8. Український костюм

Традиційний одяг виразно розкриває специфіку конкретного етносу, особ­ливості його матеріальної та духовної культури, служить етнічною позначкою.

Етнодиференцюючі особливості традиційного одягу допомагають простежити специфічні та спільні риси культури, виявити початкові, етногенетичні витоки, а також різночасові нашарування у процесі історичного розвитку.

Український костюм до XIX — початку XX ст. став яскравим, самобутнім, багатогранним явищем культури, яке формувалося протягом складної історії українського народу в конкретних природнокліматичних, соціально-економіч­них та побутових умовах. У традиційному українському костюмі відобразила­ся спільність походження східнослов'янських народів, тривалі взаємовпливи та взаємодії культур українського народу та сусідніх із ним слов'янських, а також неслов'янських народів.

Історія українського традиційного вбрання генетичне пов'язана з одя­гом населення Київської Русі, з її культурою, що простежується при вивченні археологічних матеріалів, писемних джерел та усної народної творчості. Архе­ологічні знахідки засвідчують широкий розвиток ткацтва та різноманітних ре­месел, а також дають уявлення про давньоруське вбрання. Наприклад, археоло­гічні матеріали, що стосуються II половини І тисячоліття та періоду Київської Русі, засвідчують, що на території Дніпровсько-Дністровського Межиріччя вже на той час вирощувались льон та коноплі як основна сировина для тканини. На базі землеробства розвивалось і скотарство. Рослинні волокна, вовна, шкі­ра та хутро домашніх і диких звірів були основою та сировиною для розвитку промислів і ремесел щодо виготовлення матеріалів для одягу.

Давні слов'яни підтримували торговельні зв'язки з населенням Північного Причорномор'я, зокрема Криму, Візантійської Імперії, арабського Сходу, з без­посередніми сусідами на південному сході — степовими та осілими племенами, а з XVII—XVIII ст.— із західноєвропейськими країнами. На Русь імпортували­ся різні види тканин — шовкові, сукняні, оксамитові. Шовкові тканини найріз­номанітніших кольорів під загальною назвою «паволока» поділялися на парчу, пурпур, порфир, червленицю або багр. Із Західної Європи руські князі вивози­ли фрицькі та фламандські сукна, їх використовували переважно князі і бояри, з них виготовляли церковний одяг. Із арабського Сходу надходили крім тканин намистини з кольорового та посрібленого чи позолоченого скла.

Загалом в економіці Давньої Русі імпорт відігравав другорядну роль. Це були переважно предмети розкоші, які поширювалися серед вузького кола на­селення, а пізніше використовувались для культового призначення. Широкі верстви населення користувалися виробами місцевих майстрів та ремісників. Як матеріали, так і саме вбрання селян і простих городян були саморобними. Відомості про одяг зберігалися у давньоруських писемних пам'ятках. При­міром, в Іпатіївському літописі згадується кожух, у «Слові про похід Ігорів» - кожух і опанча, в інших письмових джерелах — сорочка, ногавиці, онучі, корзно, свита, клобук, вінець. Археологічні матеріали засвідчують і побутування в Київській Русі взуття шкіряного — постолів, чобіт із стебел рослин і кори дерев — личниць, а також великої кількості прикрас. Археологічні знахідки та письмові джерела суттєво доповнюють іконографічні матеріали XI—XIV ст.— фрески, ікони, книжкові мініатюри, які здебільшого дають уявлення про одяг князів, бояр, дружинників. Фрески Софійського собору у Києві зберегли зоб­раження не тільки київської сім ї, характерним елементом вбрання якої був плащ — корзно, але й музикантів, мисливців, одягнених у вузькі штани та со­рочки з поясом.

Давні писемні та археологічні пам'ятки свідчать про майнову та соціаль­ну диференціацію східнослов'янського суспільства. Про накопичення значних багатств серед певної частини населення Київської Русі свідчать як численні скарби, так і коштовності, зброя. Прикраси часто художньо декорувалися ре­алістичним орнаментом у вигляді голови коня, птахів, змій, поширеним був гео­метричний орнамент.

Самобутнім та мальовничим був костюм давньоруської селянки. Вбрання заміжньої жінки та дівчини складалося із довгої вишитої сорочки, поясного одя­гу у вигляді одного або двох незшитих, а пізніше з двох частково зшитих шматів орнаментованої або картатої вовняної тканини (дві запаски, плахта, поньова). На голові у дівчини був вінок, а в заміжньої жінки — рушникоподібний шма­ток тканини, головний убір, яким прикривали волосся. На ноги одягали плетені або шкіряні постоли.

Не таким яскравим був чоловічий одяг. Він складався із сорочки довжиною до колін, що одягалася навипуск та підперезувалася шкіряним або в'язаним поя­сом, а також нешироких штанів (порти, гачі). На голові — валяна шапка, на но­гах плетені або шкіряні постоли з онучами. У холодну пору року одягали сук­няну свиту, а взимку — кожух.

У XV—XVII століттях сформувався суто український народний одяг: ши­рокі шаровари, кептарі, бурки, смушеві шапки — у чоловіків, сорочки з суціль­ними рукавами, плахти, запаски, лейбики — у жінок. У костюмах переважав світлий колорит основного полотняного одягу. Білими були не тільки сорочки і штани, а часто і вовняний верхній одяг — свити, гулі, гуні.

Майже білого кольору було некрите овчинне вбрання, вироблене «набі­ло» — кожухи, кептарі. Ця білизна підкреслювала яскраві барви плахт, запасок, поясів, головних уборів, а також вишивок і аплікацій. Широко вживались ко­ричневий і сірий кольори різних відтінків, чорний, яскраво-червоний (особли­во у запорізьких козаків), у жіночих плахтах та поясах статей. Популярним був синій колір. Розмаїтість кольорів не порушувала принципу переважання коло­ритної єдності, двохколірності і навіть монохромності у кольоровому вирішен­ні костюмів.

Роль начіпних прикрас була відносно незначною: у жінок нашийне і нагруд­не намисто різного типу, сережки, персні, а у чоловіків — тільки персні: Крім того, і чоловіки, і жінки користувалися аграфами та пряжками. Намисто низа­ли переважно з бісеру, коралів, металевих бляшок, ланцюжків і монет. Чоловічі та жіночі головні убори оздоблювалися пір'ям і квітами, колосками, мітелками ковили, стрічками.

Український народний костюм при всіх спільних рисах відзначається ве­ликою різноманітністю, регіональними особливостями, які визначалися че­рез історичні, економічні, географічні причини. Приблизно до 70-х рр. XIX ст. народний одяг виготовлявся переважно з тканин домашнього вироблення. З роз­витком промислового виробництва на селі з'являються дешеві фабричні ткани­ни, які народ пристосовує до традиційних форм одягу.

Чотирнадцята група