Природно, що в умовах недостатнього правового регулювання пи­тань міжнародної технічної допомоги, найважливішим джерелом права для сторін став прямий договір між донором та реципієнтом, у якому обумовлюються взаємні права та обов’язки, відповідальність та інші істотні умови.

Більшість договорів про міжнародну технічну допомогу, з огляду на їх неприбутковість та безоплатність, містять положення про тс, що кошти, які надаються Україні на технічну допомогу, не повинні об­кладатися податками, митом та зборами. Тому практично кожен такий договір має підлягати ратифікації Верховною Радою України. Про­те сьогодні ратифікована тільки частина договорів про міжнародну технічну допомогу. Щодо нератифікованих договорів слід очікувати конфлікту між положеннями міжнародного договору та національним законодавством України.

§3. Суб'єкти правовідносин з надання міжнародної технічної допомоги

В законодавстві до учасників правовідносин з надання міжнародної технічної допомоги належать: донор, реципієнт, бенефіціар, виконавець, відповідальна особа.

Безпосередніми учасниками відносин з надання міжнародної технічної допомоги є донор і реципієнт. Донор є ключовою фігурою у відносинах з надання міжнародної технічної допомоги, адже безпо­середньо він за своєю ініціативою надає міжнародну технічну допо­могу на підставі щорічних програм, що розробляються реципієнтом (за погодженням з донором) на кожний наступний фінансовий рік, відповідно до погодженої між сторонами процедури, та контролює її цільове використання.

Відповідно до ст. 1 проекту Закону України “Про міжнародну технічну допомогу” донор - це держава, уряд або уповноважений ним орган, муніципальний орган або міжнародна організація, що надають міжнародну технічну допомогу до міжнародних договорів України. З огляду на це визначення визначення перелік є вичерпним. Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України “Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної допомоги”, до­

нор - це “іноземна держава, уряд та уповноважені урядом іноземної держави органи, іноземний муніципальний орган або міжнародна організація, що надають міжнародну технічну допомогу відповідно до міжнародних договорів України”.

В законодавстві Російської Федерації під донором мають на увазі іноземні держави, їх федеративні чи муніципальні утворення, міжнародні та іноземні організації чи некомерційні організації. В законодавстві Республіки Білорусь під донором міжнародної технічної допомоги мають на увазі міжнародну організацію чи її представницт­во, іноземні держави чи їх адміністративно-територіальні одиниці, уповноважені ними суб’єкти права, які надають міжнародну технічну допомогу.

Отже, всі ці визначення є певною мірою подібними за змістом, але в одних дається вужчий перелік суб’єктів, які можуть бути донорами надання міжнародної технічної допомоги, в інших - ширший. Тому доцільно це питання врегулювати шляхом прийняття уніфікованого акту — міжнародного договору, який би передбачав як матеріально- правові, так і колізійно-правові норми щодо правового регулювання надання міжнародної технічної допомоги.

На нашу думку, зважаючи на різні підходи до визначення поняття донора в законодавстві України та іноземних держав, під донором слід розуміти іноземні держави, уряд іноземної держави та уповноважені ним органи, міжнародні організації чи неурядові організації та інші уповноважені цими особами суб’єкти, що надають міжнародну технічну допомогу Україні відповідно до міжнародних договорів України, які належно ратифіковані.

Відповідно до законодавства донор є ключовою фігурою, без якої не можуть такі відносини виникати. На донора законодавством покладено такі повноваження:

• подає пропозиції щодо започаткування проекту (програми);

• подає пакет документів до Міністерства економіки України з метою державної реєстрації проектів (програм);

• звертається із пропозицією до Міністерства економіки щодо кандидатури виконавця програми (проекту);

• здійснює нагляд за використанням міжнародної технічної до­помоги;

• приймає рішення щодо призупинення або повного припинення реалізації програми (проекту) з надання міжнародної технічної допомоги тощо.

Що ж до іншої сторони (реципієнта), котра безоплатно отримує міжнародну технічну допомогу згідно з договором, то відповідно до ст. 1 проекту Закону України “Про міжнародну технічну допомогу” - це резидент (фізична або юридична особа), який безпосередньо отримує міжнародну технічну допомогу відповідно до проекту (програми) міжнародної технічної допомоги.

Слід зауважити, що тривалий час у законодавстві цей учасник правовідносин визначався досить спрощено. Так, спільний наказ Національного агентства з реконструкції та розвитку і Державної митної служби України “Про порядок контролю та митного оформ­лення вантажів міжнародної технічної допомоги” від 15 жовтня 1997 р. №42/505 встановлював, що реципієнт - це “резидент України, визнаний таким згідно з чинним законодавством України”.

У ч. 5 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валют­ного регулювання і валютного контролю” від 1993 року перелічено коло резидентів. Тому, якщо реципієнт - це резидент України, то сюди ми можемо зарахувати перелічені види резидентів, що передбачає названий Декрет. Тим самим, щоб не завдавати шкоди державі і суспільству, неза­конним використанням реципієнтами пільг і привілеїв, які надаються в рамках міжнародної технічної допомоги, нам слід у законодавстві чітко передбачити, хто саме може бути одержувачем міжнародної технічної допомоги.

Положення про порядок подання, проведення експертизи, та обліку запитів на одержання міжнародної технічної допомоги, затверджене наказом Агентства координації міжнародної технічної допомоги від 19 вересня 1995 року № 6 встановлює порядок подання запитів для одер­жання міжнародної технічної допомоги потенційними реципієнтами. До реципієнтів належать міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації. Саме таке розуміння поняття реципієнта не відповідає виз­наченню реципієнта, яке передбачене постановою Кабінету Міністрів України “Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги” та проектом За­кону України “Про міжнародну технічну допомогу” та в свою чергу звужує коло потенційних реципієнтів. Тому доцільно уточнити коло потенційних реципієнтів, котрі б могли бути учасниками відносин з надання міжнародної технічної допомоги, та визначення реципієнта в Положенні привести у відповідність із законодавством.

Постанова Кабінету Міністрів України №153 від 15 лютого 2002 року “Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги” сформулювала понят­тя реципієнта чіткіше: “резидент - (фізична або юридична особа), який безпосередньо одержує міжнародну технічну допомогу згідно з проектом (програмою)”, конкретизувавши в такий спосіб дефініцію, яка міститься у вищезгаданому спільному наказі Національного агент­ства з реконструкції та розвитку і Державної митної служби України. Недоліком цього визначення є те, що серед реципієнтів не називається сама держава та її органи. Хоча існуюча практика надання міжнародної технічної допомоги налічує чимало прикладів, коли її реципієнтами виступали Верховна Рада України, комісії Верховної.Ради, Кабінет Міністрів України та окремі міністерства, які в тій чи іншій мірі ре­презентували державу в процесі отримання допомоги.

Термін “реципієнт”, який запозичений з англійської (від “і ссіріепі”- одержувач, отримувач), є очевидною калькою з міжнародних договорів про надання міжнародної технічної допомоги. На нашу думку, більш доцільно замінити його українським відповідником “отримувач”. Проте надалі у цьому дослідженні буде вживатися позначення даної сторони, яке міститься у Постанові Кабінету Міністрів №153 (реципієнт) з ме­тою уникнення термінологічних розбіжностей при аналізі пов’язаних нормативних та правозастосовчих актів.

На нашу думку, реципієнт - це держава Україна, уповноважені дер­жавою центральні органи виконавчої влади, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, визначена у проекті і договорі про міжнародну технічну допомогу фізична особа, юридична особа (яка визнана такою за законодавством України), рези­денти України, що одержують міжнародну технічну допомогу згідно з відповідним проектом (програмою).

Реципієнт за законодавством Російської Федерації, - це Російська Федерація, суб’єкти Російської Федерації, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи. За зако­нодавством Республіки Білорусь реципієнт або отримувач міжнародної технічної допомоги - це Республіка Білорусь або її адміністративно- територіальні одиниці в особі уповноважених державою органів, юридичні особи і громадяни Республіки Білорусь, які здійснюють реалізацію проектів (програм) міжнародної технічної допомоги або на користь яких вони реалізуються.

Відповідно до законодавства України на реципієнта покладено такі права та обов’язки:

• мають право подавати запити в Міністерство економіки України для формування щорічних програм (проектів);

• у разі надходження від донора пропозицій щодо започаткування проекту (програми) відповідно до вимог, передбачених законо­давством, оформлює запити і подає до Міністерства економіки України;

• подає пакет документів для державної реєстрації проектів (про­грам);

• з метою забезпечення поточного моніторингу він подає до Мінекономіки один раз на півроку картку піврічного (чи раз на рік - річного) моніторингу проекту (програми), складену за відповідною формою, завізовану відповідальною особою та підписану керівником реципієнта;

• подає щорічний звіт про стан реалізації проекту (програми), копії протоколів засідань наглядових рад та експертних груп, що утворюються для супроводження діяльності за проектом (програмою);

• може залучатися в експертні ради чи робочі групи, які створю­ються Мінекономіки з метою надання відповідей, висновків чи рекомендацій з питань використання міжнародної технічної допомоги;

• забезпечує цільове використання міжнародної технічної допо­моги;

• забезпечує зарахування на баланс матеріальних цінностей, що надійшли в рамках проектів (програм) з надання міжнародної технічної допомоги;

• протягом 10 календарних днів усуває порушення, які виявлені донором під час реалізації проекту (програми);

• має право зупиняти реалізацію проекту (програми) чи її при­пинити у випадках, передбачених законодавством;

• у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язання за договором з надання міжнародної технічної допомоги несе відповідальність тощо.

ІЦе одним з учасників надання міжнародної технічної допомоги є бенефіціар міжнародної технічної допомоги. Визначення бенефіціара дається у ст. 1 проекту Закону України “Про міжнародну технічну до­

помогу”, а саме: це орган виконавчої, законодавчої або судової вла­ди, державна установа або організація, до компетенції якої належать та інтересів якої стосуються питання реалізації проекту (програми) міжнародної технічної допомоги. На нашу думку, таке визначення є досить широким за своїм змістом. Також незрозумілим є те, що до осіб (бенефіціарів), які мають здійснювати державну політику у відповідній галузі чи регіоні та які є зацікавленими в результатах програми (про­екту) міжнародної технічної допомоги проект закону зараховує ор­гани законодавчої та судової влади, адже аналіз законодавства, яке регулює компетенцію цих органів, не передбачає наділення їх правами та обов’язками щодо питань реалізації проекту' (програми) міжнародної технічної допомоги.

У постанові Кабінету Міністрів України “Про порядок залу­чення, використання та моніторингу міжнародної технічної допо­моги” пропонується таке визначення поняття бенефіціара, а саме: бснефіціар - це центральний орган виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська, Севастопольська міська держадміністрація, до компетенції якої належить реалізація державної політики у відповідній галузі чи регіоні, де передбачаєт ься впровадження проекту (програми), що заінтересована в результатах ви­конання проекту (програми), але безпосередньо не одержує міжнародну технічну допомогу.

Зважаючи на неоднозначний підхід до визначення бенефіціара, пропонуємо таке визначення: бенефіціар - це центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самовряду­вання, державні установи та організації, до компетенції яких нале­жить реалізація державної політики у певній галузі чи регіоні, де передбачається впровадження проекту (програми), інтересів яких стосується питання реалізації проекту (програми) та які безпосередньо не одержують міжнародну технічну допомогу.

Аналізуючи законодавство, можна виділити такі повноваження бенефіціара:

• подають до Мінекономіки запити щодо формування щорічних проектів (програм);

• беруть участь у спеціально створених тимчасових експертних групах, радах з метою проведення експертизи, оцінки та по- • годження відповідних запитів;

• у разі надходження від донора пропозицій щодо започаткування

проекту (програми) у випадках, передбачених законодавством, може оформлювати запити і подавати їх до Мінекономіки;

• у разі, коли реципієнт утворюється як юридична особа або визначається на конкурсній основі під час реалізації про­екту, бенефіціар і донор подають звернення про реєстрацію реципієнта, про що робиться відмітка в реєстраційній картці;

• бере участь у проведенні поточного та заключного моніторингу;

• сприяє вивченню Мінекономіки стану реалізації проекту (про­грами) на місці;

• у випадках, передбачених законодавством, подає до Мінекономіки підсумковий звіт про досягнуті результати моніторингу відповідно до визначених на початку проекту (про­грами) критеріїв;

• здійснює нагляд за цільовим використанням міжнародної технічної допомоги реципієнтом протягом терміну реалізації проекту (програми) тощо. До учасників відносин з надання міжнародної технічної допомоги можна також зарахувати виконавця та відповідальну особу. Поняття таких учасників відносин з надання міжнародної технічної допомоги передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року №153 “Про створення єдиної системи залучення, вико­ристання та моніторингу міжнародної технічної допомоги”, а саме: виконавець - це будь-яка особа (резидент або нерези­дент), що має письмову угоду з донором або уповноваженою донором особою та забезпечує реалізацію проекту (програ­ми). Відповідальна особа - це фізична особа, яка призначена реципієнтом (бенефіціаром) для організації робіт, пов’язаних з реалізацією проекту (програми), та яка безпосередньо готує звіти для подання Мінекономіки.

У проекті Закону України “Про міжнародну технічну допомогу” поняття виконавця та відповідальної особи відсутні. Проектом лише передбачається така особа як виконавець-підрядник проекту (програми) міжнародної технічної допомоги (підрядник), який є новим учасником. Виконавець-підрядник проекту (програми) міжнародної технічної допо­моги (підрядник), відповідно до проекту, - це будь-яка особа (резидент або нерезидент України), яка на підставі письмової угоди, укладеної між нею та виконавцем і донором, забезпечує реалізацію частини або в

цілому проекту (програми) міжнародної технічної допомоги. Відсутність законодавчого визначення понять “виконавець”, “відповідальна особа” та інших учасників, а також їх компетенції може призвести до неви­конання чи неналежного виконання своїх обов’язків щодо реалізації проекту міжнародної технічної допомоги та моніторингу, а також уникнення відповідальності за наслідки, до яких може призвести така неврегульованість.

Законодавство з питань надання міжнародної технічної допомоги передбачає певні вимоги щодо виконавців проектів (програм), а саме: ці особи повинні пройти акредитацію. Підставою для акредитації останніх є державна реєстрація проектів (програм) міжнародної технічної допо­моги. З моменту внесення номеру і дати реєстрації проекту (програми) виконавець повинен подати пакет документів у Мінекономіки з метою отримання свідоцтва, яке:

• є підтвердженням статусу виконавця;

• є підставою для звернення в установленому порядку щодо виго­товлення спеціальних печаток і штампів виконавця і відкриття відповідних рахунків у банку, одержання спеціальних службових карток і номерних знаків транспортних засобів тощо.

Але і з цього питання наше законодавство не регулює всіх питань, зокрема щодо порядку акредитації фізичних осіб та юридичних осіб резидентів. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року №153 “Про створення єдиної системи залучення, викори­стання та моніторингу міжнародної технічної допомоги” та проектом Закону України “Про міжнародну технічну допомогу” (ст. 6) лише передбачено порядок акредитації юридичних осіб нерезидентів, а щодо фізичних осіб нерезидентів, то в пункті 42 цієї постанови зазначено, що виконавці фізичні особи нерезиденти підлягають акредитації в установленому законодавством порядку. А на сьогодні такий порядок акредитації відсутній. Тому вважаємо, що цю прогалину в законодавстві та неузгодження, які існують з питань акредитації виконавців слід вирішити шляхом прийняття окремого нормативно правового акта, який передбачав би порядок акредитації виконавців програм (проектів) міжнародної технічної допомоги та заповнив прогалини і врегулював питання, які на сьогодні ще не врегульовані.