• стан внутрішнього ринку, ступінь його насиченості товарною продукцією та задоволення попиту споживачів, наближення до джерел сировини, собівартість виробництва інвестиційних проектів, що створюються, та терміни їх окупності, можливість транспортування та збуту продукції тощо.

І навпаки, перешкодами для іноземних інвестицій зарубіжні бізнесмени вважають:

• часті зміни інвестиційного законодавства;

• несприятливе для іноземних інвесторів податкове законодав­ство;

• відсутність вільноконвертованої національної валюти;

• недосконалість банківської системи;

• відсутність інформації щодо найбільш вигідних місць вкладення капіталу¹.

Серед країн з процедурою допуску іноземних інвестицій у національну економіку особливе місце посідають Австралія та Канада, в законодавстві яких найбільш детально розроблено відповідний поря­док. У Великій Британії угода про придбання іноземними інвесторами місцевого підприємства з активами більше як 15 млн. фунтів стерлінгів або підприємства, яке володіє 25% ринку конкретного товару, має бути погоджена з антимонопольною комісією. В Сінгапурі іноземні інвестори мають одержати дозвіл тільки для інвестицій, які спрямовуються на створення нового торговельного підприємства².

Законодавство про іноземні інвестиції Грузії, Азербайджану декла­рують принцип свободи здійснення іноземних інвестицій.

Законодавство України про іноземні інвестиції комбінує принцип свободи інвестування з можливим одержанням дозволу. Такий висновок базується на тому, що здійснення певних видів іноземних інвестицій може бути обмежене відповідно до порядку, встановленого законодав­ством України. Зокрема, ст. 7 Закону України “Про режим іноземного інвестування” встановлює національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності для іноземних інвесторів, за винятками, пе­редбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Це створює основу для прийняття таких законодавчих актів,

¹ Васїна І. Підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності у регіоні (на прикладі підприємств та організацій Донбасу). Автореф. дис. ... канд. економ, наук. - Донецьк,1996.

С. 16-17.

² Літкевич В.Законодавство про іноземні інвестиції: світовий досвід і практика України // Суверенітет України і міжнародне право. К.: Манускрипт, 1995. С. 178-180.

які будуть встановлювати винятки з принципу свободи іноземного інвестування.

У ст. З Закону України “Про режим іноземного інвестування” також наголошується, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формах, які не заборонені законами України. У ч. З ст. 7 цього ж Закону прямо пе­редбачена можливість визначення територій, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпе­ки. Отже, в інвестиційному законодавстві України принцип свободи інвестування поєднується з можливим одержанням дозволу при певних видах інвестиційної діяльності.

§3. Види іноземних інвестицій

Іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території України у тих видах, які передбачені законом. Насамперед це стосується конвертованої валюти. Економіка України потребує залучення іноземних інвестицій у вільноконвертованій валюті з метою вкладення її в найважливіші інвестиційні проекти. До конвертованої належить валю­та, що визначається Національним банком України. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і ва­лютного контролю”¹ іноземною валютою визнаються іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної дер­жави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Валютне законодавство зараховує також до іноземної валюти платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Реінвестовані кошти у валюті України, за умов сплати податку на доходи від інвестиції, також належать до іноземних інвестицій. Валютою

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1993. №17. Ст. 184.

України визнаються грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові зна­ки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, внески в банківських та інших фінансових установах на території України. До валюти України також належать платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України. Остання є єдиним законним засобом платежу на території України.

Закон України “Про режим іноземного інвестування” підкреслює, що валюта України вважається одним із видів іноземних інвестицій при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування, а також за умови спла­ти податку на прибуток (дохід) у будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до законодавства України.

Наступний вид іноземних інвестицій - будь-яке рухоме і нерухо­ме майно та пов’язані з ним майнові права. Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширенні! законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

У контексті законодавства про іноземні інвестиції інвестору необхідно спочатку придбати майно, а потім вкласти в об’єкти інвестиційної діяльності.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також кор­поративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи відповідно до законодавства України або законодав­ства інших країн), які виражені у конвертованій валюті. Валютне зако­нодавство України зараховує такі цінні папери до валютних цінностей, об’єднуючи їх єдиним поняттям - “іноземна валюта”.

Зокрема, щодо акцій можуть здійснюватися різноманітні операції як власниками акцій, так і іншими учасниками ринку акцій. Акціонери вправі розпоряджатися акціями на власний розсуд: продавати, дарувати,

заповідати, заставляти, міняти, вносити як вклад до статутного фонду господарського товариства¹.

Цінні папери належать до так званих “портфельних” інвестицій. Під останніми розуміють надання іноземними державами кредитів; придбання державних облігацій та інших державних цінних паперів; придбання акцій, цінних паперів підприємств, комерційних банків, фондових бірж та ін. Питання державних кредитів регулюються міждержавними угодами та програмами надання кредитів, які роз­робляються міжнародними організаціями. Регулювання портфельних інвестицій має здійснюватися національним законодавством.

Відносини, пов’язані з емісією та обігом цінних паперів, регу­люються Законами України “Про цінні папери і фондовий ринок”², “Про акціонерні товариства”³, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”⁴, “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”³ та ін., а також підзаконними актами. До цього виду інвестицій можуть засто­совуватися окремі положення Закону України “Про банки і банківську діяльність”⁶.

Виходячи з тлумачення ст. 2 Закону України “Про режим іноземного інвестування”, іноземні інвестори діють шляхом прямого придбан­ня майна та майнових комплексів або у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів. Тобто, коли мова йде про акції, облігації та інші цінні папери або корпоративні права, то мається на увазі вкла­дання іноземним інвестором коштів у конвертованій валюті з метою придбання цінних паперів. Закон України “Про режим іноземного інвестування” підкреслює, що акції, облігації, інші цінні папери, а також інші корпоративні права мають бути виражені у конвертованій валюті.

Крім акцій, облігацій, інших цінних паперів Закон України “Про режим іноземного інвестування” передбачає, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися також у вигляді корпоративних прав, а саме: прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або інших країн.

¹ Вінник О.М, Щербина В. С. Акціонерне право. К.: Атіка, 2005. - с. 102.

² Відомості Верховної Ради України. 2006. №31. Ст. 268.

³ Урядовий кур’єр.-2008. 29 жовтня.

1. Відомості Верховної Ради України 1996. №51. Ст. 292.

⁵ Відомості Верховної Ради України. 1998. №15. Ст. 67.

^л Відомості Верховної Ради України. 2001. №5- 6. Ст. 30.

У Законі України від ТІ травня 1997 р. “Про оподаткування при­бутку підприємств”¹ під корпоративними правами розуміють права власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи, включаючи право на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юри­дична особа у формі господарського товариства, підприємства засно­ваного на власності однієї юридичної чи фізичної особи або в інших організаційно-правових формах.

Господарський кодекс України (ст. 167) дефінує корпоративне право як право особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включає правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами².

Одним із видів іноземних інвестицій можуть бути грошові вимоги та права на вимоги виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями. Різновидом таких платіжних вимог є векселі, чеки та інше. За своєю правовою природою вексель - це цінний папір. У ньому завжди зафіксовано грошове зобов’язання з визначеною сумою. Грошове зобов’язання, яке міститься у векселі, має бути абсолютним, тобто припускається, що вексель видано на зустрічне матеріальне задоволення.

Механізм дії векселя полягає в такому. Надаючи вексель ремітенту, трасант стає зобов’язаним перед ремітентом. Він відповідає за сплату та за акцепт векселя платником. Перед векселедержателем можуть бути дві зобов’язані особи: платник і векселедавець. Розширення кола суб’єктів вексельних відносин відбувається шляхом передання прав на одержання платежу. Право на одержання платежу за векселем на пред’явника передається шляхом простого вручення цінного папера новому держателю. Для передання права вимоги за ордерним векселем необхідно, крім передачі цінного паперу, зробити передаточний надпис

• індосамент. Правове значення індосаменту полягає в тому, що з його

¹ Урядовий кур’єр. 1997. 12 липня.

² Відомості Верховної Радй України. 2003. №18. ст. 144.

здійсненням у вексельних відносинах з’являється новий вексельний кредитор - індосатор - і новий вексельний боржник - індосант - який відповідає за платіж по індосованому ним векселю перед індосатором. Отже, передання права вимоги за векселем може розглядатися як один із видів іноземних інвестицій.

Чек як документ містить право, що не може бути реалізоване без пред’явлення цього папера. Якщо перевідний вексель може бути ви­ставлений на будь-яку особу і виступає насамперед як інструмент кре­диту, то чеки виконують здебільшого функцію засобу платежу і завжди виставляються на банк, у якому в чекодавця є гроші на рахунку. На сьогодні завершено роботу під егідою ООН у рамках ЮНСІТРАЛ над проектом міжнародної Конвенції “Про міжнародні чеки”. Підготовлена також Конвенція ООН “Про міжнародні перевідні векселі і міжнародні прості векселі” (1988 р.).

За змістом чек вважається грошовим документом і містить наказ чекодавця платнику-банку запл атити ремітенту за його наказом певну суму після пред’явлення чека до оплати. Банк виплачує гроші з коштів, що внесені чекодавцем як клієнтом банку. Чекодержатель є кредитором, перед яким зобов’язані дві особи: банк-платник, а у разі несплати чека

• чекодавець. Завдяки тому, що чек є обігоздатним, він може виступати як один із засобів (видів) здійснення іноземних інвестицій. Усі чеки поділяються на ордерні, пред’явницькі та іменні. Пред’явницький чек можна передати шляхом простого вручення. Ордерні чеки передаються внаслідок здійснення індосаменту (аналогічно до векселів). Так само, як і у вексельних відносинах, індосамент на чеку може бути бланковим та іменним. Кожний новий індосамент створює в особі індосанта нового чекового боржника, який несе солідарну відповідальність з чекодавцем перед чекодержателем за платіж по чеку.

Отже, вкладення в об’єкти інвестиційної діяльності грошових ви­мог та права вимоги на виконання договірних зобов’язань, які мають вартість у конвертованій валюті, є одним із видів іноземних інвестицій. Цей вид інвестицій має бути підтверджений згідно із законами (проце­дурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями і гарантований першокласними банками.

Іноземні інвестиції відповідно до законодавства України можуть виступати у вигляді будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (проце­дурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичая­

ми, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включно з легалізованими на території України авторськими правами, правами на винаходи, промисловими зразками, корисними моделями, знаками для товарів і послуг, “ноу-хау” тощо. Визнання права авторів творів науки, літератури та мистецтва інтелектуальною власністю дало змогу ство­рити юридичні умови для переходу прав на ці твори до інших осіб.

Поняття інтелектуальної власності містить результати творчої діяльності у вигляді духовної і науково-технічної творчості. Перша охоплює літературу, науку, мистецтво, виконавську майстерність артистів, звукозапис, радіо, телебачення та інші види творчої діяльності гуманітарного характеру. До результатів науково-технічної творчості належать винаходи в усіх галузях людської діяльності, корисні моделі, промислові зразки для товарів і послуг, знаки обслуговування, фірмові назви і комерційні позначення, інформаційна продукція, селекційні дослідження тощо. Отже, це такі результати науково-технічної творчості, які можна використовувати будь-яким способом, що не суперечить законові, у господарській діяльності: у промисловості, сільськогосподарському виробництві та ін.

Із загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, корисні моделі, промислові малюнки або моделі, фабричні чи товарні знаки, знаки обслуговування. Інші об’єкти інтелектуальної власності, які залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється ав­торським правом. Ця група не одержала своєї спеціальної назви.

Отже, всі результати творчої діяльності з погляду цивільно-правової охорони поділяються на дві групи: одна охороняється авторським пра­вом, друга - правом промислової власності (патентним правом) та іншими нормативними актами. Але всі результати творчої діяльності чинним законодавством визнані товаром і можуть бути об’єктом цивільних угод.

Одна з основних ознак промислової власності полягає в тому, що власникові надається юридична монополія на відповідний об’єкт. Ви­користання об’єкта іншими особами без дозволу уповноваженої особи є правопорушенням. У цьому аспекті значну роль у міжнародному економічному співробітництві відіграє передання за договором прав на використання об’єктів промислової власності. Особи, яким належать такі об’єкти, надають їх іншим користувачам у вигляді повної уступки прав (за договором купівлі-продажу) або тимчасового надання права

користування (за ліцензійним договором). При цьому до відносин сторін застосовуються також норми зобов’язального права про укладення до­говору, його виконання, відповідальність та інше, а також вироблені судовою практикою правила визначення прав та обов’язків сторін. Предметом угоди є псредання права на використання промислової власності за певну плату.

Щодо інвестиційної діяльності жоден із названих договорів не може застосовуватись. Передані права на використання промислової власності мають майнове вираження. Але особам, яким належать об’єкти промислової власності, оплата їх вартості не здійснюється. Пра­ва промислової власності мають бути вкладені в об’єкти інвестиційної діяльності. Прибуток (дохід) від цієї діяльності, а не від використан­ня безпосередньо об’єктів промислової власності, одержує власник останніх (у цьому разі іноземний інвестор).

Отже, іноземною інвестицією можуть вважатися лише права інтелектуальної власності, вартість яких підтверджена згідно із за­конами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торго­вельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включно з легалізованими авторськими правами, правами на винаходи, корисні моделі, знаки для товарів і послуг, промислові зразки, які вкладені в об’єкти інвестиційної діяльності.

Права інтелектуальної власності як вид іноземної інвестиції мають бути чітко визначені. Об’єкт інтелектуальної власності має підлягати правовій охороні як у країні інвестора, так і в країні, що приймає інвестицію. Іноземні інвестиції у вигляді майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності можуть здійснюватися по-різному. Майнові права на об’єкт інтелектуальної власності можуть бути інвестиційним внеском як при створенні юридичної особи, так і для зареєстрованої. Вони можуть існувати в усіх видах створюваних підприємств з іноземними інвестиціями - як спільних, так і тих. які цілком належать іноземному інвестору. Але якщо у другому випадку це залежить від волі самого іноземного інвестора, то в першому потрібна згода інших учасників. Крім цього, законодавство України про іноземні інвестиції висуває спеціальну вимогу до іноземної інвестиції у вигляді прав інтелектуальної власності, а саме: їх вартість має бути підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями у конвертованій валюті, а також експертною оцінкою в Україні.

Можливість здійснення іноземної інвестиції у вигляді прав на інтелектуальну власність залежить також від організаційно-правової форми підприємства з іноземними інвестиціями. Наприклад, здійснення інвестиції в статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю можливе у вигляді будь-яких прав інтелектуальної власності. Проте в акціонерному товаристві такі внески можуть здійснювати акціонери - засновники. Інші акціонери, як правило, мають право придбати акції за гроші (якщо інше не передбачено статутом або дозволом керівних органів акціонерного товариства).

Внесення у статутний капітал прав на використання результатів творчої діяльності має оформлюватися договором про переуступку патен­ту або ліцензійним договором чи договором про передання комерційної таємниці. Учасник договору - власник патенту або комерційної таємниці

• самостійно визначає межі переуступки свого права.

Питання, пов’язані зі здійсненням інвестицій у вигляді прав інтелектуальної власності, мають вирішуватись одночасно з укладенням інвестиційного договору (в цьому разі засновницького договору) і брати до уваги як вимоги інвестиційного законодавства, так і законодавства, яке регулює правовий режим інтелектуальної власності.

Особливого значення питання патентно-ліцензійного забезпе­чення набувають при здійсненні міжнародного науково-технічного співробітництва і зовнішньоекономічних зв’язків, а також інноваційної та підприємницької діяльності, в рамках яких об’єкти інтелектуальної власності можуть бути основою науково-технічної, правової і комерційної діяльності спільних підприємств, а також майновим внеском організації-засновника в статутний фонд створюваних нею підприємств і організацій. У цих випадках патентування і ліцензування забезпечують правову основу для найбільш вигідної комерційної реалізації інтелектуальної власності. Зазначене повністю стосується інвестиційної діяльності. Винаходи та інші об’єкти інтелектуальної власності, вкладені як іноземні інвестиції, підлягають правовій охороні крім інвестиційного законодавства також законами, що регулюють здійснення прав інтелектуальної власності.

Закон України “Про режим іноземного інвестування”, перелічуючи права інтелектуальної власності, не встановлює їх вичерпного переліку. Тому іноземною інвестицією можуть бути будь-які об’єкти інтелектуальної власності, які визнаються такими та охороняються за­конодавством України. Звичайно, права на кожний з цих об’єктів мають

рі шиіі »місі, с і рок дії, що істотно впливає на їх практичне здійснення, але псі вони можуть здійснюватися у вигляді інвестицій.

Видом іноземних інвестицій є права на здійснення господарської діяльності, зокрема права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями.

Міжнародний досвід свідчить, що розробка природних ресурсів завжди притягувала іноземні інвестиції. Цим пояснювалося і прийняття спеціальних актів, які регламентують правовий режим участі іноземного капіталу в освоєнні природних ресурсів. Тому однією з форм активної участі іноземних інвесторів в Україні може стати концесійна діяльність. Країна має великі родовища декоративного каміння, каоліну, вугілля, залізних руд, марганцю, урану, титану, хрому, нікелю, літію, цирконію та інших корисних копалин (понад 80 видів).

Під концесією мають на увазі акт публічної влади, яким держава наділяє іноземну юридичну або фізичну особу спеціальним правом брати участь у здійсненні певного виду господарської діяльності, спрямованої на досягнення суспільної мети. Концесія характерна тим, що юридичній особі надається документ, який визначає певні права й обов’язки.

Законодавством України про іноземні інвестиції передбачено надан­ня іноземним інвесторам прав на розробку та освоєння відновлюваних та невідновлюваних природних ресурсів. Така діяльність здійснюється на підставі концесійних договорів, які укладаються з іноземними інвесторами Кабінетом Міністрів України або уповноваженим орга­ном, згідно з порядком, регламентованим законодавством України про надра. Отже, розробка й освоєння природних ресурсів здійснюється відповідно до концесійних договорів.

Права на розробку та використання природних ресурсів надають­ся за плату. Концесійні платежі - це плата, яку вносить концесіонер за право використання об’єктів, що надаються у концесію. Розміри концесійних платежів, строки їх внесення, форма, вид валюти, у якій вони сплачуються, встановлюються концесійним договором.

Закон України “Про режим іноземного інвестування” підкреслює, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді інших цінностей відповідно до законодавства України. Отже, можна вважати, що зазначе­ний перелік не є вичерпним і за відсутності прямої заборони в законах України іноземні інвестиції можуть здійснюватися і в інших видах.