§4. Гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності

У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можли­вого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринко­вою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародним договором України. Встановлено строк, протягом якого має бути здійснене повер­нення інвестиції, а саме - не пізніше шести місяців з дня припинення інвестиційної діяльності.

Якщо іноземний інвестор хоче припинити інвестиційну діяльність шляхом відчуження придбаних акцій, то в цьому разі гарантії, передбачені інвестиційним законодавством, на нього не поширюються. Реалізувати акції іноземний інвестор може відповідно до законодавства України.

Умови здійснення конкретної іноземної інвестиції можуть визна­чатися, наприклад, змістом інвестиційного договору (контракту). Зо­крема, при здійсненні іноземної інвестиції шляхом часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, таким документом є статут. У ньому серед інших умов передбачається порядок виходу учасника спільного підприємства й виплати йому частки статутного фонду Виділення частки може здійснюватися в натуральній або грошовій формі. Але в законодавстві не передбачено вибір способу виділення частки зі статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями залежно від волі іноземного інвестора.

Аналогічні проблеми, пов’язані з гарантіями захисту прав іноземних інвесторів, існують при здійсненні інвестицій в інших країнах. По­казовим у цьому аспекті є спір, що вирішувався Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації. У справі №351/1993 засновник, який вийшов із підприємства з іноземними інвестиціями, вимагав повернення сво­го внеску до статутного фонду в натурі. Відповідач - підприємство з іноземними інвестиціями — заперечував, посилаючись на те, що набув права власності на передане як внесок до статутного фонду майно. Статут

не містив положень щодо повернення майна, внесеного до статутного фонду підприємства, а передбачав обов’язок виплатити учаснику, який вибуває, балансову вартість майна на момент виходу.

У рішенні арбітражу зазначалося, що відповідно до чинного зако­нодавства і статуту юридичні особи є власниками внесеного їх заснов­никами до статутного фонду майна. Статут підприємства з іноземними інвестиціями встановлює обов’язок виплатити засновнику, що вибуває, балансову вартість внесеного ним до статутного фонду майна на момент вибуття. Повернення майна не передбачено.

Строк виділення частки зі статутного фонду і доходів, як правило, збігається із закінченням фінансового року і визначений в засновниць­кому договорі. Звідси, передбачений засновницьким договором строк інший, ніж шість місяців, суперечитиме ст. 11 Закону України “Про режим іноземного інвестування”. Тому доцільно викласти відповідне положення зазначеної статті в такій редакції: “...іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено інвестиційним до­говором, своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в розмірі фактичного внеску...”

Крім цього, серед гарантій у разі припинення інвестиційної діяльності передбачено право іноземного інвестора на доходи з інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на мо­мент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародним договором України.

Але законодавець не розкриває змісту поняття “доходи у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю”. Об’єктом оподаткуван­ня є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника по­датку та суму амортизаційних відрахувань. Валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Взагалі одержати доходи у грошовій формі за реальною ринковою ціною неможливо, адже вони вже виражені в конкретному грошовому еквіваленті. їх можна лише проіндексувати, враховуючи інфляцію. До­ходи у товарній формі існують в натурі. Отже, немає потреби визначати їх за реальною ринковою ціною в контексті гарантій у разі припинення