3. Мова логіки (знаковий характер логіки). Логіка і мова.

Будь-яка думка має якусь соціальну вартість лише тоді. Коли вона стає частиною комунікативного процесу, коли вона може бути висловленою (позначеною), сприйнятою і зрозумілою. Таким чином мислення характеризується позначуванням, тобто включається в певний дискурсивний процес (процес спілкування), який з погляду його знаковості називають семіозисом (або, інакше кажучи, – процессом позначування інформації). Будь-яка мова (природна чи штучна) являє собою знакову систему. Знак у традиційному визначенні – це матеріальний, чуттєво сприйнятний предмет (в самому широкому сенсі), що в процесі пізнання вказує на інший предмет (заміщує його в процесі комунікації), подію, явище, суб’єктивний концепт (мисленнєвий образ) тощо. Знак бере участь у процесі набуття, зберігання та передачі певної інформації. Він є інтерсуб’єктивним (міжособистісним) посередником в соціальній взаємодії і комунікації. Наука, що вивчає знакові системи, називається семіотикою.

Оскільки логіка оперує мисленнєвими структурами, їй з необхідністю притаманна знаковість: всяка думка повинна мати свого матеріального виразника. Як в усякій знаковій системі в логічному семіозисі наявні відношення між його елементами, що відбивають знаковий характер логіки:

1.Логічний синтаксис. Знаки будь-якої мови вступають у певні відношення між собою, формуючи більш складні знакові конструкти (наприклад, у природній мові слова складаються в речення, речення в тексти). Такі відношення називаються синтаксичними. Логічний синтаксис, таким чином, досліджує правила конструювання і перетворення знаків у логічній системі, яка є сукупністю вихідних символів, формул, аксіом і правил виведення.

2. Логічна семантика – відображає смислову сторону знаків, виявляє відношення знаків до їхніх значень. Логічна семантика знайшла своє висвітлення в теорії референції, яка вивчає відношення знаків до тих предметів, що цими знаками позначаються. Тому в теорії референції наявні такі терміни як “ім.’я”, “висловлювання”, “позначування”, “істинність – хибність” (останні є фундаментальними логічними категоріями) тощо. Референція, власне пов’язує будь який знак з предметним світом. Другою галуззю логічної семантики є теорія смислу (значення), яка стосується відношення знаку до його смислового значення, власне, до тієї думки, що виражається за допомогою даного знака. Під смислом (сенсом знака) також можна розуміти ту інформацію яка у ньому міститься.

3. Логічна прагматика. Будь який комунікативний (знаковий) процес передбачає наявність його учасників, котрі є також суб’єктами думки. Прагматичне значення знакового виразу залежить не лише від його предметно-смислового значення в межах конкретного семіозису (процесу позначування), а й від знань та інтенцій (бажань, намірів) учасників комунікативної дії чи від якихось позакомунікативних чинників (наприклад, місця часу, випадкових обставин тощо).

Формалізація в логіці. Під формалізацією взагалі розуміють відбиття та закріплення результатів мисленнєвого процесу в точних поняттях та судженнях чи інших знакових конструкціях. При формалізації для вираження досліджуваних предметів, їхніх властивостей та відношень використовуються стійкі матеріальні конструкції, що фіксують важливі сторони об’єкта. Першим і головним варіантом формалізації мислення можна вважати природну мову. Подальша його формалізація здійснювалась за допомогою так званих штучних або частково штучних мов.

Логічна формалізація спрямована на виявлення та фіксацію основних форм мислення та логічних форм висновків та аргументації. Сама формалізація буває повною і неповною. Повна формалізація має місце тоді, коли повністю абстрагуються від змістовного сенсу міркування, його вихідних понять і положень и перераховують усі правила логічного виведення, застосовувані у доведенні. Така формалізація включає три моменти: 1) позначення усіх вихідних, невизначуваних термінів; 2) перелік формул, що приймаються без доведення (аксіом); 3) залучення правил перетворення даних формул для отримання із них нових формул (теорем).

В формалізованій теорії доведення не вимагає звернення до змісту використовуваних понять, до їхнього сенсу. Доведення виступає як послідовність формул, кожна з яких уже є аксіомою, або отримується із аксіом за правилами висновку.. Перевірка такого доведення стає суто механічною процедурою, яку можна передати обчислювальній машині. Формалізація відіграє суттєву роль в уточненні наукових понять. Багато проблем не можливо вирішити, доки не будуть сформалізованими пов’язані з ними проблеми

Логіка як область знань виробила власні способи формалізації. Причому, у зв’язку з численними напрямками та парадигмами у сучасній логіці, матеріальні способи формалізації досить різноманітні. Проте в будь якій формалізованій мові логіки, завжди будуть присутні так звані “змінні” – матеріальне формалізоване вираження імен чи цілих виразів (висловлювань), “константи” – виразники логічних зв’язків та операцій (функтори, оператори тощо). В подальшому ми будемо користуватися елементами логічної формалізації