ж шукав можливості для організації державного життя. Він відновив право призначати генеральну старшину та полковників, зменшив кількість росіян в адміністрації, підпорядкував собі Київ, обмежив число російських полків в Україні. Значну увагу приділяв купецько-старшинській верстві, буржуазії, вбачаючи в ній опору української державності, зробив спробу покінчити із землеволодінням російських вельмож і чиновників в Україні. Домігся повернення під гетьманську владу запорожців та заснування в 1734 р. Нової Січі на р. Підпільна. Захищаючи державні права українського народу та обмежуючи російські впливи на Україну, гетьман Апостол тим самим затримав процес повної інтеграції Гетьманщини у структуру Російської імперії. Після смерті Д. Апостола імператриця Анна Іванівна заборонила вибори гетьмана, а для управління Україною запровадила колегіальний орган під назвою Правління гетьманського уряду. Останнім гетьманом України було обрано також Кирила Розумовського, який походив з родини рядового козака і отримав хорошу європейську освіту. Гетьманство було відновлено в 1750 р. Вибори пройшли у Глухові і були зустріті українцями з патріотичним піднесенням. Вони відродили надію на відродження автономії України. За гетьманування Кирила Розумовського українські справи були передані до колегії закордонних справ з відання Сенату. Останній гетьман України домігся права вести самостійну зовнішню політику, обороняв її фінансову самостійність. Він виношував плани відкриття університету, скасував внутрішні митні кордони, домігся ліквідації митного кордону між Росією та Україною, реформував судочинство. Розумовський впровадив ряд заходів щодо обмеження прав переходу селянина від одного поміщика до іншого, обмежив сваволю російських чиновників, які перебували на Україні. Він спробував реформувати українські військові частини, перетворивши козацькі полки на регулярні. Також Кирило Розумовський вдався до спроб встановити спадкоємне гетьманство, просивши імператрицю закріпити гетьманство за родом Розумовських.

38. Українська політика Катерини іі. Знищення Запорозької Січі.

Політика, проведена Катериною II, отримала назву "освічений абсолютизм ". Як і в деяких країнах Європи, ця політика передбачала співіснування демократичних ідей з монархічними формами правління. У період царювання Катерини II селяни остаточно втратили особисту свободу, і потрапили в повну залежність від поміщиків, стали їх приватною власністю. Своїми указами Катерина II заборонила кріпакам без дозволу поміщиків покидати своїх землевласників, подавати скарги на поміщиків в урядові органи; дозволила поміщикам засилати селян за провини в Сибір, продавати їх без землі; розширила кріпосне право на Лівобережну Україну. У сфері соціальних відносин триває закабалення селян. Кріпацтво розростається вшир. Все більша кількість державних земель, перш за все у знову освоюваних південних регіонах, передається поміщикам, які заселяють їх кріпаками. У сферу впливу кріпосного права включаються нові категорії населення: так, в 1783 році указом Катерини II українські селяни позбавлялися права переходити від одного поміщика до іншого. Знищення Запорізької Січі. Проводячи експансіоністську політику, російське самодержавство поставило за мету знищити Запорізьку Січ. Царський уряд вважав несумісним автономне існування Січі у складі Російської імперії. Його лякала роль Січі як натхненника республіканських ідей у країні. Після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. і проголошення незалежності Кримського ханства Запорізьке військо втрачає своє значення для імперії як військової сили в боротьбі проти турецько-татарських загарбників. Крім того, запорожці чинили опір захопленням їхніх земель поміщиками і царським урядом. У квітні 1775г. російська армія під командуванням генерала П. Текелія, повертаючись з війни, виконала наказ Катерини II - захопила укріплення Нової Січі і зруйнувала їх. Артилерія, військові регалії, січовий архів і матеріальні цінності були вивезені. Щоб знищити економічний фундамент Запорожжя, царські влада ліквідувала 25 тисяч багатих козачих господарств, що є оплотом волелюбності і незалежності від державних структур імперії. Знищення Запорізької Січі - одна з ланок репресивної політики царизму, спрямованої на анулювання самоврядування в національних районах країни і придушення антифеодального руху.