7. Деревообробні промисли і ремесла

В Україні здавна виготовляли з дерева кухонний посуд (ковші, миски, ковганки, ополонки, солонки), домашні меблі (лавки, цеберки, ряжки, діжі, бодні), сани і вози, знаряддя праці, пристрої для прядіння і ткацтва тощо.

Особливо розвивалися деревообробні промисли на Поліссі і в лісостепових районах, де був достатній вибір деревини. Найпростішим і, очевидно, найдавні­шим, що зберігся ще в XIX — на початку XX ст., прийомом обробки дерева було випалювання чи видовбування (вирізання) із суцільних його кусків. Так робили кадуби, жлукта (для лужіння білизни), ступи, човни, ночви, вулики, солонки, ложки. Ложки, ополонки, ковганки обробляли згодом спеціальними ножами та різцями і шліфували так званим шліфером. Ложки були прості (мужицькі, ци­ганські) і пофарбовані у золотистий і темно-червоний колір (руські).

Бондарство

До пізніших промислів, що потребували складніших прийомів роботи й ін­струменту, належить бондарство — виготовлення ємкостей для зберігання та пе­ревезення рідких і сипучих продуктів. Це бодні, діжі (хлібні діжі), цебра, траяни, барила, баклаги. Значне місце серед бондарних виробів займали різні за призна­ченням і розмірами бочки: 50—60-відерні для кінного транспортування води, об­ладнані двома днищами і отвором для зливу; невеликі 5—10-літрові ручні-бак-лаги і барила; бочки для пива і квасу на 20-30 літрів, для засолювання риби і грибів, овочів та фруктів. Другу групу бондарних виробів становив відроподіб-ний посуд — коновки, цебри, шаплики, дійниці, джбани, діжки. Вони мали фор­му циліндра, який або звужувався, або розширювався догори.

Бондарний промисел передбачав наявність у столяра високої майстерності і неабияких умінь. Прорізування пазів у клепках, так званих уторів при встав­ленні днищ було досить складною технічною операцією, що потребувала точ­ності, уміння і спеціального інструменту. Крім сокири, пилки, стамески, долота, молотка, свердла користувалися ще фуганком, рубанком, циркулем, шерхебе­лем, лінійкою, кривим стругом («уторником»), відшукуючи радіус дна шляхом ділення величини круга виготовлюваного виробу на шість. Клепки скріплювали двома чи кількома дерев'яними, а пізніше залізними обручами — операція, що також неможлива без відповідних навичок і вмінь.

Українські майстри добре розумілися в особливостях різних сортів дереви­ни, попередньо піддаючи його необхідній обробці. Зрублені дерева розпилювали вручну, ретельно висушували, сортували.

Стельмахування

Значного рівня розвитку досягло стельмахування — вироблення саней і возів, а також коліс. Виготовлення коліс, виточування круглих ступиць до них роби­лося на простих верстатах — коловоротах. Матеріал для гнуття ободів, дуг, по­лозів для саней попередньо розпарювали у спеціальних парильнях («парнях»), що являли собою невеликі зрублені землянки з піччю і чаном, димарем і отвором для виведення пари. Відома була і давніша «суха парня» — неглибока яма з багат­тям, покрита дерном, на який клали призначений для гнуття матеріал.

Столярне ремесло

Поширеним в Україні було і столярне ремесло. Крім загальновживано­го інструменту столярі користувались також столярним верстатом, на якому за допомогою рубанка і фуганка виготовляли стільці, мисники, ліжка, рами для ві­кон і рамки для вуликів, дерев'яні частини борін, плугів. Круглі за формою вироби — фігурні колони для церков і ґанків, деякі деталі для самопрядок, веретена, качалки, стріли, дитячі іграшки виготовлялися на простому токарному верстаті для дерева. Столярі-гребінники, користуючись стругом, спеціальними швайками й пи­лами, виготовляли гребені і гребінці, необхідні для прядіння, випилювали і ви­палювали зубці у заготовках з клена і груші. Столярі-бердники, вистругуючи і відполіровуючи тонкі дерев'яні пластинки, монтували з них дошкоподібне бердо для ткацьких станків.

Теслярство

Будівництвом житла і господарських прибудов (комор, хлівів, клунь) із де­рева займалися переважно теслі. Сокирою вручну обтісували і пилкою розпилю­вали колоди, в яких долотом вибиралися поздовжні пази, а на кінцях робилися кутові зарубки. Колоди за допомогою простого, але хитромудрого пристосуван­ня — «драчки», щільно з'єднувалися («придиралися») в зруб. У добу капіталіз­му з появою відхідництва сільські теслі і столярі, об'єднуючись в артілі, будува­ли водяні й вітряні млини, церкви, монастирі та інші великі споруди.

Художнє оздоблення виробів із дерева

Відчуваючи потяг до краси, українські майстри прагнули орнаментувати вироби чи окремі деталі будов. Наприклад, наличники вікон прикрашали різь­бою; сволок у хаті — написами, хрестами і розетками. Різьбою, випилюванням, фарбуванням орнаментувалися дуги, ярма, стінки возів і саней та багато інших виробів аж до деталей плугів. Із особливим старанням розписували скрині.

Плетіння

У поліських районах помітне місце серед деревообробних промислів займа­ло плетіння кори дерева, бересту, лози корзин і кошиків. Коробки-сівалки гну­ли із дранки — тонких широких дощечок, ретельно обструганих і розпарених. З тонших і вужчих смужок дранки, бересту, липи чи дубу, лика плели кошики для ягід, грибів і перенесення неважкої поклажі в руках або через плече.

Немало виробів, особливо напівсферичні корзини-верейки для збирання картоплі та інших овочів, плели з лози; коробки-сівалки, кадуби (солом'яники) для зберігання зерна, брилі — з соломи. На Поліссі плели з лика личаки. Як і інші види виробів з дерева, плетені предмети відзначалися художньою доско­налістю. Нині в Україні крім личаків, які повністю вийшли з ужитку, плетіння зберігається переважно у вигляді художнього промислу.

Тринадцята група