• щорічний звіт про стан реалізації проекту (програми).

Реципієнт (бенефіціар) сприяє вивченню Міністерством економіки України стану реалізації проекту (програми) на місці.

Для забезпечення заключного моніторингу реципієнт або у випад­ку, передбаченому законодавством, бенефіціар подає до Міністерства економіки України підсумковий звіт про досягнуті результати відповідно до визначених на початку проекту (програми) критеріїв.

Неподання реципієнтом (бенефіціаром) документів до Міністерства економіки України вважається рівнозначним незадовільному впровад­женню проекту (програми).

Міністерство економіки України аналізує результати поточного та за­ключного моніторингу щодо: досягнення очікуваних результатів; впливу результатів реалізації проекту (програми) на розвиток відповідної галузі або регіону. А також готує відповідні висновки, рекомендації та заходи щодо подальшого процесу залучення та використання міжнародної технічної допомоги. Для цього у Міністерстві можуть утворюватись експертні ради, робочі групи із залученням представників відповідних органів виконавчої влади, незалежних експертів, представників донорів, виконавців і реципієнтів.

§3. Співвідношення міжнародної технічної допомоги з іншими подібними за правовою природою інститутами

Поняття міжнародної технічної допомоги є досить близьким за змістом до категорій “іноземна інвестиція”, “гуманітарна допомога” та “благодійництво”. Тому часто міжнародну технічну допомогу ототож­нюють із переліченими поняттями. Отже, слід провести розмежування між цими категоріями.

Щоб з’ясувати схожі та відмінні ознаки міжнародної технічної до­помоги й іноземної інвестиції, гуманітарної допомоги, благодійництва необхідно з’ясувати суть іноземної інвестиції, гуманітарної допомоги та благодійництва. Тому необхідно дослідити ознаки та правову при­роду цих категорій.

Термін “інвестиція” походить від німецького юридичного поняття “інвеститура”, яке означало найдавніший спосіб передачі нерухомості.

У прямому розумінні цс була передача проданого майна з рук колиш­нього власника в руки нового.¹ Отже, можна говорити про інвеституру як про якусь форму переходу права власності. Звичайно, що з тих часів назване поняття дуже змінилося і визначається не однаково. Джерела радянського періоду визначали термін “інвестиція” (нім.-Investition від лат. Investire - наділяти) як довгострокові вкладення капіталу в будь-яке підприємство, особливо за кордоном.² За іншими джерелами набагато пізнішого періоду, інвестиція визначається як використання грошей для одержання доходу або досягнення приросту капіталу чи для того й іншого.³

Зарубіжні автори стверджують, що інвестиції мають місце в тому разі, коли частина поточного виробництва використовується для збільшення основних фондів.⁴ Наведене визначення не відображає всього комплексу ознак, що характеризують скономіко-правове за своїм характером явище.

Щодо природи інвестицій немає єдиної думки і серед науковців. Зокрема під інвестиціями розуміють традиційні інвестиції у формі капітальних вкладень, внески у спільні підприємства або позики, а також інші види інвестування, які здійснюються на основі контрактів з розподілом одержаного прибутку між учасниками⁵.

Визначення поняття “інвестиції"” через юридичні категорії робить також В. Коссак. Під іноземними інвестиціями він розуміє речі, грошові кошти, майнові права, цінні папери, а також результати інтелектуальної діяльності, вкладені іноземним інвестором (у передбачених законодав­ством формах) в об’єкти інвестиційної діяльності на території України з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.⁶

Законодавчого закріплення термін “іноземні інвестиції” набув у Законі України “Про режим іноземного інвестування”. Відповідно до ст. 1 Закону іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодав-

¹ Энциклопедический словарь. Том 12. Ьрокгауз и Эвфрон. С. 4.

² Словарь иностранных слов. Изд.4-ое. - М., 1954. - С. 268.

³ Розенберг Дж. М. Инвестиции. Терминологический словарь. - М„ 1997. - С. 173.

⁴ Фишер С., Дорибуш Р., Шмалензи Р. Экономика. М., 1993. - С. 322.

⁵ Якуб Юсуф Фиссе. Правовое регулирование иностранных инвестиций (международно- правовые аспекты): Авторсф. дис. канд. юрид. наук. - К.,1995. — С. 15.

‘ Коссак В. М.Правові засади іноземного інвестування в Україні. - Львів:Центр Європи, - 1999. C. 29.

Ч

ства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

З огляду на цс визначення слід виділити такі ознаки, за якими іноземну інвестицію можна відрізнити від інших юридичних категорій: наявність вкладених в об’єкт інвестиційної діяльності цінностей, суб’єкта - іноземного інвестора, інвестиційного об’єкта та мети інвестування.

Закон України “Про інвестиційну діяльність” визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладають­ся в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Інше визначення міститься в Законі України “Про оподаткування при­бутку підприємств” (у редакції Закону України №283/97 від 22.05.97). Інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основ­них фондів та реальних активів, корпоративних прав, цінних паперів у обмін на кошти або майно (ст.1.28). Отже, інвестиція в цьому разі вже розглядається як дія, операція. Цю позицію також підтримував П’єр Массе, який вважав, що поняття “інвестиція” за прийнятою термінологією означає одночасно і дію, і результат цієї дії, тобто і рішення інвестувати, й інвестовані блага.¹

З позицій положень загальної теорії держави і права слід визнати, що до інвестованих цінностей як до особливого об’єкта правовідносин можна зарахувати будь-який засіб безпосереднього задоволення потреб суб’єкта, який може мати як матеріальну, так і нематеріальну природу.² На нашу думку, такс широке розуміння поняття “цінності” може при­зводити до певних непорозумінь, адже іноземний інвестор, в такому разі зможе вкладати навіть й ті цінності, які не мають відношення до інвестиційної діяльності.

Другою характерною ознакою “іноземної інвестиції” є наявність суб’єкта інвестування - іноземного інвестора. Інвестор є ключовою фігурою інвестиційної діяльності і суб’єктом правових відносин (які виникають у цьому зв’язку).

По-перше, особі, яка є іноземним інвестором, надаються відповідні права та пільги, встановлені національним законодавством і міжнародними договорами. По-друге, визнання особи іноземним

¹ Массе П. Критерии и методы оптимального определения капиталовложений. М..1971.-С. 27.

² Рабінович П.Основи загальної теорії права і держави К.: 1994. - С. 129.

інвестором має значення при здійсненні господарської діяльності. По- третє, від визнання особи інвестором певної держави буде залежати по­ширення на нього гарантій та інших умов, передбачених міжнародним договором, укладеним з відповідною державою.'

В юридичній літературі висловлюється сумнів ЩОДО доцільності включення в перелік суб’єктів іноземних інвестицій іноземних держав. Наприклад, О. Любич вважає цс недопустимим з точки зору абсолютно­го імунітету держави, основу якого становить її суверенітет.² Але гака позиція є досить спірною. Адже сучасна доктрина міжнародного права не розглядає суверенітет держави як абсолютну категорію й підтверджує можливість його обмеження за певних умов. Це визнає і сам автор.

Визначення поняття “іноземний інвестор” насамперед має значен­ня з погляду ставлення тієї чи іншої країни до залучення іноземних інвестицій. Широке визначення цього поняття, як правило, означає, що здійснюється спроба охопити цим поняттям якомога більше категорій потенційних учасників інвестиційної діяльності, і в такий спосіб ілюструє зацікавленість країни у максимальному залученні іноземних інвестицій.³

Третьою характерною ознакою “іноземної інвестиції” є наявність об’єкта вкладення інвестицій. При цьому ніде не конкретизується, про які саме об’єкти інвестиційної діяльності йдеться. Єдина очевидна озна­ка такого об’єкта - цс те, що він перебуває у сфері впливу законодавства України. Цим же законодавством на певну категорію об’єктів можуть накладатися обмеження у вигляді заборон на іноземне інвестування в такі об’єкти.

Нарешті, четвертою ознакою поняття “іноземна інвестиція” виступає мета інвестування. Українське законодавство, на відміну, наприклад, від законодавства Росії, називає дві різні мети вкладення цінностей іноземним інвестором, які дають підставу зараховувати ці дії до інвестування. З одного боку такою метою може бути отримання прибутку, а з іншого не виключається, що дії іноземного інвестора можуть мати на меті досягнення соціального ефекту.

Оцінюючи співвідношення між поняттям “міжнародна технічна допомога” та поняттям “іноземна інвестиція” констатуємо, що:

¹ Богуславский М. Правовое положение иностранных инвестиций. М., 1993. С. 40.

² Любич О. Правовое регулирование иностранных инвестиций в Республике Беларусь // Хо­зяйство и право. 1993. -<№10. - С. 66.

³ Коссак В. М.Правові засади іноземного інвестування в Україні. Львів: Центр Європи, - 1999. С. 54.

• термін “ресурси, які відповідно до міжнародних договорів на­даються Україні” визначає особливий різновид цінностей, що вкладаються в Україну іноземними інвесторами (донорами);

• термін “донори” цілком підпадає під визначення іноземного інвестора, подане у статті 1 Закону України “Про режим іноземного інвестування”.

Неприбутковість міжнародної технічної допомоги означає, що її слід відносити до іноземних інвестицій, які мають на меті винятково досягнення соціального ефекту. Відповідно безоплатність вказує на те, що донор-інвестор у процесі здійснення міжнародної технічної допо­моги не ставить питання про відшкодування своїх затрат.

Часто міжнародну технічну допомогу помилково зараховують до категорії міжнародної благодійної допомоги та гуманітарної допомоги як виду благодійництва. Детальний аналіз цих двох понять дає змогу встановити суттєві відмінності між ними. Законодавство України про благодійну допомогу складається із Закону України “Про благодійництво та благодійні організації”, Закону України “Про гуманітарну допомогу”, міжнародних договорів та інших нормативних актів. Стаття 27 Закону України “Про благодійництво та благодійні організації” зазначає, що іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні і міжнародні організації мають право здійснювати благодійництва та благодійна діяльність на території України.

Закон України “Про благодійництво та благодійні організації” визначає благодійництво як добровільну і безкорисливу пожерт­ву фізичних та юридичних осіб у наданні набувачам матеріальної, фінансової та іншої благодійної допомоги. А відповідно до ст. 729 Цивільного кодексу України пожертвою є дарування нерухомих та ру­хомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Договір про пожертву є укла­деним з моменту прийняття пожертви. До договору про пожертву за­стосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встанов­лено законом. Щодо міжнародної технічної допомоги, то відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допо­моги” це ресурси та послуги, що відповідно до міжнародних договорів України надаються донорами на безоплатній та безповоротній основі з метою підтримки України. Отже, на базі визначення зазначених категорій можна виділити як подібні, так і відмінні ознаки.

Предметом як благодійництва, так і міжнародної технічної допо­моги є матеріальні блага, фінансові ресурси, результати інтелектуальної власності тощо. Але слід зазначити, що мета їх використання може бути різною. Ці категорії можуть відрізнятися також і за суб’єктним складом. Сторонами у благодійництві є благодійники - фізичні та юридичні особи, які здійснюють благодійництво в інтересах набувачів благодійної допомоги - та набувачі благодійної допомоги - фізичні іа юридичні особи, які потребують і отримують благодійну допомогу. А сторонами у відносинах щодо надання міжнародної технічної допо­моги є донор - як правило, іноземна держава, уряд та уповноважені урядом іноземної держави органи, іноземний муніципальний орган або міжнародна організація та інші уповноважені особи, що надають міжнародну технічну допомогу відповідно до міжнародних договорів України га реципієнт - резидент (фізична або юридична особа), який безпосередньо одержує міжнародну технічну допомогу згідно з про­ектом (програмою).

Спільною ознакою міжнародної технічної допомоги та благодійництва є надання допомоги на безоплатній, безповоротній основі. Отже, хоча ці дві категорії мають багато спільних ознак, але вони є двома різними правовими інститутами.

Тому не можна застосовувати до врегулювання відносин з на­дання міжнародної технічної допомоги норм Закону України “Про благодійництво та благодійні організації”, якщо це не передбачено законодавством. Зокрема, така помилка виникла в угоді від 28 липня

1999. року про реалізацію проекту “Від ідеї партнерства до співпраці і співтворчості із сільськими школами”, укладеній між міжнародним фондом “Відродження” та спеціалізованою школою міста Львова №4 з поглибленим вивченням англійської мови. В пункті 3.5 цієї угоди передбачався обов’язок виконавця (СШ №4) надавати звіти до фонду (донора) відповідно до ст. 22 Закону України “Про благодійництво та благодійні організації”.

Якщо ж мова йде про міжнародну гуманітарну допомогу, то ця діяльність буде розглядатись як гуманітарна допомога і як різновид благодійної діяльності лише за умови, що донором виступає іноземна або міжнародна організаціями. Справа в тому, що Закон України “Про благодійництво та благодійні організації” не передбачає таку можливість, щоб іноземна держава виступала в якості благодійника.

У статті 1 Закону України “Про гуманітарну допомогу” передбачено визначення поняття “гуманітарна допомога”. Гуманітарна допомога

• цільова адресна безоплатна допомога у грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання по­слуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами із гуманних мотивів отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують її у зв’язку з соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, важким фінансовим становищем, виникненням над­звичайного стану, зокрема внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф, які створюють загрозу для життя і здоров’я населення, або тяжкою хворобою кон­кретних фізичних осіб. Цей же закон вводить і поняття донора. Згідно з названим Законом “донори - це юридичні та фізичні особи в Україні або за її межами, які добровільно надають гуманітарну допомогу от­римувачам гуманітарної допомоги в Україні або за її межами”. Надалі, щоб термінологічно розрізняти донорів, які надають гуманітарну допо­могу, та донорів, які надають технічну допомогу, називатимемо перших донорами-благодійниками, а других - просто донорами.

Отримувачі гуманітарної допомоги - це також юридичні особи, але тільки ті з них, які зареєстровані в установленому Кабінетом Міністрів України порядку в Єдиному реєстрі отримувачів гуманітарної допомо­ги. Закон встановлює вичерпний перелік видів організацій, які можуть бути отримувачами гуманітарної допомоги, серед них:

а) підприємства громадських організацій інвалідів, ветеранів війни та праці, а також підприємства, установи та організації, що утри­муються за рахунок бюджетів, та уповноважені ними державні установи;

б) благодійні організації, створені у порядку, визначеному Законом України “Про благодійництво та благодійні організації”;

в) громадські організації інвалідів, ветеранів війни та праці. Това­риство Червоного Хреста України та його обласні організації, творчі спілки, а також громадські організації, створені для здійснення передбаченої їх статутними документами екологічної, оздоровчої, аматорської, спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності;

г) релігійні організації, зареєстровані у порядку, передбаченому За­коном України “Про свободу совісті та релігійні організації”.

Зі змісту цього визначення випливає, що отримувачі гуманітарної допомоги не завжди є кінцевими споживачами тих благ, які передають­

ся донорами-благодійниками. Все залежить від того, чи організація

• отримувач складається з осіб, які особисто потребують допомоги у зв’язку із соціальною незахищеністю, або ж реальною загрозою їх життю і здоров’ю, чи вона просто є посередником у виявленні цих осіб і розподілі допомоги між ними. В обох випадках можна розрізняти отримувачів і конкретних набувачів допомоги. Закон визначає, що набувачами гуманітарної допомоги можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які її потребують і яким вона безпосередньо надається. Набувачі гуманітарної допомоги з статусом юридичної особи мають належати /до переліку організацій, яким закон дозволяє бути отриму­вачами гуманітарної допомоги.

Нарешті, стаття 3 Закону України “Про гуманітарну допомогу” визначає, що підставою для здійснення гуманітарної допомоги в Україні є наявність письмової пропозиції донора-благодійника про надання допомоги і письмова згода отримувача гуманітарної допомоги на її одержання. З того моменту, коли отримувач дасть письмову згоду на отримання допомоги, між сторонами фактично виникають договірні зобов’язання з надання і отримання такої допомоги відповідно до статей 638-640 Цивільного кодексу України.

Порівнюючи основні характерні ознаки понять “міжнародна гуманітарна допомога” та “міжнародна технічна допомога”, доходи­мо висновку, що:

• термін “донори” в сенсі міжнародного благодійництва не співпадає за змістом з терміном “донори” в аспекті нада- вача міжнародної технічної допомоги; зокрема, донором- благодійником не може виступати держава;

• кінцевим адресатом гуманітарної допомоги є фізичні особи, які гостро потребують соціального захисту чи перебувають у загрозливому для їх життя чи здоров’я становищі (допомога є цільова і адресна), в гой час як технічна допомога може нада­ватися державі, юридичним особам, фізичним особам;

• міжнародна гуманітарна допомога є цільовою і адресною, тобто отримувач її є наперед чітко визначений, в той час як умови надання міжнародної технічної допомоги не вимага­ють конкретизації отримувача допомоги на момент підписання відповідного міжнародного договору;

• нарешті, метою міжнародної гуманітарної допомоги є, як зазна­чалося, допомога конкретним людям, в той час як міжнародна

технічна допомога спрямовується на “проведення реформ та реалізацію програм соціально-економічного розвитку”.

Співпадіння смислового змісту при порівняльній оцінці визна­чальних характеристик цих двох типів допомоги спостерігається лише щодо двох моментів:

• “гуманітарна допомога у грошовій або натуральній формі, у вигляді виконання робіт або надання послуг” може бути трактована як різновид ресурсів (цінностей), що вкладають­ся іноземними чи міжнародними організаціями у вигляді міжнародної технічної допомоги;

• обидва види допомоги належать до категорії безоплатних.

Актуальним є питання, в яких видах може здійснюватися

міжнародна технічна допомога, зокрема, чи може міжнародна технічна допомога надаватися у вигляді корпоративних прав. Наприклад, Н. С. Глусь пропонує визначення корпоративного права в об’єктивному і суб’єктивному значенні. Корпоративне право в суб’єктивному значенні

• це сукупність прав, які виникають у акціонера чи учасника корпорації внаслідок набуття ними відповідного права власності на акції, пра­ва власності на частку в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю та товаристві з додатковою відповідальністю і які закріплені в чинному законодавстві України та внутрішніх нормативних актах самої корпорації.¹

Визначення корпоративних прав міститься в Господарському кодексі України. Водночас в інших актах законодавства також можуть міститися визначення поняття корпоративних прав, зокрема, в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”.²

Передання корпоративного права можливе лише шляхом відступлення частки у статутному фонді юридичної особи. Але правова природа і зміст договору про відступлення частки у статутному фонді зовсім інші, ніж договору, який опосередковує надання міжнародної технічної допомоги.³ Виходячи з мети і призначення міжнародної технічної допомоги, яка надається на безповоротній основі, слід кон­

' Глусь Н. С. Корпорації та корпоративне право: поняття, основні ознаки та особливості за­хисту. Автореф. дис. канд. юрид. наук. - К., 2000, - С. 13.

² Угриновська О. І. Проблеми виконання рішень з корпоративних правовідносин. // У. зб.:

Захист корпоративних прав інвесторів в світлі нового Цивільного кодексу України. Львів,

2003. С. 37.

⁵ Кравчук В. М. Проблеми застосування Закону України “Про господарські товариства” в частині, що регулює припинення корпоративних правовідносин.// У. зб.: Захист корпоративних прав інвесторів в світлі нового Цивільного кодексу України. Львів, 2003. - С. 92-93.

статувати, що міжнародна технічна допомога не може надаватися у вигляді корпоративних прав.

Одним із видів іноземних інвестицій можуть бути грошові вимоги та права на вимоги виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями. Загалом платіжні документи у вигляді, наприклад, чеків можуть бути об’єктом відносин з надання міжнародної технічної допомоги. У платіжному документі зафіксовано грошове зобов’язання з визначеною сумою. Таке грошове зобов’язання може бути реалізоване чекодержателем, адже містить наказ чекодав­ця платнику — банку заплатити ремітенту відповідну суму. Завдяки обігоздатності чеку він може виступати як один із видів міжнародної технічної допомоги. Щоправда, в цьому випадку передаються не самі фінансові ресурси, а право вимоги на них. Але ці фінансові кош­ти реципієнт отримує після реалізації права або грошової вимоги, визначеної у відповідному платіжному документі. Відповідно платіжні документи можна розглядати як міжнародну фінансову допомогу.

Вимоги на виконання договірних зобов’язань також мають вартість, їхній розмір визначається залежно від обсягу товарів, які слід передати, робіт, послуг, що слід виконати тощо. Якщо ці товари, роботи, послуги та інші спрямовані на вирішення соціально-економічних програм або проектів, технічну модернізацію та інші цілі, передбачені міжнародною технічною допомогою. Але в такому разі до реципієнта має перейти в установленому законодавством порядку право вимоги. Тобто йдеться про цесію. Заміна кредитора в попередньому зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Первинний кредитор (у нашому випадку) повинен передати новому кредиторові реципієнту документи, які засвідчують права, що пере­даються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов’язанні заперечення, які він мав би проти первинного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Згідно з статтею 519 Цивільного кодексу України первинний креди­тор у зобов’язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов’язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором. Отже, майнові права або права

не іможуть бути видом міжнародної технічної допомоги. Такий висно­вок базується на таких міркуваннях. Цесія оформлюється угодою про переданий права. Остання за своєю правовою природою відмінна від договору про надання міжнародної технічної допомоги. Крім цього, наявність переданого реципієнту права ще не свідчить про отримання в майбутньому виконання (товарів, робіт, послуг) договірних обов’язків. Адже, як вже зазначалось, первинний кредитор (потенційний донор) не відповідає за виконання боржником зобов’язання.

Майнові (платіжні) вимоги можуть міститися в цінних паперах, зокрема, векселях. Грошове зобов’язання, яке міститься у векселі є абсолютним, але це не означає, що вексель буде обов’язково погаше­ний. Загалом, передача векселя шляхом індосаменту розглядається як передача платіжної вимоги іншій особі - векселедержателю. В контексті аналізу відносин з надання міжнародної технічної допомоги векселедер­жателем є реципієнт. Але знову ж таки передача векселя здійснюється не в рамках відносин з надання міжнародної технічної допомоги, а за правилами вчинення передаточного напису - індосаменту.

Інші цінні папери також є документами майнового характеру. Водночас до прав володільців цінних паперів корпоративного ха­рактеру, наприклад власників акцій, належать також особисті права, пов’язані з майновими, зокрема, право на участь в управлінні справами товариства.¹ На відміну від документів, що фіксують певні майнові права, цінний папір може бути реалізований шляхом його пред’явлення. В цінному папері визначаються права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного паперу. Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з них, іншим особам. Отже, переданий донором реципієнту цінний папір може містити майнові права. Але це майнове право може бути реалізоване реципієнтом в загальному порядку, встановленому законо­давством про цінні папери. При цьому в контексті надання міжнародної технічної допомоги у вигляді цінних паперів слід мати на увазі, що для права європейських країн (Німеччини, Франції) характерним є імперативний підхід щодо заборони на публічне розміщення акцій ЗАТ, а диспозитивними нормами визначаються права акціонерів роз­

¹Богдан Й. Г. Предмет судового розгляду в корпоративних правовідносинах. // В.зо,: Захист корпоративних прав інвесторів в сві тлі нового Цивільного кодексу України. - Львів, 2003. - С.

24—25.