Частина і.

ЛОГІКА ЯК НАУКА. ЛОГІКА ІМЕН ТА ВИСЛОВЛЮВАНЬ.

РОЗДІЛ 1.Логіка як наука.

Логіка як властивість абстрактного мислення. Логіка серед інших наук про мислення.. Предмет та задачі логіки. Види логік Логіка і мова. Мова логіки (знаковий характер логіки). Принципи формалізації. Місце логіки у підготовці юриста.

1. Логіка як властивість абстрактного мислення. Логіка серед інших наук про мислення.

Передусім варто звернутися до етимології терміна “логіка”. Слово це походить від грецького λογος (logos, логос), що означає “думка”, “мислення”, “розум”, “слово” та ін. На разі слово “логіка” вживається здебільшого у двох основних значеннях: 1) властивість абстрактного мислення (“раціональне мислення”); 2) галузь наукового знання. У першому випадку йдеться про такий зв'язок думок, що робить можливим вірний висновок як наслідок міркування, а також робить зрозумілими й переконливими конкретні думки. У другому випадку під терміном “логіка” розуміють науку про закони й форми правильного мислення.

Потрібно мати на увазі, що головним підґрунтям діяльності людини є пізнавальна діяльність. Пізнання – процес відбиття світу у свідомості людини – являє собою єдність чуттєвого та раціонального. Чуттєве пізнання здійснюється у трьох основних формах:

Відчуття – відображення окремих властивостей предмета, сприйнятих за допомогою органів чуття (колір, смак, форма тощо).

Сприйняття – цілісний образ предмета, що виникає на основі його безпосередньої дії на органи чуття.

Уявлення – чуттєво-наочний образ предмета чи явища об'єктивної дійсності, що сприймались нами раніше і зберігаються у пам’яті, хоча даний предмет безпосередньо на наші органи чуття не діє. Уявлення можуть формуватися у свідомості й опосередковано на підставі почутого, прочитаного чи власної фантазії.

Мислення відрізняється від чуттєвого пізнання. Воно відображає світ в абстракціях, відволікаючись від конкретного у предметах та явищах, абстрактне мислення узагальнює численні однорідні об'єкти, виділяє найбільш важливі властивості, розкриває істотні зв'язки. Як особливості абстрактного мислення можна зазначити такі:

1. Мислення відображає дійсність в узагальнених образах. Воно абстрагується (відволікається) від одиничного і виділяє у предметах повторюване, спільне, істотне (так, наприклад, в основі такого узагальнюючого поняття, як “правопорушення” лежить спільна, повторювана й істотна властивість – “протиправність певної дії”).

1. Мислення – процес опосередкованого відображення дійсності. Чуттєве пізнання робить можливим пізнати лиш те, що дано безпосередньо у відчуттях (те що ми бачимо, чуємо тощо). Завдяки абстрактному мисленню ми можемо отримувати знання опосередковано, на підставі уже наявних знань. Так, не спостерігаючи безпосередньо самого злочину, можна на підставі наявних знань (прямих та непрямих доказів) відтворити його картину та виявити злочинця. Знання, отримане на підставі уже наявних знань, називається вивідним а процес його отримання – виведенням.

2. Мислення – процес активного відображення дійсності. Саме пізнання навколишньої дійсності є процесом активним. Особливо це стосується абстрактного мислення. Створюючи ті чи інші мисленнєві абстракції, ми також змінюємо власні знання про предмети довкілля, а також способи передачі цих знань (наприклад, створення формалізованих мов тощо).

Мисленню притаманні певні закони, котрі прийнято називати логічними законами. Дотримання основних законів мислення є необхідною передумовою одержання вірного результату у процесі міркування. Для з’ясування цього питання необхідно розрізняти дві необхідних умови досягнення вірогідності умовиводу: по-перше – це істинність думок щодо змісту тобто відповідність думки дійсності (стану речей у дійсному чи можливому світі або здоровому глузду); по-друге – логічна правильність міркування.

У складному процесі пізнання дійсності мислення використовує різні форми, що забезпечують адекватне її відбиття. Основні форми абстрактного мислення – поняття, судження, умовивід (детальніше про них у подальших розділах). Загалом же – логічна форма чи форма мислення – це спосіб зв'язку між елементами думки, її структура, завдяки якій формується зміст й відображається дійсність.

Логіка людського міркування об’єктивна за своєю суттю, оскільки ґрунтується на властивостях та відношеннях предметів об’єктивної дійсності й не залежить від етнічної, мовної чи соціальної приналежності конкретної людини.

NB. Звичайно, в самому процесі міркування тлумачення законів правильної побудови та зв’язку думок може бути істинним і хибним. Тобто розуміння сутності законів зв’язку між думками в міркуванні може бути не лише правильним, але й помилковим, упередженим, спотвореним, таким, що не відображає закономірностей дійсності.

Мислення також вивчають інші науки, серед яких:

Філософія вирішує фундаментальні проблеми відношення людського мислення до світу та самої можливості адекватного пізнання світу людиною.

Психологія досліджує особливості мислення як одного із психічних явищ, поряд і у зв’язку з емоційними, вольовими та ін. процесами.

Фізіологія вищої нервової діяльності вивчає фізіологічні процеси, що здійснюються у людському мозку, їхні біологічні, фізичні та хімічні механізми.

Лінгвістика з’ясовує зв’язок мислення з мовою та мовленням, вивчає мовні засоби та структури, за допомогою яких виражається думка, а також відмінність мови від мислення. (Зазначимо, що на разі існують такі суміжні галузі знань, що безпосередньо стосуються мислення, як психолінгвістика, етнопсихолінгвістика, теорія мовленнєвої діяльності)

Кібернетика вивчає загальні закономірності управління і зв’язки в живих організмах, технічних пристроях, а відповідно й у мисленні. Саме в межах кібернетики постала проблема створення штучного інтелекту.

Логіка ж, на відміну від зазначених наук, вивчає закономірності правильної побудови людської думки у різних її формах. Логіка досліджує мислення з метою вироблення інтелектуально-розумових засобів, завдяки яким утворюються й розвиваються істинні знання, формується культура мислення.