9. Ювелірні вироби з каменю та бісеру

Ювелірна прикраса — це ніби той штрих, яким художник завершує полот­но, надаючи образові чіткості й виразності. Доречно підібрані намисто, сережки, брошки, перстень створюють ансамбль, підкреслюють вроду жінки чи чоловіка і водночас свідчать про гарний смак.

Ще в сиву давнину людей полонила нетлінна краса мінералів. Індійський мінералог Рао Бохадур на підставі досліджень, проведених в Індії, Бірмі та інших країнах, підтвердив, що добування дорогоцінного і напівдорогоцінного камін­ня є одним із найдавніших видів геологічної діяльності людини. Халцедон, не­фрит, агат та інше кольорове каміння служило людям прикрасою ще VII—X ти­сяч років тому. Бірюзу почали добувати й обробляти на Синайському пів­острові за III тисячоліття до нашої ери. У знаменитих копальнях Клеопатри на березі Червоного моря за II тисячі років до нашої ери добували смарагди. Рубіни й сапфіри знаходили у розсипах на острові Шрі-Ланка близько 2600 років тому, а алмази Індії були відомі III тисячі років тому назад. Ювелірне ре­месло належить до найдавніших. Воно - майже ровесник кравецтва й шевства. Обробляючи мінерали, оправляючи їх у золото або срібло, майстри розкривали всю їхню природну принадність.

Краса каміння не лише додавала ошатності одягу, а й упродовж віків на­дихала людей на створення чарівних поетичних образів: «Онікс, яхонт і пер­ли — твої очі, ланіти й зуби»,— так змальовував сірійський поет X сторіччя Ас-Санаубарі дівочу красу. А марновірні люди приписували каменям цілющі властивості, магічну силу, пов'язували їх із місцями народження або відповід­ними знаками зодіаку (в перекладі з грецької — «коло із зображень тварин»). Таємнича сила, нібито властива тому чи іншому каменю, визначала його місце, коли ювелір оздоблював одяг, зброю, інші речі.

У східних народів вважалося, що сердолік, бірюза приносять щастя, доб­робут, коралам приписували цілющу силу. В Західній Європі у великій пошані були топаз, рубін, смарагд. Вірили, що смарагд оберігає подружню вірність, сап­фір дає заспокоєння вдові, червоний рубін дарує пристрасть, рожевий — ніжне кохання, аметист — відданість, сардонікс — подружнє щастя, агат — здоров'я, хризопраз — успіх, бурштин — «морський ладан» — здоров'я і щастя, а топазу остерігалися, бо він пробуджує ревнощі... У поетичній легенді, яку переповів грецький драматург Есхіл, йдеться, що бурштин — це застиглі сльози дочок Геліоса, бога Сонця. Коли їхній брат Фаетон, виблагавши у батька дозвіл сісти у вогняну колісницю, щоб проїхатися по небу, не справився з крилатими кінь­ми й загинув, сестри дуже побивалися за ним. Боги перетворили їх на тополі. Стоять вони над Ериданом, роняють сльози в холодну воду, й гіркі ті краплі перетворюються на бурштин.

Стародавні єгиптяни любили червоний сердолік, на ньому вирізьблювали зображення священного жука-скарабея. Греки з халцедону, агату, сардоніксу виготовляли дивної краси мініатюри — камеї. Деякі з них збереглися в Ермі­тажі — «Камея Гонзага», «Адам і Єва», «Едіп і сфінкс» та інші, вирізані са­ме із сардоніксу. Античні геми — камені із вирізьбленим зображенням — різ­номанітні за сюжетами. Стародавні майстри прагнули увічнити всі гідні уваги аспекти тогочасного світу.

Камея вважалася надзвичайно престижною прикрасою.

Існувало дивне переконання, що магічна сила каменя цілком проявиться лише тоді, як його проковтнеш, розтерши на порошок. Нині, певна річ, кош­товностей уже ніхто не ковтає. Що ж до магічної сили, то, на жаль, лиховісні пророкування аж надто часто збувалися: власники славетних діамантів, смараг­дів нерідко прощалися з ними за трагічних обставин, однак виною тому були не якісь потойбічні сили, а людська зажерливість і жорстокість. Але в усі часи і за будь-яких обставин самоцвіти, що виграють усіма барвами райдуги, прикра­си, зроблені з них, приносять людям незрівнянну естетичну насолоду. Дорог* цінне каміння не лише напрочуд гарне, але й довговічне, над ним не владні плии часу, ні фізичні чи хімічні чинники. Видатні вчені розробили класифікацію мінералів виходячи з основних їх властивостей, таких, як реальна цінність поширеність у природі, мода на прикраси тощо.

Поділяють мінерали на три групи:

а) Ювелірні (дорогоцінні) — алмаз, смарагд (зелений різновид берилу), оле­ксандрит (блакитнувато-зелений різновид хризоберилу), рубін (червоний різновид корунду), сапфір (синій різновид корунду), благородна шпінель, евклаз, топаз, берил (із безліччю різновидів), червоний рожевий, зелений, синій і поліхромний турмаліни, аметист (фіолетовий різновид кварцу), деякі гранати: альмандин (червоний), демантоїд (зелений), уваровіт (смарагдово-зелений); циркон і його червоно-бурий різновид — гіацинт, благородний опал, бірюза (від небесно-блакитної до сірувато-зеленої), яблучно-зелений хризопраз.

б) Ювелірно-виробні — зелений малахіт, темно-зелений геліотроп, деякі різно­види кварцу — безбарвний гірський кришталь, димчастий кварц, оранже­во-червоний халцедон — сердолік, агат, рожевий кварц; бурштин, нефрит, лазурит, амазоніт, родоніт, обсидіан, лабрадор, непрозорі шпати.

с) Виробні — яшма, мармуровий онікс, лиственіт, гагат, скам'яніле дерево, граніт, джеспіліт, флюорит, рисунчастий кремінь, авантюриновий кварцит, селеніт, кольоровий мармур тощо.

Нині зросла популярність яшми, агату. Колись вони вважалися малоцінни­ми, однак візерунки, які створила у них сама природа, дедалі більше приверта­ли увагу майстрів. На відшліфованому камені часом можна побачити справжню картину — морську хвилю, захід сонця... Ні домальовувати, ні усувати нічого не треба, слід лише надати виробові певної форми, відполірувати, підкреслюючи його найпершу перевагу — природну красу. Класичні старовинні прикраси з коштовними каменями виконані у стриманому, строгому стилі, їх завжди ці­нують, передають у спадок. Більш сучасні ювелірні вироби виконані у техніці скані (філіграні). Тонке металеве мереживо з крученого дроту — вдячний, пла­стичний матеріал. Вправні руки майстрів створюють логічні, закінчені компози­ції, які відзначаються м'якістю, співучістю ліній, тонким відчуттям пропорцій. Можливості цього виду ювелірної техніки необмежені. Майстри, що опанували її, виготовляють будь-які прикраси — персні, брошки, намиста, кольє, відтворю­ючи найвигадливіші візерунки. Годяться для скані м'які метали й сплави з них, здатні витягуватись у дуже тонкий дріт,— золото, срібло, мельхіор, нейзильбер, мідь. Заготовки з крученого дроту, котрі можна компонувати у візерунки, ма­ють назви, які зберігаються упродовж багатьох віків: гладь, вірьовочка, плетінка, різноманітні доріжки, ялинка, колечко, листочок, жучок та інші. Візерунки скані гарно поєднуються з ювелірним та кольоровим виробним камінням. У деяких прикрасах камені становлять основу композиції, а метал виконує суто конструк­тивну функцію, в інших — складові виступають як єдине ціле. Вставки (кабо­шони) у виробах розташовують по-різному: великі в оточенні малих, рівномір­но розподілені по всій поверхні, як окремі острівці, а іноді навіть їх підвішують на тонких ланцюжках.

Найдавніша й найпопулярніша із прикрас — каблучка — походить із Грузії, її виникнення пов'язують з легендою про мудрого титана Прометея. За те що він подарував людям вогонь, Зевс покарав титана, наказавши прикувати до скелі, де його щодня катував орел. Героїчний Геракл визволив Прометея, розірвавши лан­цюг, але, поспішаючи, лишив уривок ланцюга з уламком каменя в руках. Тому каблучки і вважали за оправу для каменя і носили на лівій руці. Виняток ста­новили обручки, які носять постійно на правій руці.