на, перерахованої у валюту України за її офіційним курсом, визначеним Національним банком України, на день відчуження майна.

У разі встановленого факту відчуження майна раніше трирічного терміну при нєсплачєному ввізному миті державна податкова адміністрація зобов’язана повідомити про цс відповідний митний орган. Митний орган, одержавши таке повідомлення, зобов’язаний у безспірному порядку стягнути ввізне мито. На суму несплаченого ввізного мита нараховується пеня за весь час заборгованості, починаю­чи з дня відчуження майна у розмірах, передбачених законодавством, включно із днем сплати.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття“підприємство з іноземними інвести­ціями".

2. З якого моменту підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями?

3. З якого моменту підприємство втрачає статус підприємства з іноземними інвестиціями?

4. Хто може бути засновником підприємства з іноземними інвестиціями?

5. Чи можуть об ’єднання підприємств набувати статусу підприємства з іноземними інвестиціями?

Глава 6

Правовий режим майна, придбаного іноземними інвесторами

§1. Об'єкти права власності іноземних інвесторів

Поняття власності є однією з основних правових категорій. По- різному тлумачиться власність в економічному і юридичному аспектах. Зокрема, з економічного погляду власність розглядається через призму стосунків між людьми у зв’язку з привласненням того чи іншого об’єкта

власності і відображає приналежність певних предметів особам (групам осіб).

З економічним аспектом власності пов’язаний юридичний. Через те, що відносини власності виникають і тривають між певними учасни­ками, то зміст відносин власності розкривається в категоріях володіння, користування та розпорядження. Економічні відносини власності, стаючи об’єктом державно-правового регулювання, неминуче призводять до появи поняття власності як юридичної категорії.

Безперечно, що відносини права власності є похідними щодо економічних відносин власності, які є складовою частиною виробничих відносин. Саме власність є умовою функціонування виробництва у межах загального комплексу виробничих відносин, а відтак і їх головною скла­довою частиною. Роль відносин власності полягає у закріпленні стану приналежності матеріальних благ індивідам, віддзеркалюючи статичний момент того чи іншого способу суспільного виробництва.

До інституту права власності мають належати ті норми, які:

а) встановлюють приналежність матеріальних благ власнику;

б) встановлюють підстави й умови виникнення у суб’єктів права власності;

в) визначають обсяг повноважень власника у володінні, користуванні та розпорядженні майновими благами;

г) встановлюють підстави й умови припинення права власності на приналежні суб’єкту матеріальні блага;

ґ) встановлюють правові засоби захисту (охорони) прав власника.

Вищенаведені критерії дають можливість виявити в різних галузях законодавства ті норми, які мають бути віднесені до інституту права власності. Безумовно, переважна їх частина є цивільно-правовими.¹

Право власності у зарубіжному законодавстві визначається найчастіше лише в рамках приватного майнового права як панування особи над річчю в установлених законом межах. Так, у ФРН власник речі має право, якщо це не суперечить положенням закону або праву третіх осіб, розпоряджатися річчю на свій розсуд та відхиляти спроби будь-якого впливу на неї (§903 Цивільного уложення Німеччини).

У Франції власність - це право користуватися та розпоряджатися речами найнеобмеженіше з тим, аби користування не було таким, що його заборонено законами або регламентами (ст. 544 Цивільного ко­дексу Франції).

¹Дзера О. Розвиток права власності громадян України. К.: Вен турі, 1996, С. 5, 8.

В японському законодавстві право власності визначається як па­нування особи над річчю, але не повне, а підпорядковане певним об­меженням, пов’язаним зі здійсненням громадських інтересів. При­кладами таких обмежень є Закон про відчуження земель, Закон про будівельні стандарти, Закон про охорону культурних цінностей, Закон про запобігання забрудненню атмосферного повітря та інші численні нормативні акти.¹

Визначення місця права власності в національному законодавстві України є важливою умовою залучення іноземних інвестицій. Зарубіжний досвід свідчить, що без права приватної власності і ви­користання іноземного капіталу неможливо швидко створити умови для трансформації всієї системи - від адміністративно-командної до ринкової.²

Держава встановлює певну систему юридичних норм, які регулю­ють відносини з присвоєння засобів і продуктів виробництва, тобто їх володіння, а також щодо їх використання та розпорядження. Тому з’явилася потреба в охороні, захисті власності від чужих посягань. Ця потреба зумовила виникнення права, покликала до життя специфічні норми, які забезпечуються примусовою силою держави. Завдання охо­рони власності окремого індивіда залишається актуальним, одним з основних завдань права.

На думку Ф. Ксне, власність “як над нерухомими, так і рухоми­ми багатствами, має бути гарантована їх законним власникам, адже, забезпеченість власності є основним фундаментом економічного устрою суспільства”.³

Право власності належить конкретному суб’єктові правовідносин. Маємо на увазі суб’єктивне право власності. Останнє є абсолютним правом, адже власникові у правовідносинах власності протистоїть необмежене коло осіб, обов’язком яких є утримання від дій, що по­рушують права власника. Зміст останніх становлять права володіння, користування і розпорядження майном.

Питання права власності тривалий час є предметом дискусій в економічній та юридичній літературі. Вчені визнають, що в основі власності лежать вольові відносини, але різноманітні думки висловлю­

¹Мамутов В., Чувпило О. Господарське право зарубіжних країн. К.: Ділова Україна, 1996.

С. 137.

^:Носова О. Право собственности и иностранные инвестиции // Бизнсс-Информ. - 1996. №14. С. 27.

³ Кенэ Ф. Избранные экономические произведения. М.: Соцэкгизх, 1960. С. 341.

ються щодо місця інституту права власності в системі законодавства, співвідношення конституційних, цивільно-правових та інших норм у регулюванні відносин власності.

Право власності у суб’єктивному значенні - цс закріплені у відповідних нормах права можливості суб’єкта володіти, користува­тися та розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у межах, передбачених законом.

Цивільно-правовий інститут права власності є центральним у будь-якій національній правовій системі, У рамках цього інституту визначається правове становище майнових цінностей у господарському обігу встановленням межі дозволеної поведінки уповноваженої особи (власника) щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Інвестиційна діяльність диктує необхідність розширення кола об’єктів права власності. Одні й ті самі об’єкти права власності можуть розглядатися водночас як вид інвестиції. Останнє в ряді випадків тягне за собою встановлення особливого правового режиму для таких об’єктів з урахуванням вимог інвестиційного законодавства. Специфічним може бути також правове становище власника, який одночасно є іноземним інвестором.

Зокрема, законодавство про іноземні інвестиції України передбачає особливий підхід до врегулювання права іноземних інвесторів щодо певних об’єктів власності, а також способу їх придбання, експлуатації та інше (наприклад, земельних ділянок, об’єктів приватизації). У результаті виникають різні юридичні режими власності. Вони можуть певною мірою не збігатися зі змістом повноважень власників у цивільному праві. Тому важливим напрямом удосконалення законодавства про іноземні інвестиції є уніфікація положень права власності щодо нормативної бази, яка регулює це право загалом у цивільно-правовому аспекті.

До правового режиму власності в інвестиційній сфері вводяться адміністративно-правові обмеження насамперед на користь держави. Так, заборона або обмеження форм здійснення іноземних інвестицій може відбуватися тільки відповідно до законів України.

Межі здійснення права власності закріплені в законодавстві інших держав. Наприклад, Конституція Італійської Республіки (1947 р.)¹ застерігає, що вільна приватна ініціатива не може розвиватися в суперечності з суспільною користю або так. щоб заподіяти шкоду безпеці, свободі та людській гідності (ст. 41). Основний Закон ФРН

¹Конституции буржуазных государств. М.: Юрид. лит., 1982. С. 160, 175.

вказує, що користування власністю має одночасно служити загаль­ному благу (ст.14). Вказівку на соціальні функції власності містять конституції Греції, Іспанії.¹

У випадках і в порядку, які встановлені законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити обмежене користуван­ня його майном іншими особами. Таким чином, право власності (зо­крема іноземного інвестора) трактується в аспекті відповідності його публічним інтересам, тобто інтересам держави та інших власників. Такі обмеження існують щодо здійснення деяких інвестиційних договорів (контрактів). Можливе також застосування спеціального антимоно­польного законодавства, яке забороняє певні способи інвестиційної діяльності, пов’язані з використанням іноземним інвестором свого майна.

Щодо обмеження прав власності іноземних інвесторів важливим є питання про виведення певних об’єктів з їхньої власності, зокрема, земельних ділянок, що вельми актуально сьогодні.

Закон України “Про режим іноземного інвестування” передбачає, що на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими зако­нодавством України та міжнародними договорами. Але в ньому нічого не говориться про правовий режим об’єктів права власності, набутих у результаті такої діяльності. Аналіз повноважень іноземного інвестора як потенційного власника свідчить, що залежно від порядку придбання об’єктів права власності щодо результатів інвестиційної діяльності останні можуть поділятися на три групи:

1. об’єкти права власності іноземного інвестора, до яких застосовується національний режим;

2. об’єкти, щодо яких для іноземних інвесторів можуть бути встановлені певні обмеження порівняно з національним режи­мом;

3. об’єкти, на які не може поширюватись право власності іноземного інвестора.

Об’єктом права власності іноземних інвесторів може бути майно, яке має певну економічну цінність. Власне, через призму останньої оцінюється як вартість іноземної інвестиції, так і розмір одержаного прибутку (доходу) іноземного інвестора, зокрема, з метою оподатку­вання.

¹Конституции буржуазных государств. - М.: Юрид. лит., 1982. С. 340, 476.

Іноземна інвестиція є джерелом утворення інших об’єктів права власності іноземних інвесторів. Таке положення підтверджене законо­давством окремих країн. Наприклад, Закон “Про власність” у Російській Федерації безпосередньо закріпив, що основним джерелом власності громадян є їхні доходи від участі у підприємницькій діяльності. Аналізуючи законодавство, доходимо висновку, що до останніх на­лежать доходи як у натуральній, так і в грошовій формах. Об’єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є дохід, одержаний з джерел в Україні.

Одним з іноземних інвесторів, відповідно до спеціального законо­давства, може бути іноземна держава. В інвестиційній діяльності держа­ва виступає на засадах рівноправності з іншими суб’єктами цивільних відносин. Отже, держава як іноземний інвестор має право власності на об’єкти, передбачені законодавством України.

Право власності іноземних держав на майно, яке перебуває на території України, визначається вітчизняним законодавством, але його правовий режим може бути дещо відмінний від правового режиму майна України як держави. Водночас на нього поширюється така ж правова охорона, як і на майно інших власників, яке перебуває на території України, і в цьому контексті власність іноземних держав також входить у систему рівноправних форм власності. Зокрема, іноземні держави як інвестори можуть створювати на території України підприємства, набувати майно, зокрема різні цінні папери та інші майнові права. Створені ними підприємства можуть бути організовані як за часткової участі з вітчизняними юридичними особами та громадянами України, так і належати винятково іноземним державам.

Отже, іноземна держава є суб’єктом права власності в Україні. Од­нак, відповідно до загальноприйнятих міжнародних норм, кожна дер­жава як суверен має виключне право на визначення змісту та характеру права власності, порядку придбання, переходу та втрати її. Відносини власності, які виникають між державою та фізичною чи юридичною особою, визначаються національним законодавством тієї держави, на території якої здійснюються зазначені акти.

Принцип застосування закону місцезнаходження речі є визначаль­ним у міжнародних цивільних відносинах. Обсяг прав власника на річ визначається законом її місцезнаходження. Таке положення міститься у Законі України “Про міжнародне приватне право”. Крім цього, ви­никнення і припинення права власності на річ визначається за законом

країни, де ця річ перебувала у момент, коли існувала дія або інша об­ставина, яка послужила підставою виникнення або припинення права власності, якщо інше не передбачено законодавством України. Отже, права іноземних інвесторів на об’єкти, набуті в результаті вкладення іноземних інвестицій, визначатимуться законодавством України.

У законодавстві передбачене широке коло об’єктів права власності, якими можуть володіти іноземні інвестори. Водночас, Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. “Про право власності на окремі види майна” визначено перелік майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Сюди належать:

1. зброя, боєприпаси (крім мисливської зброї та боєприпасів до неї, а також спортивної зброї та боєприпасів до неї, що придбані з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна техніка, ракетно-космічні комплекси;

2. вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва;

3. бойові отруйні речовини;

4. наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних за призначенням лікаря);

5. протиградні установки;

6. державні еталони фізичних величин.¹

Відповідно, перелічені об’єкти не можуть належати на правах власності іноземним інвесторам. Перелік майна, яке не може пере­бувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, доповнений Постановою Верховної Ради України від 21 лютого 1995 р. “Про внесення змін і доповнень до Постанови Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна”². Зокрема, у власності зазначених суб’єктів права, крім вже перелічених, не можуть перебу­вати електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії. Спеціальний порядок набуття права власності встановлений на пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду.

¹ Відомості Верховної Ради України. 1992. №35. -Ст. 517.

^: Відомості Верховної Ради України. 1995. №5. Сг. 33.