17

Лекція. ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

План лекції

1. Поняття девіантної поведінки

2. Форми вияву девіантної поведінки

3. Мета і принципи поведінкової корекці

4. Методи корекції емоційних станів

5. Когнітивне переструктурування

6. Методи придушення небажаної поведінки

7. Методи формування позитивної поведінки

1. Поняття девіантної поведінки

В науковій літературі, найбільш поширеним є розподіл відхилень на різні види в залежності від типу норми, що порушується (право, мораль, правила організації та ін.). При цьому негативні відхилення поділяються на злочини, інші правопорушення (адміністративні, цивільні, трудові, земельні й ін.), аморальні вчинки тощо. Практичне значення даної класифікації пов'язане з тим, що від неї залежить особливість застосовуваних санкцій, а також процедур виявлення і покарання винних.

За характером норм, що порушуються, виділяють соціальні відхилення у місцевому, регіональному, національному і міжнародному масштабах.

Під девіантною поведінкою (лат. deviatіo – відхилення) розуміють систему вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам і виявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального й етичного контролю особистості над власною поведінкою Як зазначено, серед українських та закордонних дослідників немає єдиного погляду на термін "девіантна поведінка”. Одні вважають, що йдеться про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, другі пропонують охоплювати цим поняттям тільки порушення правових норм, треті – різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, убивства). Зважаючи на це, в науковому обігу, крім "девіантна поведінка особистості”, вживають й інші терміни, зокрема, аморальна поведінка, протиправна поведінка, поведінка хворої людини та ін.

Девіантна (ненормативна) поведінка є антиподом поведінки нормативної. Девіантна поведінка найчастіше спричиняється складною взаємодією об’єктивних та суб’єктивних чинників, причому до об’єктивних належать як особливості мікросередовища (способу життя, найближчого оточення тощо), так і зміст та умови професійної діяльності.

Існує класифікація девіацій в залежності від елементів їхньої внутрішньої структури, а саме, суб'єкт, об'єкт, об'єктивна і суб'єктивна сторони.

Відтак,- за суб'єктом поведінки виділяють поведінку окремих громадян, посадових осіб; діяльність трудових колективів і їхніх органів, а також неформальних соціальних груп;

- за об'єктом поведінки, що відхиляється, її можна, по-перше, віднести до різних сфер суспільного життя (економіка, суспільно-політична діяльність, культура, побут і т.п.); по-друге, розглядати під кутом зору різної соціальної спрямованості (проти інтересів особистості, соціальної чи групи суспільства в цілому); по-третє, можуть бути виявлені конкретні цінності й інтереси, що виступають як безпосередні об'єкти правопорушень чи аморальних вчинків (життя, здоров'я, честь і гідність особи, майно, суспільний порядок);

- за об'єктивною стороною можна виділити соціальні відхилення, вчинені шляхом дії або бездіяльності; вчинені одноразово або тривалі в часі; вчинені в тих чи інших умовах місця і часу;

- за суб'єктивною стороною девіантна поведінка характеризується різною мотивацією, цілями, різним ступенем передбачення і бажання можливих наслідків. Переважна частка соціально-негативних дій вчиняється навмисне, хоча їхні результати суб'єкти передбачають далеко не повною мірою.

Згідно ще одній класифікації, що визначається суб'єктивною стороною девіацій, вони поділяються на дві групи:

а) девіантна поведінка, орієнтована на зовнішнє середовище (екстравертивна) - вона може бути цільовою, заздалегідь запланованою (корисливі та інші цілеспрямовані протиправні діяння й аморальні вчинки) або афективною (насильницькі злочини, сварки в родині);

б) девіантна поведінка, орієнтована суб'єктом на самого себе (інтровертивна) - пияцтво й алкоголізм, наркоманія, самогубство та ін.

Дослідження соціологів кінця XIX - початку XX ст. встановили зв'язок між девіантною поведінкою і соціальними умовами існування людей. Статистичний аналіз різних аномальних проявів (злочинності, самогубств, проституції), проведений Ж. Кетле та Е. Дюркгеймом, показав, що число аномалій кожен раз неминуче зростало в періоди воєн, економічних криз, соціальних потрясінь, що спростовувало теорію "вродженого" злочинця і свідчило про соціальні корені цього явища.