1. Поняття як форма мислення.

Пізнаючи довкілля, людина має справу з необмеженою та незліченно. Кількістю різноманітних предметів, явищ та їхніх властивостей і відношень. Якби наше мислення ставилось до кожного предмета як окремого і самодостатнього, то людина навряд чи змогла б зреалізувати свою здатність до пізнання, оскільки не в змозі була б хоч якось структурувати та систематизувати світ. Проте абстрактне мислення робить можливим певним чином упорядкувати розмаїття окремих предметів. Результатом такого упорядкування є логічна форма думки, названа поняттям. Це найпростіша за структурою і найбагатша за змістом форма мислення.

Визначальні риси поняття такі:

• це мисленнєвий засіб, який дозволяє виділити і відбити у людській свідомості найхарактерніші ознаки чи відношення предмета думки;

• завдяки цій логічнйй формі думка здатна з’ясувати закономірність предметів у дійсності;

• воно є логічним засібом, що застосовним для побудови і подальшого розвитку й знань;

• будучи вербально позначеним воно виступає як мисленно-мовленнєвий засіб людської комунікації.

Таким чином:

Поняття – форма мислення, за допомогою якої відображаються предмети і явища у їх загальних та істотних ознаках.

Істотними називаються ознаки, кожна з яких необхідна, а усі разом достатні, щоб відрізняти даний предмет від усіх інших. Предмети і явища мають багато ознак але зміст поняття складають лише істотні. Так, при визначенні поняття “людина”, вказуються такі істотні ознаки, як ‘здатність та вміння створювати, вдосконалювати знаряддя праці й засоби виробництва’, ‘розвивати культуру й цивілізацію’, ‘логічно мислити й спілкуватися за допомогою мови’; чи в понятті “злочин” вказуються істотні ознаки: ‘суспільна небезпечність’, ‘протиправність’, ‘винність’, ‘кримінальна карність’.

Поняття і слово (ім’я). Як усяка думка поняття виражається у знаковій формі. У повсякденній пізнавальній практиці ми звикли користуватися словами, називати іменами окремі предмети чи сукупності (класи) предметів , подій, явищ та їхні властивості, тобто позначати іменами ті сутноності, що складають поняття. Тому поняття щільно пов'язане зі словом, проте вони не є тотожними. 1. Слово є одиницею мови, воно являє собою звуковий вираз предмета. 2. Слово служить матеріальним засобом вираження поняття. Про відмінність між поняттям та іменем свідчать також явища синонімії (одні й ті ж поняття позначаються різними іменами: “правознавець” – “юрист”), омонімії (одне й те ж слово як звуковий комплекс позначає різні поняття) та ін. Поняття може бути вираженим одним-словом (“злочин”, “вирок” тощо), може й словосполученням (“злочин проти особи”, “виправдальний вирок” тощо). Загалом відношення між поняттям і словом полягають у тому, що 1) поняття є одиницею мислення, слово – одиницею мови; 2) об'єкт думки виражається за допомогою слів; 3) поняття одночасно є і мисленнєвим образом і сенсовим підґрунтям для утворення й функціонування слів; 4) слову притаманне значення (семантика), що співвідносить його зі змістом поняття; 5) одне й те ж слово може виражати різні поняття (мовне явище багатозначності слів), одне й те ж поняття може виражатися різними словами (мовне явище омонімії).

Основні логічні прийоми утворення понять:

Аналіз (розчленування) – виділення ознак уявного чи предмета, пов'язане з мисленнєвим розчленуванням предмета думки на його складові частини, сторони, елементи, властивості та відношення з іншими предметами та властивостями.

Синтез (процес, зворотний аналізу) – мисленнєве відтворення предмета як єдиного цілого на підґрунті об’єднання вичленених у ході аналізу частин предмета, чи його ознак, встановлення зв'язку між ними, дослідження предмета як єдиного цілого, відтворення предмета як системи виділених властивостей і відношень Аналіз і синтез невіддільні один від одного, вони доповнюють та зумовлюють один одного як дві сторони єдиного процесу мислення.

Порівняння – це логічний прийом, який встановлює тотожність, подібність чи відмінність між предметами за якоюсь ознакою.

Абстрагування – мисленнєве виділення істотних ознак та відсторонення від випадкових (неістотних) ознак предметів.

Узагальнення – логічне завершення абстрагування. При узагальненні ознаки, спільні для досліджуваних предметів, поширюються на весь клас цих предметів або предмети об'єднуються в один клас (множину) на підставі притаманних їм спільних ознак, властивостей під однією знаковою формою (іменем).

Нарешті, відомий логік Є.Войшвілло, проаналізувавши різні підходи до тлумачення поняття як форми мислення дав таке визначення його як результату «узагальнення предметів якогось класу і мисленнєвого виділення самого цього класу за певною сукупністю спільних для предметів цього класу – і у сукупності відмітних для них – ознак» ¹

Тож поняття також можна визначити як мисленнєво сформований клас предметів на підставі наявності у них спільних ознак, які на даний момент вважаються істотними, і наречений певним іменем (мовним знаком), поширеним на кожен предмет даного класу.

На далі терміни “поняття” і “клас предметів” здебільшого будемо вживати як синоніми

NB. Звичайно, у мисленні ми можемо об’єднувати предмети у один клас на підставі будь-яких ознак, котрі визнаємо за істотні. Наприклад ми у змозі виділити клас ‘високих предметів’, до якого увійдуть і висотні споруди, і гірські вершини, і окремі дерева тощо. Проте людина вибирає ознаки для класифікації предметів, виходячи із потреб пізнавальної практики і, нарешті, із здорового глузду.