§2. Придбання іноземними інвест орами окремих майнових прав

Відповідно до Закону України “Про режим іноземного інвестування” іноземні інвестиції можуть здійснюватися шляхом придбання майнових прав. Щодо порядку, підстав і правового режиму набутих майнових прав застосовуватимуться вимоги, встановлені законодавством. Майнові права можна поділити на такі дві групи: а) майнові права, які виникли в результаті інвестиційної діяльності іноземного інвестора та не пов’язані безпосередньо з вкладенням інвестицій; б) права, що безпосередньо пов’язані з вкладенням інвестицій.

Зміст майнових прав у законодавстві про іноземні інвестиції не розкривається. До майнових прав, набутих у результаті інвестиційної діяльності, можуть належати окремі речові права, набуті інвесторами при вкладенні інвестицій, а також пов’язані з цією діяльністю зобов’язальні права

Речові правовідносини відрізняються від зобов’язальних своїм об’єктом, на який спрямована діяльність суб’єктів певних правовідносин. Об’єктом речових правовідносин є річ, об’єктом зобов’язальних - дія зобов’язаної особи.

У науковій літературі немає єдиної думки щодо правової приро­ди речових прав. Багато авторів ототожнюють поняття об’єкта права власності та речових прав. Речові права охоплюють відносини госпо­дарювання з майном власника.

Речові права характеризуються такими трьома основними ознаками:

а) речовими правами визнаються лише ті, які прямо передбачені нормами цивільного права певної національної системи;

б) речові права за характером своїх дій належать до абсолютних прав, відповідно до яких праву їх носія відповідає обов’язок всіх інших осіб визнавати це право і утримуватися від його порушення;

в) об’єктом речового права завжди є індивідуально визначена річ.

У національних правових системах іноземних держав дедалі більшого поширення набуває концепція речових прав. Наприклад, у Цивільному кодексі Російської Федерації (ст. 216) до речових прав поряд з правом власності віднесено:

• право пожиттєвого успадкованого володіння земельною ділянкою;

• право постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою;

• сервітути;

• право господарського відання майном і право оперативного управління майном.

Речові права на майно відповідно до цивільного законодавства Російської Федерації можуть належати особам, які не є власниками цього майна. Перехід права власності на майно до іншої особи не є підставою для припинення інших речових прав на цс майно. Речові права особи, яка не є власником, захищаються від їх порушення в та­кому ж порядку, як і права власника.

Суттєво розширено інститут речових прав у новому Цивільному кодексі України. У ньому речовим визнається право, за яким його володілець впливає на річ, здійснюючи своє право, не вдаючись до сприяння інших осіб. Речові права встановлюються законом, а у ви­падках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином (договором) або рішенням суду.

Серед видів речових прав у Цивільному кодексі України названі права володіння, а також сервітутні права, емфітевзис, суперфіцій. Останні обмежують право власності і дають можливість їх суб’єктам використовувати чужу річ лише певною мірою.

Іноземний інвестор у процесі здійснення інвестиційної діяльності може набувати зобов’язальні права. Одним із різновидів таких прав може бути користування майном за договором майнового найму (орен­ди). Іноземні інвестори можуть бути орендарями як приватного й колек­тивного, так і державного майна. Зокрема, Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій” передбачає, що орендарями серед інших можуть бути: фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації. Особливості оренди державного майна для здійснення підприємницької й іншої діяльності громадянами та юридичними осо­бами іноземних держав і особами без громадянства визначаються за­конодавством України. Відповідно до ст. 4 названого Закону, іноземні інвестори можуть придбати майнові права на: а) цілісні майнові ком­плекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць); б) нерухоме маймо (будівлі, споруди, приміщення); в) інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств.

Законодавство про іноземні інвестиції передбачає також право на придбання іноземними інвесторами самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб концесій на використання природних ресурсів. Так, Кодекс України “Про надра” встановлює, що користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни. Надра надаються у користування вітчизняним та іноземним інвесторам для геологічного вивчення: дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, видобування корисних копалин, будівництва та експлуатації підземних споруд, які не пов’язані з видобуванням корисних копалин, зокрема споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин та відходів виробництва, скидання стічних вод, створення геологічних територій та об’єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам’ятки природи, лікувальні, оздоровчі за­клади тощо), задоволення інших потреб.

Надра іноземним інвесторам можуть надаватися у постійне або тим­часове користування. Підставою для користування є одержання ліцензії. У кодексі “Про надра” йдеться про надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами у межах конкретних ділянок, які надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально- технічні та економічні можливості для користування надрами. Такий порядок поширюється на іноземних інвесторів. Крім цього, надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами здійснюється після попереднього погодження цього питання з відповідною радою народних депутатів

Щодо окремих видів користування надрами чи окремих користувачів надр можуть встановлюватися певні обмеження, передбачені законо­давством України. Отже, на іноземних інвесторів, як і на вітчизняних, поширюється однаковий правовий режим користування надрами. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу (ліцензії) у випадках, передбачених кодексом “Про надра” (ст. 19).

Водночас встановлено певні особливості щодо порядку надання надр у користування іноземним юридичним особам і громадянам. Зокре­ма, зазначеним суб’єктам надра у користування та право на переробку

мінеральної сировини надаються на конкурсній основі на підставі угод (контрактів). Порядок укладання конт рактів на користування надрами та переробку мінеральної сировини з участю іноземних юридичних осіб та громадян визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою залучення недержавних коштів на розвиток мінерально- сировинного комплексу України та підвищення ефективності викори­стання надр Кабінетом Міністрів України постановою від 8 червня 1998 року затверджено “Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладення контрактів на користу­вання надрами”. Залежно від способу проведення тендери можуть бути відкритими, в яких беруть участь претенденти всіх форм власності та закритими, в яких беруть участь претенденти тільки за офіційним за­прошенням замовника і які проводять у разі виконання робіт особливої складності, що можуть бути виконані обмеженим колом користувачів надр, а також у разі проведення робіт на об’єктах закритого типу.

Об’єктами тендерів на укладання контрактів на користування над­рами можуть бути:

1. окремі ділянки надр, зокрема континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України;

2. конкретні родовища, окремі їх поклади або частина родовища корисних копалин;

3. техногенні родовища корисних копалин;

4. об’єкти будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, зокрема спо­руд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів вироб­ництва, скидання стічних вод.

Питання надання природних ресурсів у користування є виключною компетенцією країни, яка приймає інвестицію. Цс відповідає Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1803 (XVIII) від 14 грудня 1962 р. “Про постійний суверенітет над національними природними багатства­ми”. У цьому документі закріплено право народів вільно розпоряд­жатися своїми природними багатствами відповідно до національних інтересів.

Особливість придбаних іноземним інвестором прав полягає в тому, що межею здійснення останніх є використання природних ресурсів відповідно до їх призначення. Наприклад, концесія обумовлює оренду майна, котре належить до виключної державної власності. Тому разом з правами на концесіонера покладаються не тільки господарські обов’язки,