4. Аналіз конкурентоспроможності України в системі світогосподарських зв’язків.

Підвищення взаємодії і взаємозалежності націо­нальних економік у процесі економічної глобалізації актуалізує проблему їх конкурентоспроможності як основи сталого розвитку.

Конкурентоспроможність національної економіки — сукупність економічних, науково-технічних, організаційно-управлінських, маркетингових та інших можливостей країни, що реалізуються в конкретних товарах і послугах, які успішно конкурують з товарами і послугами зарубіжних виробників на внутрішньому і зовнішніх ринках.

Основою конкурентоспроможності національної економіки є конкурентоспроможність системи сус­пільно-політичної організації країни, тобто спромож­ність держави забезпечити сталий, динамічний розви­ток національної економіки, її достойне місце в системі світової економіки та пов'язаний з цим високий добро­бут суспільства.

Підвищити конкурентоспроможність національної економіки можна, підтримуючи існуючі та створюючи нові конкурентні переваги, суть яких відображає «національний ромб» М. Портера. Країна досягає успіху лише тоді, коли її внутрішні умови є сприятли­вими для реалізації оптимальної стратегії для певних галузей чи кластерів. Сформувати конкурентне середо­вище і вплинути на всі детермінанти «національного ромбу» мають змогу провідні фірми, котрі здатні знач­но підвищити продуктивність виробництва за рахунок капіталовкладень в інновації.

Україна перебуває на складному етапі економічно­го розвитку. Попри деяке поліпшення певних параме­трів внутрішнього економічного розвитку його галь­мують різні чинники об'єктивного і суб'єктивного характеру.

Про місце країни в системі глобальної економіки свідчать показники її зовнішньоекономічної діяльності й насамперед галузева структура експортних поставок, яка в Україні є далеко не оптимальною.

За даними Державного комітету статистики, зов­нішньоторговий товарообіг України у 2008 р. досяг 152,5 млрд дол. США, у т. ч. експорт товарів — 67 млрд дол., імпорт — 85,5 млрд дол. (негативне сальдо — 18,5 млрд дол.); зовнішньоторговий обіг послуг'за той самий період — 18,3 млрд дол., у т. ч. експорт послуг — 11,7 млрд дол., імпорт — 6,6 млрд дол. (позитивне саль­до — 5,1 млрд дол.).

У галузевій структурі експорту товарів провідне місце належить металургійному комплексу, на який припадало понад 41% вітчизняних експортних товар­них поставок (переважно — продукція чорної металур­гії, лише 1,5% — кольорова). На другому місці у 2008 р. було машинобудування (16%), на третьому — сільське господарство (9,5%), потім хімічна промисло­вість (9%), харчова промисловість (7%), паливно-енер­гетичний комплекс (6%), гірничодобувна промисло­вість (3%), лісопромисловий комплекс (3%), легка промисловість (2,5%), промисловість будівельних ма­теріалів (2%).

Отже, у галузевій структурі експорту України пере­важають галузі, що постачають на світовий ринок сиро­вину, напівфабрикати й товари низького ступеня техно­логічної обробки, тобто із низькою доданою вартістю (чорні метали, прокат, нафтопродукти, азотні добрива, зернові культури, насіння соняшника і т. п.).

Деяке нарощування експортних поставок спостері­галося останні кілька років у машинобудуванні, а до цього його частка не перевищувала 12%, що відповіда­ло третьому-четвертому місцю в товарній структурі.

Незначними є експортні поставки таких перспективних галузей промисловості, як харчова та легка. В індустрі­ально розвинутих країнах у товарній структурі експор­ту найбільшу частку займає машинобудування, насам­перед — високотехнологічні галузі.

Галузева структура зовнішньої торгівлі послуга­ми України теж не в найкращому стані. 65,2% усіх експортованих послуг припадає на транспортні, про­відне місце (33,6%) посідає трубопровідний транс­порт, що здійснює транзит російських енергоносіїв через українську територію в країни Західної Євро­пи; потім ідуть залізничний (21,5%), морський (17%), повітряний (16,1%) та інші види транспорту, у т. ч. автомобільний (11,8%). Зі значним відривом у структурі зовнішніх послуг лідирують ділові, профе­сійні і технічні послуги (13,1%). Ще недостатньо розвинуті туризм (4,2%), фінансові послуги (4,2%) і ремонт (3,7%); послуги зв'язку"(2,8%), комп'ютерні (2,3%), страхові (1,6%), будівельні (1%) та інші види послуг.

Отже, для формування ринку зовнішніх послуг Україна може скористатися своїм вигідним транзит­ним транспортно-географічним розміщенням на шляху з Росії в Західну Європу та наявною виробни­чою інфраструктурою (газотранспортною та іншими транспортними системами). Перспективні інформа­ційні послуги, що є головним показником розвитку індустріальних країн, в українському експорті пред­ставлені мізерно.

У Доповіді про глобальну конкурентоспроможність за 2008—2009 pp. для Всесвітнього економічного фору­му вказано, що Україна має низьку конкурентоспро^: можність — 72 місце в рейтингу глобального індексу конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index). Вона перебуває на одному з останніх місць за конкурентоспроможністю серед країн Європи (випере­джає лише Болгарію, Молдову, Албанію, а також Сер­бію, Македонію, Боснію і Герцеговину, які ще недавно були в стані громадянської війни) і знаходиться в дру­гій половини переліку країн, що потрапили до рейтин­гу (усього 134 країни).

До низької конкурентоспроможності на світовому ринку вітчизняних товарів і послуг, які вважають показником рівня розвитку країни, призводить ком­плекс причин. Зокрема, вітчизняна продукція дуже енергоємна внаслідок використання застарілих техно­логій і зносу основних фондів підприємств. На 1 дол. ВВП Україна витрачає в 5,5 раза більше енергоресур­сів, ніж держави Центральної та Східної Європи, і в 12 разів більше, ніж країни Західної Європи. В Україні внутрішній попит на багато видів продукції дуже низь­кий, особливо під час економічної кризи, внаслідок від­сутності вільних фінансових ресурсів. Це породжує простоювання виробничих потужностей, що збільшує постійні витрати на одиницю продукції. Багато вели­ких підприємств (насамперед машинобудівних) доте­пер утримують на своєму балансі об'єкти соціальної сфери (відомче житло, лікарні, дитячі садки, санаторії та ін.), видатки на утримання яких закладено в собі­вартість продукції, що збільшує остаточну ціну. Недосконалими є схеми фінансування вітчизняних експортерів, для яких кредитні ресурси обходяться дорожче, ніж для їх західних конкурентів. Управлін­ня підприємствами-експортерами не відповідає крите­ріям сучасних маркетингу і менеджменту, оскільки професійна система підготовки фахівців цього профі­лю тільки формується, а керівники звикли діяти за старими традиціями. На державному рівні не налаго­джено дієвого механізму дипломатичної підтримки вітчизняних виробників за кордоном (посольствами, консульствами, представництвами) з метою просуван­ня їх продукції.

Подолання цих основних труднощів допоможе підвищити конкурентоспроможність української про­дукції і диверсифікованість українського експорту, для чого є всі потенційні можливості.

Україна багата різноманітними мінерально-сиро­винними ресурсами, хоча активно використовує лише ресурси пірометалургійного циклу та вуглеводневу сировину. У надрах держави виявлено до 700 різновидів мінералів, на її території видобувають до 50 видів корисних копалин з 200 розвіданих. Володіючи 0,4% світової суші та 0,7% населення світу, Україна вироб­ляє приблизно 5% світової мінеральної сировини та продуктів її переробки.

Чверть площі найродючіших ґрунтів світу — чорно­земів — належить Україні. У поєднанні зі сприятливи­ми кліматичними умовами це може забезпечити розви­ток високоінтенсивного сільського господарства і хар­чової промисловості. Для виходу на світовий ринок необхідно модернізувати агротехнології.

Україна має розгалужену газотранспортну та іншу виробничу інфраструктуру, що дає змогу за її поступо­вої модернізації розбудовувати Євразійський транс­портний коридор, який пролягає через українську тери­торію.

Високотехнологічні галузі машинобудування, що працювали на оборонно-промисловий комплекс СРСР (підприємства ракетно-космічної та авіаційної проми­словості), зберегли свій потенціал.

Рекреаційні ресурси України (насамперед Криму й Карпат) можуть стати основою розвитку міжнародного туризму за умови впровадження сучасних туристичних технологій і створення інфраструктури обслуговування іноземних туристів.

Однак основний, найважливіший фактор успіху — це високий інтелектуальний потенціал населення Укра­їни. У Доповіді про глобальну конкурентоспроможність вказано, що Україна посіла 19-те місце серед 60 країн за рівнем наукової освіти. Водночас вона належить до дер­жав, що лідирують за кількістю емігрантів, які мають високу кваліфікацію і ґрунтовну освіту. Таку тенден­цію може змінити лише підвищення якості життя в Україні.

Інтелектуальний потенціал, традиції науки і техно­логії, наявні виробнича інфраструктура і природні ресурси є основою для підвищення конкурентоспро­можності України на світовому ринку, але за умови створення державою сприятливого економічного кліма­ту для розвитку підприємництва, зниження рівня корупції та підвищення ефективності державного упра­вління в усіх сферах соціально-економічного життя країни. Не останню роль у формуванні образу України як імпортера високоякісних товарів покликані відігра­ти фахівці-маркетологи, озброєні сучасними знаннями, які допоможуть позитивно впливати на виробництво і просування української продукції за кордон.