Розділ 5. Логіка запитань та відповідей Запитання як комунікативні форма. Види запитань. Правила постановки запитань. Види відповідей.

1. Запитання як комунікативні форма. Види запитань.

Усякий акт пізнання, ціла низка повсякденних комунікативних ситуацій пов’язані з браком інформації про якийсь предмет чи явище. Однією із важливих комунікативних форм, що безпосередньо спрямована на сповнення поповнення інформаційної нестачі, є запитання

Запитання – мовленнєва форма, яке має на меті отримання певної інформації, що може бути відомою якимось іншим особам. Бажаючи отримати інформацію, автор запитання припускає, що така інформація повинна бути у адресата запитання, і саме завдяки цьому «не врахований раніше фрагмент інформації актуалізується завдяки запитанню, відповіддю на яке він є. У цьому сенсі питання, які слугують для втілення інформації у висловлення, керують процесом активації невербалізованого знання».¹

Усяке запитання містить у собі якусь вихідну інформацію про світ, котра називається передумовою (пресупозицією) запитання, а також вказівку на її недостатність, неповність. Так у запитанні: “Хто саме із співучасників запропонував вчинити крадіжку?” – відомою інформацією є знання, що дані особи є спільниками у скоєнні злочину і що серед них є ініціатор, невідома інформація мусить містити вказівку на цього ініціатора

Окрім пресупозиції важливим є і контекст, в якому запитання формулюється. Контекст запитання – це місце, час, наміри, стосунки між учасниками та інші умови комунікації. Так, узвичаєне запитання при залицянні “Що ви робите сьогодні увечері?”, не обов’язково вимагає відповіді про конкретні справи, а передбачає відповідь про наявність вільного часу.

У мовленні запитання формулюється за допомогою питальних речень, які не виражають суджень, а отже не є ні істинними, ні хибними. Мовними показниками питання є спеціальні питальні слова: “хто”, “що”, “коли”, “чи”, “де”, “навіщо”, “який” тощо, а також інтонація.

NB. Зовнішня форма запитання (наявність питальних слів, відповідна інтонація) не обов’язково надають висловленню характер запитання. Існують

______________________________________

1. Хинтикка Я., Хинтикка М. Шерлок Холмс против современно й логики: к теории поиска иніформации с помощью вопросов // Язык и моделирование социального взаимодействия / Общ. Ред В.В.Петрова. – М.: Прогресс, 1987. – С.268.

зовнішньо питальні форми висловлювань, які зовсім не містять вимог щодо отримання якоїсь інформації, а виражають уже загальновідому інформацію часто

супроводжуючи її оцінними характеристиками. Напр., початок знаменитої промови Цицерона «Проти Катіліни» у римському сенаті: “Допоки ти, Катиліно, будеш зловживати нашим терпінням?” , – не вимагав відповіді з якимось часовим значенням, а був лише виразом ставлення автора промови до опонента і швидше означала щось на кшталт “Ти вже нам усім давно обрид”. Подібні питання називають риторичними.

Види запитань.

Запитання можуть бути поставленими вірно (коректними), коли їх передумова є істинним несуперечним знанням, та неправильно поставленими (некоректними), якщо їх передумова є хибною або суперечною (Напр.: „Як почуває себе президент Великобританії?” – запитання не є коректним через відсутність такої особи).

За функцією запитання бувають уточнюючі та доповнюючі.

Уточнюючі запитання спрямовані на з'ясування істинності передумови (напр., “Чи правда, що К. є родичем потерпілого?”).

Доповнюючі запитання ставляться з метою отримання нових знань про властивості предмета (напр., “Яка стаття кримінального кодексу передбачає покарання за шахрайство?”).

За структурою запитання бувають простими та складними.

Прості запитання – це запитання, що не містять у своєму складі інших запитань.

Складні ж містять як складові частини інші запитання, об’єднані за допомогою логічних зв'язок (кон’юнкція і диз’юнкція). Залежно від типу зв'язку складні запитання бувають з’єднувальними, зв’язані сполучником “і” (наприклад, “Чи вірно, що до нього можуть бути одночасно застосовані ув’язнення і конфіскація майна?”), та розділові, об'єднані за допомогою сполучника “чи” (напр., “Його викликають до суду як свідка чи як потерпілого?”).

Щодо ставлення до обговорюваної теми, то питання бувають по суті теми – такі, передумова яких прямо чи непрямо пов'язана з обговорюваною темою і відповідь на які уточнює або доповнює вихідну інформацію; і запитання .не по суті теми – такі запитання, передумова яких ні прямо, ні непрямо не стосується обговорюваної теми. Останні часто ставляться з метою відвести обговорення від вирішення основної проблеми або щоб затягнути його, тобто порушують вимоги закону тотожності..