4. Види понять за обсягом і змістом.

Виходячи зі змісту та обсягу понять, виділяються їх види. За обсягом поняття бувають:

Одиничні – поняття, в обсяг яких входить лише один предмет (одиничний клас, одинична множина). Наприклад: “Київ”, “Чорне море”, “Юлій Цезар” тощо.

Загальні – поняття, в обсяг яких входить якась група (множина) предметів. Наприклад, “юрист”, “закон”, “стіл” тощо.

Загальні поняття у свою чергу поділяються на реєструючі та нерееструючі. Реєструючі поняття – це такі поняття, що відображають закритий обчислюваний клас предметів, наприклад: “європейська столиця”, “стаття чинного кримінального кодексу України” тощо (обсяг кожного з цих понять містить чітко визначену кількість елементів). Обсяг нереєструючих понять являє собою відкритий необчислюваний клас з невизначеним числом елементів.

В логіці також традиційно виділяють так звані нульові поняття – поняття, до обсягу яких не входить на конкретний момент жодного предмета (порожній клас). Серед них називають логічно нульові поняття – вони являють собою порожній клас, оскільки в їхньому змісті поєднані в принципі непоєднувані ознаки (наприклад: “круглий квадрат”, “замкнутий двокутник” “бездітні батьки” тощо); фактично нульові поняття – в їхній обсяг на разі не входить жодного предмета, хоча за інших умов вони могли б складати непорожній клас предметів (наприклад: “президент Великобританії”, “мешканець планети Марс” тощо ). Загалом фактично нульовим поняттям притаманні усі ті ж логічні характеристики, що й ненульовим.

За змістом виділяють:

Конкретні поняття – ті, в яких відображається визначений, даний предмет чи клас реальних чи ідеальних предметів та їх істотних ознак. В конкретному понятті предмет мислиться як дещо, що існує самостійно. Наприклад, “аудиторія”, “суддя” “закон”, тощо.

Абстрактні поняття відображають ознаки, властивості чи відношення предметів, які окремо, самочинно не існують, але мисляться абстраговано, відірвано від предмета, як щось самостійне. Наприклад, “неосудність”, “відвага”, “лють” тощо. Абстрактні поняття можуть бути як одиничними (наприклад “геніальність А.Ейнштейна”), так і загальними (“краса”, “злість”).

Окремо слід розглядати збірні поняття, в яких мисляться ознаки деякої сукупності елементів, що складають одне ціле, наприклад, “зграя”, “колектив”, “взвод” тощо. Ці поняття, як і загальні, відображають множину елементів, але, як в одиничному понятті, ця множина мислиться як єдине ціле. Потрібно взяти до уваги, що ознаки, які складають зміст збірного поняття, не можна віднести до кожного окремого елемента, що входить у нього. Не можна перенести ознаки поняття “взвод” на кожного курсанта (солдата) окремо, Збірні поняття можуть бути загальними (“зграя”, “сузір'я”) і одиничним (““сузір’я Стрільця”).

NB. Видовим до родового збірного поняття є теж збірне поняття (“кодекс” – “кримінальний кодекс”). Досить типовою є помилка при здійснені операції обмеження збірних ронять, коли замість того щоб іти до видового збірного поняття, називають елемент однорідної множини (“кодекс” – “стаття кодексу”).

Розрізняють також співвідносні та безвідносні поняття. Співвідносні поняття відзначаються тим, що відображають пари понять, зміст яких формується і є зрозумілим лише у їхньому взаємозв’язку, тобто наявність одного із них неминуче передбачає наявність іншого. Наприклад: “учитель – учень”, “істинність – хибність”. Решта понять зміст яких формується і зрозумілий незалежно від інших вважаються безвідносними.

Наявні також позитивні поняття, зміст яких відображає наявність ознаки і негативні (заперечні) – їхній зміст відображає відсутність ознаки: “красивий – некрасивий”, “законний – незаконний”.

NB. Якщо заперечна частка чи префікс злилися зі словом, що виражає поняття , то такі поняття вважаються позитивними : „невіглас”, „безпека” тощо.

Існує також підхід до класифікації понять, що виходить з розподілу предметів думки не речі, їх властивості, а також зв’язки та відношення. За такого підходу можна виділити:

1) субстанціальні поняття (від. лат. substantia – першооснова) – поняття речей, мислимих як предмети у власному сенсі (“людина”, “стілець” тощо);

2) атрибутивні поняття, або поняття, що виражають властивості (“розумність”, “вродливість” будь-чия);

3) релятивні поняття (від лат. relativus – відносний), тобто ті що виражають відношення (“рівність”, “тотожність” чого-небудь).

За функцією у висловленні поняття може виступати власне як поіменований клас предметів, предмет думки (ім’я). І може виражати ознаку чи відношення, тобто виступати предикатором.

У мисленні поняття щільно взаємопов'язані, взаємоперетворюються одне в одне, переходять з одного рівня в інший, що відбиває рух та розвиток предметів і процесів у дійсності.