3. Перевірка гіпотези.

Перевірка гіпотези чи версії здійснюється у два етапи:

1. Дедуктивне виведення наслідків. Виходячи із відомих особливостей гіпотези Н, а також враховуючи конкретні умови її проявів, будують дедуктивний висновок: якщо припустимо Н, то з урахуванням обставин Г повинні мати місце S₁, S₂,...S_n, що на схемі набуває вигляду:

(Г  Н)  ( S₁, S₂,...S_n)

Цінність логічної операції дедуктивного виведення наслідків визначається тим, що вона дозволяє раціонально, тобто послідовно, планово, ефективно будувати весь процес дослідження. Якщо первинне узагальнення не є достатньо систематичним і строгим, то після побудови гіпотези чи версії і дедуктивного виведення наслідків воно стає більш методичним і систематизованим, позаяк тепер його завданням є відшукання не будь-яких, а лише тих фактів, що випливають із припущення.

2. Зіставлення наслідків з фактами. Дана операція здійснюється з метою спростування чи підтвердження висунутої гіпотези.

1) Спростування гіпотези (версії) здійснюється шляхом відшукання фактів, що .суперечать виведеним з неї наслідкам. Якщо з версії Н виведено наслідки S₁, S₂,...S_n , а при зіставлені з фактами виявлені обставини а₁ і а₂, котрі суперечать таким наслідкам, як S₁, S₂ , то тим, самим спростовується і саме припущення. Міркування здійснюється у формі заперечного модусу умовно-категоричного силогізму:

Н  S, S

 Н

Гіпотеза вважається спростованою лише у випадку, коли її непереконливість достатньо обґрунтована. Це значить, що гіпотезу не можна вважати непереконливою лише на тій підставі, що наслідки, які з неї випливають, не підтверджуються виявленими фактами, обставинами справи. Може статися, що просто відповідні факти не вдалося виявити і зафіксувати. Тому для спростування гіпотези необхідні саме суперечні факти.

2) Підтвердження гіпотези (версії). Гіпотеза Н вважається підтвердженою, якщо виведені з неї наслідки збігаються з нововиявленими фактами. Чим більше таких збігів і чим різноманітніший, наслідки, тим імовірнішою є гіпотеза. Якщо імовірність вихідної гіпотези виразити значком (* ) –(Н*), то у разі підтвердження вона стає більш переконливою:

Н*  S, S

Н**

Імовірнісний підхід до питання про підтвердження гіпотези через підтвердження наслідків, що з неї випливають, має важливе значення для науково-дослідницької та судово-слідчої практики, оскільки показує принципову тенденцію підвищення імовірнісного значення гіпотез.

NB. Разом з тим, якою б імовірною не була судова, слідча чи оперативна версія, вона не може стати підставою для прийняття правосудного рішення для звинувачення конкретних осіб у скоєнні тих чи інших злочинів. Правосудне рішення для звинувачення завжди повинно ґрунтуватися на достовірному знанні обставин справи, яка розглядається. Це означає, що кожна гіпотеза у судовому дослідженні повинна бути доведена, тобто повинна стати безперечним знанням, яке містить об'єктивну істину.

4. Способи, доведення гіпотези

В теоретичних та емпіричних дослідженнях використовуються різні способи доведення гіпотез. Проте головними є два способи перетворення гіпотез у демонстративне знання.

1. Безпосереднє виявлення шуканих фактів. Окремі гіпотези часто мають на меті з’ясування факту існування в певний час і в певному місці конкретних предметів і явищ або виявлення властивостей і ознак таких предметів. Тому досить ефективним і переконливим способом тут стає безпосереднє виявлення в передбачуваний час чи передбачуваному місці очікуваних предметів або безпосереднє сприйняття передбачуваних властивостей. Наприклад, при розслідуванні певних категорій кримінальних справ завданням слідства є виявлення набутих злочинним шляхом речей, цінностей інших коштів, котрі, як правило, переховуються чи реалізуються злочинцями. Тому виникають окремі версії про місцезнаходження таких речей та цінностей.

Версії, що доводяться через безпосереднє виявлення передбачуваної причини, завжди є окремими версіями. За їх допомогою встановлюються окремі обставини справи, сторони злочинної дії.

2. Логічне доведення гіпотез (версій). Гіпотези (версії), що поясняють істотні обставини досліджуваних явищ (розслідуваних справ), стають демонстративним знанням шляхом логічного доведення. Воно здійснюється опосередкованим шляхом, тому що пізнаються події,, що відбувалися в минулому, чи явища, що збігаються у часі дослідженням, але не доступні для безпосереднього сприйняття. Логічне доведення гіпотези залежно від способу обґрунтування може відбуватися у формі-непрямого та прямого доведення:

1) Непряме доведення здійснюється шляхом спростування і виключення усіх хибних версій, на підставі чого твердять про достовірність єдиного припущення, що залишається. Висновок має форму заперечно-стверджувального модусу розділово-категоричного умовиводу, який можна показати у вигляді такої схеми:

Н₁  Н₂  Н₃ ; Н₁ , Н₂

Н₃

Висновок у такому умовиводі вважається вірогідним, якщо, по-перше, у наявності вичерпний ряд версій, що пояснюють досліджуване явище, а, по-друге, у процесі перевірки спростовано усі хибні припущення. Версія, що вказує на єдину остаточну причину, уже буде виступати не як проблематичне, а як демонстративне знання. Цей метод ще називають методом виключення.

NB. Однак, слід зазначити практичну складність побудови вичерпного ряду версій, що пояснюють досліджувану подію. У разі явного браку вихідного матеріалу на початку дослідження досить важко точно і .визначено перерахувати усі реально можливі причини, котрі би пояснювали походження фактичних даних. Це зумовлює до необхідності висунення недостатньо визначених припущень. (Наприклад, припущення типу, що злочин міг бути скоєним або громадянином А., або Б., або В., або, можливо, якоюсь четвертою поки що невідомою особою).

Однак в судовому дослідженні не слід обмежуватися лише непрямим логічним доведенням, воно повинно йти спільно з прямим обґрунтуванням залишкової версії.

2) Пряме доведення гіпотези здійснюється шляхом виведення із припущення різноманітних, але таких, що випливають лише із даної гіпотези, наслідків і підтвердження їх нововиявленими фактами. За відсутності непрямого доведення простий збіг фактів з виведеними із версії наслідками не можна вважати достатнім її обґрунтуванням, оскільки факти, які збігаються, можуть бути викликані іншими причинами:

Н  S, S

?Н

Вище ми уже неодноразово зазначали, що з погляду логіки перехід від ствердження наслідків до ствердження підстави не вважається демонстративним.

Версія по справі повинна бути підтверджена упорядкованою сукупністю фактів, яка, з одного боку, слугує необхідною і достатньою підставою для висновку про вірогідність єдиного припущення, а з іншого – виключає всяке інше пояснення обставин справи. Тому ми маємо такий зв'язок між підставою та наслідком, який можна виразити за допомогою еквіваленції:

Н  S

Висновок від ствердження наслідку до ствердження підстави за наявності такого логічного зв’язку буде логічно законним. Якщо сукупність фактів F_а, F_b, … F_i збігається з наслідка­ми S_a, S_b, … S_i то у висновку з необхідністю стверджують про існування причини Н. Міркування набуває вигляду:

Н  S, S

Н

При дотриманні цієї умови у судовому, дослідженні приходять до знання обставин злочину і його учасників, котре є вірогідним, єдино можливим і не викликає сумнівів щодо своєї істинності.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке гіпотеза як форма розвитку знань?

2. Які є види гіпотез?

3. В чому особливість версії як гіпотетичного знання?

4. Що таке робоча версія?

5. Якою є структура гіпотези?

6. Як перевіряється гіпотеза?

7. Як підтверджується гіпотеза?

8. Чи можна вважати гіпотезу спростованою, якщо окремі наслідки, що логічно з неї випливають, не відповідають дійсності?