Трускавець” першого прибутку від реалізації інвестиційного проекту. Пе­редбачено й інші пільги та спеціальний правовий режим підприємницької та інвестиційної діяльності на території названої зони.

Отже, вільні економічні зони можуть бути ефективним засобом поліпшення економічної ситуації в конкретному регіоні. Для цього необхідна чітка економічна концепція функціонування економічної зони з акцентом на розвиток виробничої бази.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття “спеціальна економічна зона ”.

2. Перерахуйте документи, які необхідно подати для створення спеціальної економічної зони.

3. Дайте визначення поняття “суб’єкт спеціальної економічної зони ”,

4. Назвіть мінімальний розмір інвестиційного проекту у СЕЗ "Яворів”

5. Які ви знаєте органи управління СЕЗ?

6. Визначте істотні умови договору (контракту) на виконання інвестиційного проекту у спеціальних економічних зонах.

Розділ II

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ТЕХНІЧНОЇ ДОПОМОГИ

Глава 1 Загальнотеоретична характеристи­ка правового регулювання надання міжнародної технічної допомоги

§1. Виникнення та розвиток інституту міжнародної технічної допомоги

В умовах перебудови ключових сфер суспільного життя в Україні важливого значення набула допомога зарубіжних країн, а також міжнародних фінансових організацій у проведенні життєво необхідних реформ у нашій державі. Ця допомога виражається як у передачі коштів, майна, обладнання, так і у наданні послуг та інформації, виконанні робіт, навчанні та стажуванні персоналу, передачі об’єктів інтелектуальної власності, зокрема, технологій та комерційної таємниці. Саме така діяльність вищезгаданих іноземних суб’єктів дістала назву міжнародної технічної допомоги.

Ортодоксальна теорія розвитку виходить з того, що економічна відсталість частково зумовлена браком певних видів ресурсів, зокрема, людських у вигляді практичних знань та матеріальних. Такі ресурси можуть бути надані із зовнішніх джерел як закордонна допомога у вигляді технічного співробітництва. Співробітництво може бути втілене в різних формах, а саме: як обладнання та технології; як стипендії для навчання за кордоном; як додатковий кваліфікований персонал та пере­дача знань технічного й адміністративного характеру тощо. Технічне співробітництво, іншими словами, полягає у наданні міжнародної технічної допомоги. Така допомога частіше надається як дар.

Неможливо точно назвати відправну точку появи технічного співробітництва та міжнародної технічної допомоги. Одні зазначають, що вона сягає часів присутності іноземних адміністраторів у колишніх колонізованих країнах, інші - що цс повоєнний феномен.

Першим зафіксованим в історії випадком надання фінансової та технічної допомоги є так званий “план Маршалла”. Він дістав свою назву від імені державного секретаря Д. Л. Маршалла, який у загальних рисах сформулював ідею цього плану під час свого виступу 5 червня 1947 року у Гарвардському університеті. План Маршалла був прийня­тий Конгресом СІНА 3 квітня 1948 року у формі Закону про допомогу іноземним державам¹ (правильна назва “Програма відбудови Європи”)

• популярна назва програми “Економічна допомога США Європейським країнам після закінчення Другої світової війни 1939-45 рр. для їхньої відбудови і розвитку, а також зміцнення американського впливу на континенті”.

На думку Л. Кістерського, план Маршалла став першим в історії успішним прикладом системної комплексної технічної та фінансової допомоги США для економічного відродження і розвитку інших країн. Окрім економічного зростання Західної Європи, стабілізації її політики та стримування впливу СРСР було закладено фундамент розвитку трансатлантичної співпраці в економічній та політичній сферах, що діє й до сьогодні. План довів дієвість переміщень капіталу від сильніших до слабших економічних структур заради спільної вигоди обох.²

План Маршалла досяг успіху з двох причин, вважає Стівен Бра­ун. По-перше, допомога за планом Маршалла була щедра й скоор­динована. По-друге, допомога своєчасна й доречна³. Допомога за планом Маршалла зробила свій внесок в утворення ряду організацій, установ та союзів, а саме: Організації європейського економічного співробітництва; Спеціального фонду ООН у галузі економічного роз­витку; Європейського союзу тощо.

Майже через півстоліття після розробки плану Маршалла в Європі знову склалися умови для використання принципів та підходів цього плану для технічної та фінансової допомоги країнам з перехідними економіками. Деякі з них, такі як Польща, Чехія, Словенія успішно

' Підкова /., Джерджора О.Світова історія XIX XX століття. Словник. - Львів, 2000. С.

18а 181.

²Кістерський Л.І Ілан Маршалла для України і І Урядовий кур’єр. З серпня. 2001р.

’ Стівен Браун. Іноземна допомога на практиці // Псрекл. з англійської О. Матвієнко. К.: Основи, 1994.-С. 19.

здійснюють ринкові реформи і швидко інтегруються до європейських та світових структур, але в інших країнах Східної Європи, зокрема і в Україні, іноземна допомога поки що не дала очікуваного економічного ефекту.

Кістерський Л. стверджує: “.. ще 10 років тому вважалося, що процес ринкових трансформацій нових суверенних держав може відбутися за незначної технічної допомоги та фінансової підтримки. Тепер зрозуміло, що Захід має відігравати більш значну роль. Ресур­си іноземної допомоги як фінансової, так і технічної мають сприяти здійсненню в країні-реципієнті інституціональних реформ, структурної перебудови економіки, розвитку підприємництва та іншим ринковим перетворенням, створюючи таким чином базу для припливу в країни іноземного приватного капіталу та подальшої взаємодії зі світовим співтовариством”.¹

Як підкреслює В. Нанівська, “історично склалися два підходи до донорської допомоги у процесі трансформації держав перехідного типу. І її ефективність випробувана на історичному досвіді”.² Перший підхід

• “інтеграційний”, що полягає у відповідальності донорів за результати і наголошує на розбудові інституцій та інфраструктур, що відповідають рівню країн-донорів. Це відбувається шляхом впровадження суворих стандартів, які перекладаються на мову конкретних вимог та заходів, що натомість закладаються в календарні плани реформ. Цей підхід застосовувався лише до країн, що визначені як майбутні члени розви­неного світу, зокрема Західної Європи після Другої світової війни та Японії. На сучасному етапі цей підхід застосовується в країнах, що є кандидатами на членство в ЄЄ. На думку більшості дослідників, такий підхід є у більшості випадках високо результативним.

Друга форма міжнародної допомоги більше нагадує доброчинність і як така не сприяє довгостроковій відповідальності донорів за резуль­тати. Саме така допомога надається економічно бідним країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою, до яких належить й Україна. Як правило, ця допомога не завжди є успішною, про що свідчать і статистичні дані щодо надання технічної допомоги таким країнам.

Джордж Сорос, зокрема, стверджує, що міжнародна допомога для країн, що розвиваються, нині слугує інтересам тих, хто її надає, а в про­

¹ Кістерський Л. План Маршалла для України //Урядовий кур’єр. З серпня. 2001 р. - С. 5.

² Нанівська В. Програми технічної допомоги в Україні: чи можна їх зробити більш ефективними

і результативними? // Міжнародний центр перспективних досліджень www. (ieps. kiev. ua)

ектах технічної допомоги не створюються необхідні кадри та інституції. Більше того, уряди, що отримують допомогу, розподіляють її з власної вигоди за повної відсутності координації розподілу допомоги.' Тому слід мати на увазі, що у визначенні ефективності надання міжнародної технічної допомоги не менш важливими є економічні та політичні фактори.

Наприклад, загальна вартість проекту “Повномасштабний тренажер для блоку №1 Хмельницької АЕС” становила 12,7 млн. дол. СІЛА. В ході його виконання поставлено обладнання, устаткування, оргтехніку, інших товарно-матеріальних цінностей на суму 0,9 млн. дол. (6,9%) нематеріальних активів (створення баз даних, програмні забезпечення, збір інформації тощо) - на 1,6 млн. дол. (13%), а затрати на оплату по­слуг американської сторони становили 10 млн. дол. СІІІА, або 79,4% від загальної суми проекту.²

Завдяки своїй суті технічне співробітництво - це форма допомоги, використання якої в більшій мірі перебуває під контролем донорів, але якщо технічне співробітництво визначається у процесі консультацій між донорами та реципієнтами, то вибір навчальних інституцій та технології значною мірою залежить від донорів - двосторонніх або багатосторонніх.

Починаючи з появи технічного співробітництва надання міжнародної технічної допомоги зростає. Зростання технічного співробітництва здійснюється частково у відповідь на усвідомлену як донорами, так і реципієнтами слабкість адміністративних можливостей країн, що роз­виваються. Для того, щоб підвищити ефективність своєї технічної допо­моги, донори намагаються об’єднати свої зусилля. Цс дало поштовх для підготовки національних програм державних капіталовкладень. Тому тепер технічне співробітництво здійснюється при багатосторонньому сприянні, за якого країни-реципієнти отримали, хоч і обмежене, право контролю над виконанням проектів технічного співробітництва. Не оминути увагою проблеми, які виникають у зв’язку зі співробітництвом, це необхідність зовнішніх порад при виборі експертів, придатності обладнання та надання послуг при підготовці кадрів. Але ці проблеми зменшуватимуться в міру того, як країни, що розвиваються, будуть все більше покладатися на власні сили або підписувати угоди про взаємодопомогу з іншими країнами “третього світу”.

1. Soros on Global Govcrnancc Reform: Interesting but Disappointing// www. tni. org/archivcs/ bello/soros. Htm

2. Лиет-орієнтування Генеральної прокуратури України про посилення нагляду за законністю використання міжнародної технічної допомоги від 7 квітня 2001 року №07/2-70-вих.

Проблема ефективності міжнародної допомоги є надзвичайно ак­туальною для України. З огляду на велику питому вагу ресурсів які надходять з Європейського Союзу до України як міжнародна технічна допомога, вважаємо за доцільне проаналізувати особливості надання цієї допомоги нашій державі та, зокрема, Польщі. Такий порівняльний аналіз зумовлений двома факторами: по-перше, геополітичнс стано­вище України та Польщі і, по-друге, - вступ Польщі у 2003 році в Європейську Спільноту (ЄС).

Завдяки програмам технічної допомоги міжнародні донорські організації відіграють визначальну роль у проведенні реформ в Україні. Однак порівняльний аналіз надання технічної допомоги в Україні і у ряді країн Центрально-Східної Європи показав, що існують різні систе­ми технічної допомоги для країн ЄС, країн-кандидатів на вступ до ЄС і країн колишнього Радянського Союзу. Допомога донорів Україні досі не має стратегічного спрямування, а принципи її надання не оцінюють з погляду визнаних у світі критеріїв ефективності. Також відмінність двох систем полягає в підходах і методах надання технічної допомоги. Отже, неефективність програм технічної допомоги має цілком очевидні пояснення, а не лише “ментальність” і “брак політичної волі”, хоча серед основних причин неефективного підходу донорів та уряду до надання міжнародної технічної допомоги називають і те, що отриман­ня допомоги Заходу було для України явищем новим (у країні ще не існувало належних урядових і громадських інституцій, які забезпечили б ефективність використання допомоги і, як результат, допомога опи­нялася в непідготовленому середовищі), найбільшою вадою технічної допомоги в Україні є її стратегічна неузгодженість.

Основною і принциповою хибою українського підходу є тс, що надання міжнародної технічної допомоги в Україні не узгоджено з жод­ним офіційним документом, наприклад, з “Угодою про партнерство та співробітництво” (УПС), підписаною між Україною і ЄС. Натомість у Польщі чимала частина міжнародної технічної допомоги спиралася на загальну стратегію, окреслену в “Європейській угоді” - документі, що визначав взаємини Польщі з Європейським Союзом. У передмові до цьо­го документа зазначено: “Європейська Рада ухвалила, що асоційоване членство передбачає посилену підготовку до вступу, яка мобілізує всі форми допомоги країнам-кандидатам у рамках єдиної стратегії. У такий спосіб ЄС спрямовує свою допомогу на визначені потреби кожного кандидата, щоб підтримати його в подоланні конкретних проблем, які виникають з огляду на майбутній вступ цих країн до Співтовариства”.

Цей документ відігравав вирішальну роль і у визначенні проблем, і в пошуку шляхів їх розв’язання.

Отже, технічна допомога Польщі надавалася у рамках визначеної си­стеми, і мала на меті допомогти країні вступити в ЄС. Взявши за основу “Копенгагенські критерії”¹, у країні послідовно інституціоналізувалися засади демократії та ринкової економіки за допомогою проектів, що дають реальні результати, які можна оцінити за чітко сформульованими критеріями.

Порівняльний аналіз приблизно однакової кількості проектів у обох країнах (62 в Україні та 78 у Польщі), продемонстрував інші суттєві відмінності в таких аспектах:

• міжнародну технічну допомогу Україні переважно надавали у формі загальних порад, обговорень і короткострокових навчань. Допомога Польщі спрямовувалася на створення конкретних продуктів: документів, нормативних актів, стандартів; стратегія донорів в Україні була спрямована на загальні цілі по­будови демократичного суспільства та ринкової економіки, тим часом як Польща, орієнтована на виконання “Копенгагенських критеріїв”, здійснювала гармонізацію законодавства тощо;

• переважна більшість проектів технічної допомоги, реалізованих в Україні, не передбачала створення та розповсюдження звітів і публікацій про підсумки їхньої діяльності. В усіх польських проектах уже на стадії планування було передбачено поширення інформації про діяльність проекту;

• географічні проекти технічної допомоги охоплювали лише 30% областей України на відміну від Польщі, де цей показник ста­новив 62%; в Україні проекти технічної допомоги мали пере­важно короткостроковий характер, лише 21% проектів були довгостроковими, тим часом як у Польщі довгостроковими були 59% проектів технічної допомоги;

• більшість українських проектів, на відміну від польських, не мала чітко визначених цілей і кінцевих продуктів проекту.²

¹ Офіційно затверджені принципи розширення ЄС і вимоги до країн-кандидатів. Ці вимоги пе­редбачають наявність у країні стабільних демократичних інституцій, повагу до меншин, існування ринкової економіки, здатної витримати конкурентний тиск у ЄС, спроможність дотримуватися цілей політичного, економічного і валютного союзу. // Див: Завдяки програмам технічної допо­моги Польща підготувалася до членства в ЄС // Інформаційний бюлетень Міжнародного центру перспективних досліджень. Вісник центру. — число 107. 2001 р.

² Ефективність надання Україні технічної допомоги потрібно суттєво підвищити // Інформаційний бюлетень Міжнародного центру перспективних досліджень. Вісник центру, число 175. - 3 лютого 2003 р., - С. 2.

З часу здобуття Україною незалежності основними донорами, передусім США, Канадою, ФРН, Нідерландами, Великобританією, Швецією, Швейцарією, Японією, Європейським Союзом, ООН, виділено понад 5 млрд. доларів США для реалізації проектів міжнародної технічної допомоги.

На початковому етапі (1991-1997 роки) донори приділяли ува­гу питанням розбудови основних засад та інфраструктури ринкової економіки, у наступному періоді (1997-2008 роки) - поглибленню структурних, правових реформ, демократизації суспільства, забезпе­ченню сталого економічного піднесення, екологічної та ядерної безпеки, поліпшенню якості життя людей у регіонах, відродженню культури та духовності.

Так, донорами надано істотну допомогу у підвищенні спроможності органів державної влади щодо розроблення державної бюджетної та податкової політики, у дерегуляції підприємницької діяльності, розширенні можливості підприємців отримувати мікрокредити, зміцненні банківського сектору, вдосконаленні законодавства, роз­витку ринково орієнтованого сільськогосподарського сектору, поліпшенні фінансового стану енергетики, ефективному використанні енергоресурсів, значному підвищенні рівня безпеки атомних електростанцій, зміцненні репродуктивного здоров’я населення, профілактиці різних хвороб, зокрема ВІЛ/СНІДу та туберкульозу, створенні засад сучасної сімейної медицини.

Під час виконання освітніх програм міжнародної технічної до­помоги тисячі фахівців державних та недержавних установ, а також студентів та викладачів вищих навчальних закладів пройшли навчання та здобули досвід практично в усіх галузях сучасної економіки. За результатами реалізації проектів міжнародної технічної допомоги до­сягнуто успіхів у розвитку громадянського суспільства, демократизації виборчого процесу, усвідомленні та реалізації більшістю громадян права вільно висловлювати свою думку, яка має бути відповідно врахована у демократичному і прозорому процесі. Провідні заклади культури і мистецтва отримали сучасне обладнання.

Складна і багатогранна діяльність, яка має на меті залучен­ня зарубіжних знань, досвіду, технологій і капіталів до розв’язання економічних, соціальних та політичних проблем як України, так і ряду інших країн, якраз і є сутністю особливих категорій суспільних

відносин - міжнародної технічної допомоги. Ефективність процесів надання технічної допомоги значною мірою залежить від досконалості правової бази, яка є регулятором цих процесів на території тих чи інших держав.

Початком правового регулювання процесів залучення та надання міжнародної технічної допомоги в зарубіжних державах можна назвати 1947 рік. Щодо України, то становлення джерел правового регулюван­ня можна поділити на три етапи: 1) відсутність спеціальних право­вих норм, що регулюють надання міжнародної технічної допомоги та здійснення регламентації міжнародної технічної допомоги на основі міжнародних договорів - до 1995 року; 2) закріплення міжнародної технічної допомоги в окремих актах законодавства та її фрагментарне регулювання податковим, митним законодавством, законодавством про зовнішньоекономічну діяльність - 1995-2002 роки; 3) комплексне регулювання міжнародної технічної допомоги підзаконним нормативно- правовим актом - постановою Кабінету Міністрів України “Про створен­ня єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги” - з 2002 року. Отже, в Україні початком правового регулювання процесів залучення та надання міжнародної технічної до­помоги можна назвати 2002 рік — рік прийняття першого нормативного акта, який врегульовує зазначені відносини, а саме прийняття постанови Кабінету Міністрів України “Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги”.

Міжнародна технічна допомога потребує правового регулювання не лише на рівні підзаконних нормативно-правових актів але й на рівні комплексного закону. Прийняття закону дасть можливість забезпечити виконання Україною міжнародних угод щодо надання технічної допо­моги, а також створення уніфікованого правового режиму залучення га здійснення програм і проектів міжнародної технічної допомоги, що надається Україні міжнародними організаціями та країнами-донорами відповідно до укладених міжнародних угод. З прийняттям проекту Закону України “Про міжнародну технічну допомогу” може бути про­голошено новий етап розвитку законодавства України про міжнародну технічну допомогу.