3. Способи доведення.

За способом обґрунтування тези розрізняють два види доведення: пряме і непряме:

1. Прямим називається доведення, при якому не вдаються до використання суперечних тезі припущень. Пряме доведення ґрунтується на певній безсумнівній підставі, з якої безпосередньо виводиться істинність тези. Тобто доведення прямує від істинності аргументів до істинності тези. Пряме доведення може мати форму дедуктивних, індуктивних умовиводів або за аналогією. .

1) При формі дедуктивного умовиводу пряме доведення може мати, наприклад такий вигляд:

а) Теза: Мідь електропровідна

Аргументація:

Загальний аргумент: “Усі метали електропровідні”.

Міркування: “Якщо усі метали електропровідні а мідь – метал, то, отже, мідь є електропровідною”

б) Теза: “Постріл в N. здійснено з близької відстані”.

Аргументація:

Загальний аргумент “Якщо навкруги вогнепальної рани виявлено частинки пороху (А), то постріл зроблено з близької відстані (Т)”.

Твердження про факт: “Навкруги вогнепальної рани на тілі N. виявлені частинки пороху (А)”..

Логічна схема показує, що демонстрація здійснюється у формі умовно-категоричного умовиводу:

А  Т, А

Т

Особливість дедуктивного обґрунтування полягає у тому, що при істинності аргументів-засновків і дотриманні правил висновку, воно дає вірогідні результати,

2) Індуктивне, обґрунтування – це логічний перехід від аргументів, у яких подано інформацію про окремі випадки певного роду, до тези, яка узагальнює ці випадки. Наприклад:

Теза: “Для всіх злочинів проти основ національної безпеки України Кримінальним кодексом України і передбачено позбавлення волі”.

Аргументи: (1) “Злочини проти основ національної безпеки України

передбачені у шести статтях Кримінального кодексу України: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, державна зрада, шпигунство тощо”.

(2) “Для кожного із шести злочинів передбачене позбавлення волі”.

Міркування: “Оскільки розділ 1 КК України «Злочини проти основ національної безпеки України» вичерпується зазначеними шістьма злочинами, то за них усіх передбачене покарання у вигляді позбавлення волі”.

У даному випадку перед нами повна індукція, тому теза як висновок із істинних засновків випливає з необхідністю. Якщо ж обґрунтування здійснюється у формі неповної індукції, то доказовість тези залишається більш чи менш проблематичною.

Подібна форма доведення застосовується усіх науках, коли теза є загальним судженням.

NB. Сутність індуктивного доведення полягає в тому, що воно спрямоване те, щоб співрозмовник погодився, що кожен окремий предмет, який входить до певного класу предметів, відображений у загальному судженні, має ознаку, у цьому загальному судженні зафіксовану. Коли згоду на це отримано, тоді з необхідністю випливає істинність тези: якщо кожен предмет окремо має цю ознаку, то, звичайно, що усі предмети даного класу мають цю ознаку.

3. Демонстрація у формі аналогії – це пряме обґрунтування тези, у якому формулюється твердження про одиничне явище (наприклад, у багатьох видах судових експертиз). При такому доведенні обґрунтовується подібність двох предметів за якоюсь ознакою на підставі того, що ці предмети схожі в інших ознаках. Наприклад:

Теза: “Даний злочин міг скоїти N”.

Аргументи: (1) “Даний злочин має ознаки (обставини злочинної дії) xyz”.

(2) “Відомі подібні злочини з ознаками xyz які ще мали ознаку n – їх скоїв конкретний N.”

Міркування: “Якщо дана злочина дія повністю збігається в своїх обставинах з уже відомими злочинами, про котрі доведено, що їх скоїв N., то можна з великою долею вірогіднеості припускати, що і цей злочин скоїв N”.

NB. Слід завжди мати на увазі що доведення за аналогією дає лише імовірне знання. Аналогія тільки наводить на здогадки щодо ще не вивчених ознак предметів. Однак у кримінальній практиці результати багатьох експертиз, що ґрунтуються на аналогії (дактилоскопія, почеркознавство, ДНК-тест та ін.) вважаються цілком демонстративними, оскільки їхня доказова сила повсякчас підтверджується на практиці.

2. Непрямим називають доведення, в якому істинність тези здійснюється шляхом обґрунтування хибності суперечного тезі припущення (антитези). Застосовують його у випадках, коли бракує аргументів для прямого доведення. Залежно від структури антитези виділяють два види непрямих доведень: апагогічні (доведення від противного) і розділові (методом виключення).

1). Апагогічним (гр.apagoge – виведення; apagogos – той, що відводить) називають непряме обґрунтування тези через встановлення хибності суперечного їй припущення. Аргументація тут здійснюється у декілька етапів:

а) При наявності тези Т висувають суперечне їй положення – антитезу ~Т, яке умовно визнають за істинне і виводять наслідки – С, які з нього логічно випливають. На схемі це позначається так:

Т ׀– С

б) Логічно виведені із антитези наслідки зіставляємо з фактами, тобто з положеннями, істинність яких установлена – F, і у разі несумісності Виведених наслідків з цими фактами перевага надається істинним положенням, а виведені із припущення наслідки вважаються хибними, Істинними положеннями можуть виступати достовірно виявлені факти, наукові дані, аксіоматичні очевидності. Схема міркування має вигляд розділово-категоричного умовиводу:

С  F, F

С

в) Із хибності наслідків логічно роблять висновок про хибність припущення Т. Міркування здійснюється у формі заперечного модусу умовно-категоричного умовиводу:

~Т  С, С

Т

г) Нарешті, із хибності припущення Т роблять висновок про істинність тези Т (на підставі закону виключеного третього). За заперечно стверджувальним модусом розділово-категоричного умовиводу:

Т  Т, Т

Т

Тут також має місце закон подвійного заперечення –  Т = Т

Припустимо, що нам потрібно апагогічним способом довести тезу про “неумисність вбивства”, тоді антитезою буде твердження – “вбивство скоєно умисно”. З даної антитези виводяться наслідки, які б свідчили про очевидні мотиви, підготовку до злочину, погрози тощо. Проте наявні факти свідчать, що мотивів не було, підготовки не було погроз та іншого не було. Таким чином, суперечна теза вважається спростованою.

NB. Апагогічне непряме доведення застосовується лише у випадках, коли теза і антитеза знаходяться у відношеннях суперечності (третього не дано), у разі несумісності, включаючи і протилежність, апагогічне обґрунтування стає непереконливим.

2). Розділовим називають непряме обґрунтування тези, яка виступає членом диз’юнкції, шляхом встановлення хибності й виключення усіх інших альтернативних членів диз’юнктивного ряду. На відміну від апагогічного, у розділовому непрямому доведенні присутні не лише, два (Т і Т), а кілька положень – Т₁ , Т₂ , Т₃ кожне з яких претендує на роль тези і повністю чи частково виключає усі інші. Обґрунтування тут здійснюється методом виключення. У ході аргументації показують непереконливість усіх членів диз’юнкції, окрім одного. Так непрямо обґрунтовують істинність остаточної тези. Міркування здійснюється у формі заперечно-стверджувального модусу розділово-категорич­ного умовиводу:

Т₁ Т₂  Т₃, Т₂, Т₃

Т₁

Розділова аргументація часто застосовується у правовій практиці при перевірці версії, при з’ясуванні причин якоїсь події, при виборі конкуруючих статей у процесі кваліфікації якогось злочину тощо. Так, наприклад, по справі щодо причетності до крадіжок на складі підозрюються A, B, C, D. У ході розслідування З’ясувалось що B, C, D не могли їх вчинити через різні обставини. Таким чином робиться висновок про причетність до крадіжок А.

Розділове обґрунтування є переконливим лише у випадку, коли диз’юнктивне судження є повним (закритим). Якщо ж розглянуто не усі варіанти рішення, то метод виключення не забезпечує переконливості тези, а дає лише проблематичний висновок.