4. Складні судження. Зв’язки в складному судженні

Складні висловлювання являють собою поєднання простих за допомогою усталених логічних зв’язків. А саме:

Кон’юнкція (лат. conjunction – зв’зок) – з’єднувальний зв'язок між судженнями.

З’єднувальним (кон’юктивним) судженням називається таке судження, де суб'єктові необхідно притаманні усі перераховані предикати або усмі зазначеним суб'єктам притаманний спільний предикат. Кон’юнкція виражається за допомогою логічного сполучника “і”. Позначається символом – Ù. Структуру кон’юктивного судження записують

S є Р₁ і Р₂ , і ... P_n або S₁ і S₂, і ... S_n є P

У символічному запису:

A Ù B

Кон’юнкція означає, що предмету думки одночасно притаманні не одна, а кілька ознак чи властивостей. Так об’єктом розбою одночасно є не лише майно, але й життя і здоров'я потерпілого.

Кон’юктивне судження як судження складне є істинним лише у тому випадку, коли є істинними усі судження, що його складають, і хибним воно є тоді, коли є хибним хоч одне з вихідних суджень. (Див. таблицю).

A	B	A Ù B
і	і	і
х	і	х
і	х	х
х	х	х

Тут A і B прості вихідні судження, A Ù B – складне кон’юктивне судження.

В повсякденній комунікативній і правовій практиці кон’юкцію часто виражають не лише сполучником “і”, а й такими сполучниками, як “а”, “а також”, “та” або безсполучниковим граматичним зв’язком.

Диз’юнкція (лат. disjunctio – роз’єднання) – розділовий зв'язок.

Диз’юнктивні судження – складні судження, поєднані за допомогою логічних сполучників “або”, “чи”.

Диз'юнкція буває сувора (виключаюча) та несувора (невиключаюча).

Сувора диз’юнкція – судження, у якому сполучник “або” вживається лише в строго розділовому значенні. Символ – Ú . Напр., “Діяння може бути умисним або необережним”. Члени строгої диз'юнкції не можуть бути одночасно істинними. Якщо діяння скоєно умисно, то воно не може вважатися необережним, і навпаки.

Багаточленне судження строгої диз'юнкції буде істинним лише при істинності єдиної альтернативи і хибним при одночасній істинності чи хибності усіх або кількох альтернатив. (Див. таблицю).

A	B	A Ú B
і	і	х
х	і	і
і	х	і
х	х	х

Несувора (невиключаюча) диз'юнкція – судження, у якому зв'язка “або” вживається у з'єднувально-розділовому значенні. Символ – Ú. Напр., “Організатором злочину визнається особа, яка організувала скоєння злочину або керувала його скоєнням”. Тут суб’єктові судження може належати лише один з приписуваних предикатів, а можуть і усі одночасно, формула нестрогої ди­з'юнкції:

S є Р₁ і/або Р₂

Чи у символічному запису:

A Ú B

Нестрога диз'юнкція може бути істинною, якщо хоча б одне із суджень, що її формують, є істинним, а хибна вона лише за умови хибності усіх її членів. (Див. таблицю).

A	B	A Ú B
і	і	і
х	і	і
і	х	і
х	х	х

В правових контекстах диз’юнкція використовується для розкриття обсягу юридичних понять, опису різновидів правопорушень чи санкцій, визначення змісту конкретних складів злочинів та цивільних правопорушень. Якщо взяти для прикладу кримінальний кодекс, то та частина його статті, що виражає диспозицію є класичним прикладом невиключаючої диз’юнкції, тоді як частина, що виражає санкцію – приклад суворої диз’юнкції

Імплікація (лат. implicite – щільно пов’язую) – умовні судження.

Умовні судження складаються з двох простих суджень, що знаходяться у причинно-наслідкових, умовних відношеннях. Зв’язок між ними називають імплікацією. Судження, яке виражає умову, підставу, причину, називається антецедент (лат. antecedentus – попередній); судження, яке виражає дію, наслідок умови, підстави, називається консеквент (лат. consequens – наслідок висновок). Вони об’єднані за допомогою логічного сполучника “якщо..., то...”. Напр., “Якщо особа скоїла злочин, то вона притягується до кримінальної відповідальності”. Тут перше судження (антецедент) “особа скоїла злочин”, друге (консеквент) – “притягується до кримінальної відповідальності”. Логічний сполучник “якщо..., то” показує, що зміст антецедента є підставою виникнення, існування, зміни іншого явища, про яке йдеться у консеквенті. Структура імплікації має такий вигляд:

Якщо А, то В

Або у символічному запису:

A ® B

де A і B – судження, що виражають антецедент і консеквент, а “®” – знак імплікації.

Імплікація істинна в усіх випадках, окрім одного: при істинності антецедента й хибності консеквента вона завжди хибна. Так імплікація “Якщо N. займався крадіжками, то його дії можна визнати неумисними”, буде хибною, навіть якщо буде дійсно встановлено факти крадіжок щодо особи N.

При хибному антецеденті консеквент може бути істинним. Досить припустима ситуація, коли, скажімо, коли особа не скоїла злочинних дій, але з якихось інших причин притягується до кримінальної відповідальності. Так само напр. щодо судження “Якщо запобіжник розплавився, то лампа погасла” Запобіжник міг і не розплавитися, але лампа погасла з якихось інших причин.

A	B	A ® B
і	і	і
х	і	і
і	х	х
х	х	і

NB. При хибності антецедента і консеквента імплікація істинна, оскільки це не ставить під сумнів взаємообумовленість суджень. Справа в тому, що імплікація в класичній логіці, не обов’язково узгоджується зі звичними чи інтуїтивними уявленнями про логічні зв’язки. В логічній імплікації залишається поза увагою чи пов’язані антецедент і консеквент між собою за змістом, а виражаються лише відношення за істиннісними значеннями. Загалом, з хибного і повинно випливати хибне

В юридичних текстах у формі імплікативних суджень фіксуються не лише причинно-наслідкові та просторово-часові зв’язки, але й вольові приписи – дозвіл, зобов’язування чи заборона чинити певні дії за наявності тих чи інших умов. Прикладом імплікації може також слугувати зв’язок між диспозицією (антецедентом) та санкцією (консеквентом) у кримінальному кодексі.

Еквівалентні (лат. aecvalis – рівний, i valentis – такий, що має силу; рівносильний) судження (виділяюча імплікація).

Еквівалентними називають судження, до складу яких входять два судження, пов'язаних подвійною (прямою та зворотною) умовною залежністю. Еквівалентгість виражається логічним сполучником “якщо і лише якщо ...-, то ...”.

Якщо А і лише А то В і лише В

або

А  В

Наприклад, “Якщо число парне, то воно ділиться на 2”. Можна змінити позиції антецедента і консеквента: “Якщо число ділиться на 2, то воно парне”. Тут є необхідна залежність: “Число є парним тоді і лише тоді, коли воно ділиться на 2”.

Умови істинності еквівалентних суджень

А	В	А  В
і	і	і
х	і	х
і	х	х
х	х	і

У мові, в тому числі і в юридичних текстах, для вираження еквіваленції використовуються сполучники “лиш за умови що ...”, “у тому і лише тому випадку, коли..., ”, “лише тоді, коли...” тощо. Прикладом еквіваленції у правничій практиці можуть бути судження типу “Якщо (і лише якщо) доведено, що особа скоїла злочин, то її слід притягувати до кримінальної відповідальності”.

Комбінації складних суджень.

Розглянуті вище судження у комунікативному процесі можуть складатися у різні сполучення з різними комбінаціями логічних зв’язків. Так, наприклад, в кон’юктивному судженні кон’юнктами можуть виступати диз’юнктивні судження: (А Ú В) Ù (С Ú d). Візьмемо ст. 190 КК України «Шахрайство»: “Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років”. Це судження можна розкласти на прості. Тоді отримаємо:

“заволодіння чужим майном шляхом обману” – А₁

“заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою“ –А₂

“придбання права на майно шляхом обману” – В₁

“придбання права на майно шляхом зловживання довірою“ –В₂

“карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян” – С₁

“карається виправними роботами на строк до двох років” –С₂

“карається обмеженням волі на строк до трьох років” – С₃

Об’єднавши ці судження за допомогою логічних зв’язок отримаємо:

(А₁ Ú А₂) Ú (В₁ Ú В₂) ® ( С₁ Ú С₂ Ú С₃)

де судження, що складають диспозицію (антецедент), поєднані невиключаючою диз’юнкцією, а судження санкції (консеквента) – виключаючою диз’юнкцією.

NB. У статті кримінального кодексу не вживається граматична форма “Якщо..., то”, проте з тут безсумнівно формулюється умовний зв’язок – “Якщо особа здійснила ...., то...”.

Складне судження з комбінованими зв’язками може бути за як істинним так і хибним залежно від значень істинності/хибності змінних (простих суджень, що його складають), та умов істинності логічних зв’язок. Щодо цього, то сладні висловлювання поділяються на логічні закони; логічні суперечності та виконувані висловлювання. Це можна визначити склавши таблицю істинності.

1. Якщо висловлювання залишається завжди істинним незалежно від значень його змінних, то воно вважається логічним законом:

А	В	В А	А (В  А)
і	і	і	і
х	і	х	і
і	х	і	і
х	х	х	і

Висловлення А (В  А) є логічним законом

Якщо висловлювання не залежно від значень змінних може буде завжди хибним то воно виражає логічну суперечність:

А	В	В А	А (В  А)	(А (В  А))
і	і	і	і	х
х	і	х	і	х
і	х	і	і	х
х	х	х	і	х

Судження (А (В  А)) є логічною суперечністю.

Якщо висловлення за одних значень змінних є істинним, а за інших хибним, то воно є виконуваним висловленням.

Напр., висловлення (a Ú b) Ù c

А	В	С	(А Ú В)	(А Ú В) Ù С
і	і	і	х	х
х	і	і	і	і
і	х	і	і	і
х	х	і	х	х
і	і	х	х	х
х	і	х	і	х
і	х	х	і	х
х	х	х	х	х

Як бачимо дане висловлювання буде істинним лише за значень хибності А або В, та істинності С, а у решті випадків воно хибне. Отже дане висловлювання є логічно виконуваним.

Оволодіння навичками логічного аналізу складних суджень з використанням символічної мови для з'ясування сенсу правових контекстів є ефективним засобом точного тлумачення норм права в судово-слідчій діяльності.