2. Логічні правила і помилки щодо аргументів.

Логічна переконливість і доказове значення міркування багато в чому залежить від якості вихідного фактичного і теоретичного матеріалу – переконливості сили аргументації. Вирішення головної задачі аргументації визначається дотриманням таких вимог щодо аргументів:

1) Вимога істинності й доказовості аргументів. Вимога виходить з того, що аргументи є логічними підставами для висунення тези, це своєрідний фундамент, на якому будується уся аргументація. Порушення цього правила призводить до двох помилок. Перша з них має назву “основна помилка” (лат. – error fundamentalis або argumentum achilleum) і полягає у тому, що за істину приймаються хибні аргументи: неіснуючі факти, події тощо. Особливо небезпечною ця помилка є у судово-слідчій практиці: неправдиві свідчення, неправильне засвідчення особи, речей тощо, – усе це може призвести до судових помилок. Друга помилка – “випередження підстави” (лат. petitio principii) – полягає у тому, що як аргументи використовуються хоч істинні, проте недоведені, довільно взяті положення, чиїсь припущення тощо.

2) Вимога автономного обґрунтування аргументів. Оскільки докази повинні бути істинними, то перед тим, як обґрунтувати тезу потрібно перевірити свої аргументи. При цьому для доказів підшукують підстави, не звертаючись до тези. Порушення цього правила називається “коло в доведенні” – (лат. circulum demonstrando) (або “тавтологія в доведенні”, лат – idem per idem ). Помилка може призвести до того, що недоведеною тезою обґрунтовуються недоведені аргументи. Напр., якщо ми будемо доводити, що “людина є тварина розумна, оскільки вона здатна до розмірковувань, а розмірковувати вона здатна, тому що є твариною розумною”, то перед нами буде коло в доведенні.

Можна навести відомий приклад кола в доведенні із історії науки:

У свій час противники геліоцентричної системи М.Коперніка обґрунтовували власну ідею скінченності Всесвіту опираючись на твердження, що Всесвіт на протязі доби здійснює повний оберт навколо нерухомого центру, що збігається з центром Землі. У свою чергу істинність свого аргументу вони обґрунтовували, опираючись на твердження про скінченність Всесвіту, оскільки за умови його безкінечності, є незрозумілим, яким чином Всесвіт міг би протягом доби здійснити повний оберт навколо свого центру. Таким чином, теза „скінченність Всесвіту”, доводиться через аргумент „добовий оберт Всесвіту навколо центру”, котрий сам обґрунтовується за допомогою положення „скінченність Всесвіту”, що є тезою доведення”.¹

NB. Коло в доведенні легко виявити у випадках відносно коротких міркувань. Якщо ж доведення включає в себе цілу низку умовиводів “кола” можна не помітити. Тому варто перевірити, чи не застосовується як підстава для обґрунтування саме положення, яке цього обґрунтування потребує.

3) Вимога несуперечності аргументів. Вимога пов’язана з тим, що з суперечних підстав не може з необхідністю випливати жодного положення.

4) Вимога достатності аргументів. Аргументи повинні бути достатньою підставою для тези. Теза повинна випливати з необхідністю.

Доведення вважається непереконливим, коли окремими фактами намагаються обґрунтувати широку тезу. Узагальнення у даному разі буде “занадто широким і спішним” . Причина появи таких непереконливих узагальнень криється у недостатньому аналізі фактичного матеріалу, тому аргументи хоч і обґрунтовують тезу, проте не доводять її.

Не завжди дає позитивні результати принцип “чим більше аргументів, тим краще”. Коли залучають занадто широке коло аргументів можна зробити логічну помилку “надмірного доведення”: непомітно для себе можна залучити явно суперечні докази. Аргументація у такому випадку буде нелогічною або надмірною за принципом “хто

_______________________________________

1. Краткий словарь по логике / Под ред.Д.П.Горского. М.: Просвещение, 1991. – С.82.

багато доводить, той нічого не доводить” (лат. – argumentum nimium probans). При поспішній аргументації, непродуманому аналізі доказів

зустрічається використання таких аргументів, які не лише не доводять, а й суперечать висунутій тезі (так званий “самовбивчий доказ”).

Таким чином, достатність аргументів слід розуміти не в сенсі їх кількості, а з урахуванням їх вагомості. Потрібно використовувати ряд доказів, пов’язаних та підкріплюючих не їх сумою, а добутком складників.

5) Вимога релевантності аргументів. Аргументи повинні безпосередньо стосуватися тези, яка підлягає обґрунтуванню.

Щодо відповідності тезі, то аргументи поділяються на аргументи першого виду – ті, що безпосередньо стосуються обговорюваного питання й спрямовані на обґрунтування істинності тези, і аргументи другого виду – ті, що не стосуються суті справи, а використовуються лише для того, щоб отримати перемогу в дискусії:

Аргументи другого виду (позалогічні аргументи, лат. – argumentum externun):

Аргумент до авторитету (argumentum ipse dixit – “Сам сказав”)– посилання на висловлювання, думки відомих авторитетних людей (вчених, політиків, наставників тощо). Річ у тім, що людина авторитетна в одній галузі, може виявитися мало обізнаною в іншій. І навіть тій галузі, де вона є авторитетною, можуть бути інші не менш авторитетні думки.

Аргумент до публіки (натовпу) (argumentum ad populum) – спроба замість обґрунтування тези чинити певний психологічний тиск на слухачів з метою завоювати прибічників.

Аргумент до особи (argumentum ad homiem) – посилання на особисті якості опонента, його уподобання,, зовнішність, достоїнства й недоліки. Предмет дискусії у такому випадку залишається в стороні, а предметом обговорення стає особа опонента.

Аргумент до пихи – (argumentum ad honor) непомірне звеличення, похвальба опонента з метою пом’якшити його позицію.

Аргумент до сили (палиці) (argumentum ad baculum) – загроза неприємними наслідками, загроза застосування сили замість безпосереднього обґрунтування чи спростування тези опонента.

Аргумент до жалощів (argumentum ad misericordiam) – намагання викликати у противної сторони жаль і співчуття.

Аргумент до невігластва (неосвіченості, незнання) (argumentum ad ignoranciam) – використання фактів, невідомих опонентові, посилання на твори, які той завідомо не читав, на знання, в яких він є мало компетентним тощо. Люди часто соромляться визнати, що вони чогось не знають, їм вважається, що так вони принижують власну гідність. Тому вони погоджуються зі своїм опонентом.

Аргумент до гаманця (argumentum ad crumenan) – намагання підкупити опонента чи аудиторію.