1. Філософія, як самостійна наука
Філосо́фія — особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання,буття людини, відносин людини і світу. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.
Своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу.
Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та самоствердження. Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як узагальнювальний характер знання, принциповий антропоцентризм, прагнення досягти абсолютів тощо.
Ці особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. У кінцевому підсумку філософія постає як глибоке і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості підвалин власного буття. Філософія виникає як спроба знайти відповіді на основні світоглядні питання за допомогою міркування з метою орієнтації людини у світі.
На сучасному етапі в наукових колах прийнято виділяти такі основні галузі філософії:
Метафізика — займається вивченням природи реальності, в тому числі відносин між розумом і тілом, матерії і випадку, подій і причин. Традиційні відгалуження метафізики —космологія і онтологія.
Епістемологія пов'язана з природою і обсягом знань, а також питанням: чи можливе знання взагалі. Серед центральних завдань епістемології проблема, породжена скептицизмом, а також відносини між істиною, вірою і обґрунтуванням.
Етика, або «моральна філософія», пов'язана з питаннями про те, як людина має чинити в різних обставинах і чи можна взагалі це визначити. Основні галузі етики — метаетика, нормативна етика та прикладна етика. Метаетика стосується характеру етичної думки, порівняння різних етичних систем, вона намагається відповісти на питання: чи існують абсолютно етичні істини і як пізнати такі істини. Етика також пов'язана з ідеєю моральності.
Політична філософія займається вивченням державного управління, відносин окремих осіб і громад у державі. Вона включає в себе питання про справедливість, добро, право, власність, права і обов'язки громадянина.
Естетика має справу із категоріями краси, мистецтва, задоволення, сенсорно-емоційними цінностями, сприйняттям, а також питаннями смаку і настрою тощо.
Логіка вивчає форми та закони мислення. Починаючи з кінця 19 століття, математики, зокрема Готлоб Фреге, зосереджувались на математичній обробці логіки, відтак сьогодні розвиваються математична логіка і філософська логіка.
Філософія свідомості, предметом якої постає природа свідомості, а також співвідношення свідомості та фізичної реальності. Для неї характерне протистояння дуалізму таматеріалізму. В останні роки філософія свідомості все більше зближується із когнітивною наукою.
Філософія мови досліджує природу, походження та використання мови, а також залежність пізнавального процесу та мови.
Філософія релігії — гілка філософії, яка прагне концептуалізувати релігію, її природу та функції, філософськи обґрунтувати уявлення про божества.
Більшість академічних напрямків науки, перетинаючись із філософією, формують окремі наукові напрямки: наприклад, філософія науки, філософія математики, філософія логіки,філософія права і філософія історії. Крім того низка нині самостійних наук виокремились із філософського знання, серед них власне наука, антропологія, психологія.
Філософське мислення характеризується такими ознаками:
гранично широкий рівень узагальнення, що виходять на межу буття і небуття;
постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору;
окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, але й такою, якою має бути;
є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням і думкою про якусь реальність;
філософське мислення постає внутрішньопов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обґрунтованим;
прагне поставити і розв'язати граничні, абсолютні проблеми людського буття.
Зазначені риси філософського мислення обумовлені тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тією мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, тією мірою, якою вона просякнута рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, — саме тією мірою вона філософствує або постає філософом.