5. Визначення понять (дефініція).
Визначення поняття (дефініція, від лат. definitio) – це логічна дія, за допомогою якої розкривається зміст поняття. Розкрити зміст – це вказати ті ознаки предметів і явиш дійсності, які мисляться у цьому понятті. Так при визначенні поняття “кримінальне покарання” його зміст розкривають такі ознаки: ‘захід примусу’, ‘застосовуваний іменем держави’, ‘за вироком суду’, ‘до особи винної у вчиненні злочину’, ‘передбачене законом обмеження прав і свобод засудженого’ (ст..50 КК України).
Будь-яке визначення складається з двох частин: 1) визначуване поняття (поняття зміст якого необхідно розкрити) або дефінієндум (лат. definiendum) – dfd; 2) поняття за допомогою яких розкривається зміст визначуваного (ті що відображають його істотні ознаки) або дефінієнс (лат.definiens) – dfn.
Наприклад:
Шахрайство (dfd;) – злочин, що полягає в заволодінні чужим майном або правом на нього, а також в отриманні інших благ шляхом обману, зловживання довірою тощо (dfn).
Інтуїція (dfd) – здатність безпосереднього досягнення істини: без обґрунтування за допомогою доведення, без попереднього логічного міркування, що базується на попередньому досвіді (dfn).
Види визначень.
Номінальне визначення (лат. definitio nominalis)– пояснення значення слова, імені чи терміна, що позначає дане поняття. Номінальне визначення часто застосовується при необхідності розкрити значення нового або маловживаного терміна, або якщо термін (слово) вживається в новому значені чи контексті, відмінному від уже усталеного вживання. Номінативні визначення, ще тлумачать як згоду щодо вживання термінів. Наприклад: “Правовою називається держава, у і якій наявне верховенство закону”.
Реальне визначення ( лат. definition realis) – визначення поняття, в якому відображено істотні ознаки предмета, явищ, яке має на меті відрізнити визначуваний предмет від інших предметів. Завдання реального визначення полягає в тому, щоб «надати терміну певного сенсу, о отжде забезпечити і більшу надійність і чіткість у його вживаннях». 1
Розрізняють також явні та неявні визначення. До явних визначень належать такі, що містять дефінієндумм і дефінієнс. В явних визначення встановлюються істотні ознаки предмета.
Неявні визначення dfd і dfn не перебувають у відношеннях рівноосяжності. В неявних визначеннях описуються певні відношення між якимось предметами у якомусь контексті. Серед неявних виділяють такі:
1) аксіоматичне – визначення, що здійснюється через сукупність аксіом, які надають сенсу певному поняттю. Подібні визначення зустрічаються з, наприклад, в математиці;
2) визначення через відношення до протилежного – характеризується тим, що визначуване поняття співвідноситься з протилежним поняттям. Подібний тип визначень часто зустрічається в філософії. Напр., “випадковість є формою прояву та доповнення необхідності”; “Причина – це явище, яке за певних умов обов’язково викликає інше явище що називається наслідком”.
3) контекстуальне визначення – в ньому визначається смисл контексту до якого входить якесь поняття, Так, зустрічаючи уперше якийсь термін (незнайоме слово, чи вираз) ми у змозі зрозуміти його значення через контекст.
Головними прийомами визначення понять є: 1) визначення через найближчий рід та видову відмінність 2) генетичне визначення. Визначення через найближчий рід та видову відмінність здійснюється шляхом вказівки на найближчий рід та видові відмінності того предмета який підлягає визначенню. (приклади подібних визначень наведені вище).
Генетичне визначення вказує на походження предмета, на той спосіб, завдяки якому створюється даний об'єкт. Генетичне визначення понять має широке застосування в різних галузях науки для встановлення істотних характеристик предметів та процесів, з'ясування їхніх якісних відмінностей. Таке визначення застосовується при утворенні багатьох математичних понять, напр., “куля – це тіло, що утворюється при обертанні півкруга навколо діаметра”.
1 Войшввилло Е.К. Цит. роб., – С. 215
Практика міркування свідчить про те, що у визначеннях інколи припускаються помилок. Цьому запобігає знання правил визначення:
Визначення повинно бути розмірним (пропорційним), тобто визначуваване (дефінієндум) і визначаюче (дефінієнс) повинні бути рівнозначними (співпадати повністю за обсягом) – dfd = dfn. При порушенні цього правила можливі такі помилки:
а) надто широке визначення – має місце тоді, коли обсяг визначуваного поняття менший за обсяг визначальної частини – dfd< dfn. Напр., “ Шахрайство (dfd) злочин, що полягає в заволодінні чужим майном або правом на нього (dfn)”. Тут відсутні видові ознаки ‘обман’ та ‘зловживання довірою’ .’
dfn
dfd
в) надто вузьке визначення – обсяг визначуваної частини є більшим за обсяг визначальної – dfd> dfn. Напр., “Логіка( dfd) – наука про умовиводи (dfn) ”. У даному разі пропущені деяк істотні ознаки: логіка вивчає не лише умовиводи.
dfd
dfn
З попереднім правилом пов’язана і така вимога: родова ознака повинна вказувати на найближче вище, (родове) поняття, а не перескакувати через нього. Так у ст.. 185 КК України крадіжка позначається не через більш віддалене поняття злочин, а через найближчу родову ознаку ‘викрадення чужого майна’
3. Визначення не повинно робити кола. тобто зміст визначаючого поняття не повинен розкриватися через визначуване. Визначаюча частина сама може потребувати додаткового визначення, але для цього не можна залучати те поняття яке вона сама повинна визначити. Напр., “Логіка – це наука про правильне мислення”, а “Правильне мислення – це мислення, що відповідає законам логіки”.
Різновидом такої помилки є тавтологія. Суть її полягає у тім, що визначуване поняття визначається саме через себе (лат. idem per idem). Напр., “Правознавець – особа, що працює в галузі правознавства ”; “Можливість – це те що може бути, а може й не бути”.