Адміністративна школа (1885-1920). Анрі Пойоль, Ліндан Ірвік, Джеймс Муні.

Внески: - погляд на менеджмент як на професію якої можна навчитися і вдосконалити

• запропоновані універсальні управлінські розпорядки.

Недоліки: - універсальні розпорядки вимагають високої кваліфікації, для врахування технологічних , особистих факторів і зовнішнього середовища

3. Школа людськіх відносин (1920-1950). Елтон Мено, Мері Паркер Фоллет, Дуглас мак-Грегор.

Внески: - хотонський ефект (являє собою позитивний результат внаслідок новизни інтересів, підвищення уваги, що викликає більшу продуктивність праці учасників за рахунок причетності їх до експерименту)

• обмін інформацією являє собою вирішальний фактор.

Недоліки: - наукові відкриття спростували висновки про те, що щасливі вчинки, це ті які продуктивніші.

4Поведінкова школа (1950-наші часи) Кріль, Ардтири, Авраам Маслоу, Лайкер.

Внески: - наголос на взаємовідносинах між працівниками менеджерами і роботою, яку вони виконують для організації.

Недоліки: - ігноруються ситуаційні фактори такі як навколишне середовище та організаційна технологія.

5Бюрократія (1885-1920) Макс Вебер.

Внески: - правила і регулятори спеціалізації діяльності відповідно до кожної посади

• централізація важливих рішень на вищих ланках ієрархії.

Недоліки: - обмежена організація гнучкості і уповільнений процес прийняття рішень.

• ігнорування значення персоналу і між особові спонукання.

6Кількісний менеджмент. (1950-наші часи.)

Внески: - розвиток спеціальних математичних методів для аналізу проблеми.

• застосування кількісного аналізу в управлінських рішеннях.

Недоліки: - менеджери можуть недовіряти чи не розуміти отриманих результатів.

7Системний менеджмент. (1950- наші часи) Бертоланфі, Кофер, Шендель.

Внески: - доведення значення організаційних відносин з навколишнім середовищем.

• організаційна система свідомо встановлює і досягає певних цілей.

8Ситуаційний менеджмент. (1960-наші часи) Раллі, Томпсон, Міллер.

Грунтується на пристосуванні певних теорій, рішень до конкретних обставин за якими вимушений діяти менеджер.

Тема 2 Організація як субєкт управління

1. Поняття організаціїї та її види.

2. Зовнішне та внутрішне середовище організації.

Поняття організації та її види.

Організація – процес поділу, групування та координації робіт, видів діяльності і ресурсів для досягнення поставлених цілей. Реалізація функції організації здійснюється у процесі організаційної діяльності.

Організаційна діяльність – процес усунення керівником невизначеності між людьми щодо роботи або повноважень і створення середовища, придатного для їх спільної діяльності.

Організації бувають

прості складні формальні не формальні

Формальні організації – офіційно зареестровані підприємства, інститути установи, які мають документ затверджений статут (установчий договір), склад персоналу, назву, розрахунковий рахунок в банку, і здійснює свою діяльність відповідно до засновницьких документів.

Неформальні – це групи людей з якими відносини встановлюються спонтанно, без намірів досягти певних цілей, але люди в них вступають у взаємодію один з одним регулярно.

Види неформальних організацій:

1. просоціальні – тобто позитивні мають соціальну спрямованість.

2. асоціальні - які стоять осторонь від соціальних проблем.

3. антисоціальні – які загрожують суспільству.

Всі організації мають загальні для них характеристики.

1) всі організації використовують чотири види ресурсів ( рис. 1. 2):

• людські ресурси;

• фінансові ресурси;

• фізичні ресурси (сировина, устаткування тощо);

• інформаційні ресурси.

Рис. 1.2. Загальна системна модель організації

2) будь-яка організація є відкритою системою. Ресурси, які організація використовує для виробництва продукції (надання послуг) вона забирає із зовнішнього середовища. В свою чергу продукція, що виробляється організацією також реалізується у зовнішньому середовищі. Отже організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем. Це означає, що будь-яка реально існуюча організація є відкритою системою.

3) всі організації здійснюють горизонтальний і вертикальний поділ праці. Якщо навіть дві людини працюють спільно для досягнення єдиної мети, вони повинні поділити роботу між собою.

4) всі організації мають структуру (сукупність підрозділів та зв’язків між ними, а також взаємовідносин між рівнями управління та функціональними сферами діяльності), яка надає їм цілісність й спроможність реалізувати своє призначення.

Зовнішне та внутрішне середовище організації.

Зовнішнє середовище – це сукупність господарських суб’єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних і міждержавних інституціональних структур та інших зовнішніх (відносно підприємства) умов і чинників, що діють у глобальному оточенні.

Будь-яка організація зазнає впливу з боку зовнішнього середовища, існує два підходи до визначення зовнішнього середовища:

• структурний – який передбачає вирізнення окремих сфер і середовищ за змістом суспільних відносин з тим щоб врахувати їх в управлінській діяльності, згідно цого підходу зовнішне середовище включає такі основні ланки:

  1. політико правове середовище

  2. соціально-культурне серед.

  3. технологічне

  4. економічне

  5. екологічне

  6. міжнародне

• функціональний – дає змогу знайти механізм взаємодії, організації із середовищем, цей підхід у зовнішньому середовищі вирізняє фактори прямої і опосередкованої дії

До факторів прямої дії належать:

1. постачальники

2. законодавчі акти

3. споживачі

4. власники

5. конкуренти

Фактори опосередкованої дії:

1. Стан економіки

2. науково технічний прогрес

3. зміни у політичному і соціально-культурному житті

4. вплив міжнародних подій.

До внутрішнього середовища належать такі складові:

1. персонал

2. фінанси

3. технології

4. цілі і стратегії підприємства

5. структура організації.

Організаційна структура.

Організаційна структура – це розгалуджена система різноманітних ланок (підрозділів, департаментів, відділень) між якими формується і підтримуються звязки, що забезпечюють злагодженість і високу продуктивність спільної праці.

Види організацій.

1. Функціональна – найбільш вживана і побудована за типом робіт, що виконуються в організації. Кожний підрозділ має чітко виконувати набір завдань.

Директор (ція)

2. Продуктова – в основі якої наголос на продукцію, що виготовляється. Кожний підрозділ виконує всю роботу, що повязана з одним найменуванням продукції. У цій структуріможуть бути і функціональні служби, але вони не відіграють головної ролі. Сфера використовує масове виробництво із довготривалим життєвим циклом.

Президент

Дослідження і розробки

Г

Віділення електронно вимір. апаратів

3. структура орієнтована на споживача в її основі підрозділи що грунтуються навколо певних груп споживачів, певних сегментів ринку, у ній відповідальність покладена на маркетингові підрозділи за групами споживачів.використовують організації які надають різні послуги або зорієнтовані на індивідуалізацію великосерійного виробництва.

4. регіональна структура – якщо дії організації захоплює значні географічні зони в тому числі інші країни. Дає змогу організації краще враховувати місцеве законодавство, соціаль-економічні особливості регіону у міру розширення її зони діяльності.

Тема 4. Прийняття управлінських рішень

1. Природа процесу прийняття рішень

2. Класифікація та моделі управлінських рішень

3. Фактори, які впливають на процес прийняття рішень.

   1. Природа процесу прийняття рішень

Розширене розуміння охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації.

У вузькому розумінні прийняття рішення – це процес, який починається з констатації виникнення проблеми та завершується вибором дії, що спрямована на її усунення.

Рішення – це вибір альтернативи із числа запропонованих,

Управлінське рішення — це творча діяльність (акт, процес) з цілеспрямованого аналізу проблемної ситуації вибору і реалізації шляхів, методів та засобів її вирішення відповідно до поставленої цілі.

Найпростішою технологією прийняття рішень є інтуїтивна, яка у спрощеному схематичному вигляді представлено на рис. 3. 1.

Рис. 3.1. Модель інтуїтивної технології прийняття рішення

Приймаючи рішення, керівник несе відповідальність за:

• своєчасність рішення;

• продуманість рішення.

Рис. 3.3. Послідовність оцінки альтернатив у процесі прийняття рішень

2. Класифікація та моделі управлінських рішень

2.1. Класифікація управлінських рішень здійснюється для кращого розуміння їхньої сутності і визначення місця в процесі управління.

Управлінські рішення класифікуються за такими ознаками:

• тривалість дії – стратегічні, тактичні, оперативні;

• сферою дії – економічні, організаційні, соціальні, технічні, технологічні;

• функціональною спрямованістю – планові, організаційні, що координують; регулюючі, що активізують; контролюючі;

• способом прийняття – індивідуальні, колегіальні, колективні;

• характером та змістом – автоматичні, за аналогією, творчі, конкретні, орієнтовані, гнучкі, нормативні;

• причиною виникнення – запрограмовані, незапрограмовані, ситуаційні, дифективні, програмні, ініціативні;

• рівнем повноти інформації – рішення, прийняті в умовах певності, непевності та ризику;

• характером дії – директивні, нормативні, методичні, що рекомендують, дозволяють.

• за періодами і строками дії – прогнозуючі, планові, оперативні, сезонні;

• за методами розробки – графічні, математичні, євристичні;

• за організацією розробок – одиничні, колегіальні, колективні.

0. Моделі управлінських рішень.

1. Класична — модель базується на понятті “раціональності” у прийнятті рішень що передбачає:

• абсолютну обєктивність та логічність особи, що приймає рішення;

• наявність чіткої мети прийніття рішення;

• наявність повної інформації щодо ситуації прийняття рішеня, усіх можливих альтернатив та наслідків їх реалізації;

• вибір тієї альтернативи, яка забезпечує максимальне досягнення мети організації.

2. Поведінкова — передбачає що особа яка приймає рішення:

• має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення та можливих альтернатив;

• нездатна або несхильна (або перше і друге разом) передбачати наслідки реалізації кожної можливої альтернативи.

3. Ірраціональна — грунтується на ірраціональності у прийнятті рішення та найчастіше використовується:

• при прийнятті принципово нових, незвичних рішень;

• при прийнятті рішень що важко розвязати;

• при наявності у менеджера або групи менеджерів достатньої влади, щоб навязати своє рішення.

3. Фактори, які впливають на процес прийняття рішень.

На шляху прийняття раціональних рішень є багато факторів, які впливають на процес і саме рішення. Це особливості оцінки керівника, рівень ризику, час і змінююче оточення, інформаційні обмеження і поведінка, негативні наслідки, взаємозалежність рішень.

1. Особливості оцінки керівника. — містять субєктивне ранжування важливості якості. Кожна людина володіє своєю системою цінностей, яка визначає її дії та впливає на прийняття рішень. Дослідження показують, що цінності орієнтації впливають ї на спосіб, яким приймається рішення.

2. середовище прийняття рішень. — Рішеня можуть прийматися в різних обставинах по відношення до ризику – класифікуються як умови визначеності ризику, невизначеності.

Умови визначеності – керівник в точності знає результат кожного із альтернативних варіантів вибору. Рішення прийняті в умовах ризику – результати не є визначеними, але вірогідність відома.

Умови невизначеності – немає можливості оцінити вірогідність потенціальних результатів. Рішення приймаютьяс в обставинах що швидко змінюються, немає належної інформації.

3. час і змінююче середовище — фактори часу зумовлюють зміну ситуації. Якщо вони значні, ситуація може змінитися на стільки, що критерії для прийніття рішень стануть недійсними. Тому рішення повинно прийматися поки інформація і припущення залишаються точними.

4. інформаційні обмеження — недостатньо інформації для прийняття раціонального рішення.

5. обмеження поведінки — більшість факторів впливають на прийняття рішень.

Причини – різне розуміння гостроти проблеми:

• перевантаженя поточною інформацією

• небажання подати керівнику небажану інформацію

• лояльність чи нелояльність по відношеню до комунікації.

негативні наслідки. — прийняття управлінських рішень в багатьх відношеннях є мистецтвом знаходження ефективного компромісу. Виграти в одному – програти ж в іншому.

взаємозамінність рішень. — в організації всі рішення деяким чинов взаємозамінні. Єдине важливе рішеня майжеобовязково може вимагати сотні рішень менш значних.