6. Формалізуйте наведені вислови у термінах темпоральної модальності.

П р и к л ад: Жодного разу не було так, щоб якась подія сталася і не сталася – Н А   А „ніколи не було правильним, щоб було А і не-А”.

1) Жодна подія не може статися тепер, у минулому чи майбутньому одночасно. Вона або відбувається зараз, стане минулим і була у майбутньому. Або вона є минулою, була майбутньою і теперішню, або є майбутньою і буде теперішньою і минулою.

2) Якщо якась подія відбувається, то колись був такий стан речей, що колись настане такий стан речей, що ця подія відбудеться.

3) якщо щось стане фактом, то рано чи пізно стане фактом те, що це щось більше ніколи не буде фактом.

4) якщо завжди буде істинним то, що було так, що деяка подія мала місце, то ця подія або має місце на разі, або мала місце раніше, або матиме місце у майбутньому.

7. Чи є формулами темпоральної логіки такі висловлювання:

1) GA  GHA

2) FA  F FA

3) HHA  H  A

4) GA  HA

5) P  HA

6) (A  B)  (GA  GB)

До розділу 5.

1. Визначте вид і логічну форму запитань.

1. На юридично факультеті вивчають логіку, чи не так?

2. Що ви тут робите?

3. Ти умієш грати в теніс?

4. Може ви помовчите?

5. Чи вивчає логіка структуру мислення?

6. Чи вам щось відомо про цю подію?

7. ?) у яких відношеннях ви знаходитесь з підозрюваним?

8. Хто , де і коли сказав, що усе плинне і змінюється?

9. Хто був убитий Каїном?

2. Чи коректні дані запитання?

1. Чи зостанешся ти проживати за старою адресою останній час?

2. Між ким відбувалася російсько-японська війна?

3. Чи може всесильний Бог створити такий камінь, який би не зміг підняти Сам?

4. Якою є відстань до Лондона?

3. Які пресупозиції визначають дані запитання?

1) Паління тютюну – це вада, чеснота, примха, безглуздя чи панацея від усіх негараздів?

2) Чи ти перестав бити свою дружину?

3) Яким є числове значення числа ?

4) Як мені швидше добратися до Києва?

5) Як можна легше попасти до Парижа?

6) Якби у вас був мільйон, на що би ви його потратили?

7) Якщо у вас є мільйон , на що ви його потратите?

8) Цікаво, яка висота Ейфелевої вежі?

Частина. Іі Логічні засади міркування Логіка вивідного знання

РОЗДІЛ 1. Дедуктивні умовиводи.

Умовивід як форма мислення. Характеристика дедуктивних умовиводів. Безпосередні дедуктивні умовиводи. Простий категоричний силогізм. Правила простого категоричного силогізму. Силогізми з виключаючими судженнями. Скорочені й ускладнені силогізми. Складні і складноскорочені силогізми. Умовиводи із суджень з відношеннями. Дедуктивні умовиводи із складних суджень.

1. Умовивід як форма мислення.

Основу людської практики складає пізнавально-комунікативна діяльність. В процесі комунікації ми з необхідністю здобуваємо нові знання. Значну частину цих знань ми отримуємо безпосередньо, шляхом спостережень, у яких задіяні органи нашого чуття, чи завдяки передачі знань іншими членами комунікації. Але здебільшого свої знання ми отримуємо, виводячи нові знання із знань уже набутих людством протягом його розвитку, тобто із знань вже наявних, котрі на даний момент вважаються істинними. Нове знання, отримане із уже відомих, наявних знань називається опосередкованим або вивідним.

Так, жодна людина не в змозі суто емпіричним шляхом виміряти космічні відстані, чи маси космічних тіл. Проте це успішно здійснюється на підставі наявності цілого ряду уже відомих знань, які на разі вважаються істинними. Так само не можна визначити винність особи лише поглянувши на неї, для цього необхідна ціла низка доказових міркувань.

Опосередковане (вивідне) знання здійснюється через таку форму думки, як умовивід.

Умовивід – форма мислення чи логічна дія, в наслідок якої із одного чи кількох суджень, що виражають відомо нам знання, і певним чином пов’язаних, ми отримуємо нове судження, яке містить нове, досі невідоме знання.

Будь-які умовиводи мають спільне щодо своєї структури. Так обов’язковими елементами їх є:

1) вихідні судження, що виражають відоме знання і називаються засновками;

2) судження, що виражає нове (вивідне) знання і називається висновком.

Наприклад:

1. Усяка злочинна дія є карною

2. Шахрайство – злочин.

3. Шахрайство – карне

Риска під засновками заміняє такі мовні вирази, як “отже”, “таким чином”, “тому” тощо, тобто має значення “випливає”.

NВ. Потрібно взяти до уваги, що в умовиводі необхідним є дотримання закону тотожності, інакше порушуються зв'язки між вихідними судженнями (“Я йому про Ярему. Він мені про Хому”) У разі сенсового зв'язку між засновками, процес міркування забезпечує нам істинність вивідного знання.

Для того, щоб результат вивідного знання – висновок – був переконливим ми маємо дотримуватися таких умов:

1. Вихідні судження (засновки) повинні бути істинними. Істинний висновок із хибних суджень може бути лише випадковим

2. У ході міркування потрібно не порушувати правила виведення, котрі є необхідною умовою його достовірності та логічної правильності. Тому, ті міркування (умовиводи), між засновками і висновком яких наявний зв’язок логічного слідування за звичай називають логічно правильними, якщо ж такий зв'язок відсутній, подібні міркування вважаються логічно неправильними.

Структура правильного умовиводу як такого, що має на меті пізнання істини, ґрунтується на об’єктивних підставах, в ній відображено і зафіксовано звичайні відношення між предметами і явищами навколишнього світу, що зустрічаються у людській практиці.

Так, ми фіксуємо досвід у судженнях: “Срібло проводить електричний струм”, “Залізо проводить електричний струм”, “Свинець проводить електричний струм”. Зіставивши ці судження з дотриманням умов правильного логічного мислення, ми можемо зробити висновок: “Металам взагалі притаманна властивість електропровідності”. Цей висновок не є результатом випадкового зв’язку між судженнями, він можливий тому, що у ньому відбито об’єктивно існуючий у природі зв’язок між властивостями роду та виду.

Істинність висновку у нашому міркуванні може бути такою, що не викликає жодних сумнівів, тобто випливає з необхідністю. Такі умовиводи називають демонстративними. Так, якщо нам відомі істинні судження “Кожна злочинна дія проти власності є карною” і “Дана дія має ознаки злочину проти власності”, то істинність висновку “Дана дія є карною” є поза сумнівом. У судовій та-слідчій практиці демонстративними мають бути усі процесуальні рішення, постанови тощо, адже привід для будь-якого сумніву може призвести до їх оскарження відміни і т.п.

Проте, в процесі пізнавальної діяльності нам доводиться робити і такі висновки, істинність яких є проблематичною, тобто не випливає з необхідністю, а сприймається з більшим чи меншим ступенем вірогідності. Такі умовиводи називають недемонстративними, імовірнісними (проблематичними). Так, якщо на підставі знання, що у нашій Галактиці існують зірки подібні до Сонця, ми зробимо висновок, що тоді можливе існування подібних сонячних систем і навіть планет, подібних до Землі, то такий висновок буде імовірним. В судово-слідчій практиці імовірнісні умовиводи мають широке застосування, наприклад, на початкових етапах розшуково-слідчих дій, висування версій тощо.

NB. Подальша доля імовірних висновків може скластися по-різному. При подальшому розвитку знань вони можуть набути статусу істинних, тобто будуть доведені емпірично чи за допомогою демонстративних умовиводів. Подібне наприклад сталося з планетою Нептун, що спочатку булла відкрита «на кінчику пера», тобто вирахувана математично, і лиш пізніше відшукана візуально. Вони можуть виявитися хибними, тобто бути спростованими, як це відбувається з цілою низкою наукових гіпотез. Вони можуть так і залишатися проблематичними.

Щодо напрямку логічного висновку, тобто залежно від характеру зв'язку між загальним та конкретним знанням, у засновках та висновку виділяються умовиводи дедуктивні, індуктивні та за аналогією.

Дедуктивними (від лат. deductio – виведення, висновок) називаються умовиводи, у котрих а) предметна область, позначена у висновку, не виходить за межі предметної області, позначеної у засновках (тобто міркування прямує від знання загального до знання окремого), в) за умови дотримання правил висновок є логічно необхідним.

До індуктивних умовиводів (лат. inductio – наведення) відносять такі, у яких а) предметна область, що позначена у висновку, є ширшою за предметну область, позначену у засновках (міркування прямує від окремого знання до знання до загального), б) висновок здебільшого не є логічно необхідним, тобто є недемонстративним.

В основі умовиводів за аналогією знаходиться порівняння, коли ознаки одного предмета переноситься на інший на підставі схожості між ними. Висновки за аналогією здебільшого теж відносяться до недемонстративних.

Щодо кількості засновків, умовиводи поділяються на безпосередні – ті які складаються лише з одного засновку та опосередковані – містять більш ніж один засновок.