Патологічна анатомія
Морфологічна діагностика інфекційних хвороб базується не тільки на макро- і мікроскопічній характеристиці, а і потребує мікробіологічного дослідження у комплексі із клінічними даними. Це зумовлено тим, що у переважній більшості інфекційні хвороби перебігають із наявністю загальнопатологічних процесів, до яких відносяться порушення кровоплину, дистрофія, некроз, запалення, компенсація і пристосування тощо. Характерним проявом їх слід вважати запалення, як банальне, так і специфічне. Тільки при наявності інфекційних гранульом з певною мірою достовірності можна передбачити збудник хвороби. До таких інфекційних хвороб відноситься туберкульоз, сифіліс, проказа, сап, риносклерома.
Хоча при інфекційних хворобах страждає весь організм, проте, найбільш виражені морфологічні зміни спостерігаються у ділянці вхідних воріт. Так, в слизових оболонках вони виражаються в катаральному або фібринозному запаленні. Так, вірус грипу, менінгококова інфекція насамперед уражають епітелій нозофарингіальної ділянки, а кору — кон'юнктиву ока і бронхіол. Фібринозне запалення, яке виникає при дифтерії, спочатку захоплює зів і гортань, а потім поширюється на трахею і бронхи. При скарлатині теж насамперед уражається слизова зіва і мигдаликів, але процес поширюється не вниз а в сторони, на бокові поверхні глотки з ураженням регіонарних лімфатичних вузлів.
Слизова оболонка кишечника найперше уражається при дизентерії, харчових токсикоінфекціях, а лімфоїдні утвори — при черевному тифі. Катаральне, фібринозне і фібринозно-некротичне запалення у нисхідних відділах товстої кишки характерне для дизентерії, а найбільш суттєві зміни при черевному тифі локалізуються у нижньому відділі тонкої кишки, а саме у фолікулах і пейерових бляшках.
Пневмонії при інфекційних хворобах дуже часте явище. Але їм у переважній більшості не притаманна специфічність і вони є результатом приєднання вторинної інфекції. За морфологічними ознаками вони мають всі ознаки бронхопневмоній. За характером ексудату геморагічні пневмонії частіше є проявом грипу, чуми, віспи, гнійні — стафілококової і стрептококової інфекції, фібринозні — пневмококової.
На шкірних покривах при інфекційних хворобах розвиваються інфекційні екзантеми, зумовлені запальними процесами і еритематозні висипання або геморагії (петехії і екхімози) спричинені місцевими розладами кровоплину. Форма і локалізація екзантем різноманітна при різних хворобах. Так, для кору характерна плямиста висипка на блідому тлі шкіри тулуба, для скарлатини — цяткова на червоному тлі з наявністю блідого носогубного трикутника. Наявні відмінності і в наслідках екзантем: висівкоподібне лущення спини характерне для кору, відшарування пластами епідермісу — для скарлатини, загоєння без сліду при вітрянці.
Із внутрішніх органів характерне ураження міокарда при дифтерії у вигляді паренхіматозного міокардиту, інтерстиціального — при сипному тифі, ревматизмі, скарлатині; ендокардит — при септичних станах; нирок — при скарлатині; печінка — при гепатитах. Постійною морфологічною знахідкою у серці, печінці, нирках при інфекційних хворобах є дистрофічні зміни (паренхіматозні і стромально-судинні), як прояв розладів кровообігу — стази, крововиливи, ішемія, а також інтоксикації.
Оболонки головного і спинного мозку і сам мозок теж можуть бути основним місцем ураження при інфекційних хворобах. Так гнійне запалення м'якої мозкової оболонки півкуль головного мозку характерне для менінгококової і пневмококової інфекції, геморагічне ("шапочка кардинала") — для сибірки, а основи мозку (базелярний менінгіт переважно продуктивний) — для туберкульозу. Енцефаліти мають переважно вірусну або рекетціозну природу або викликаються найпростішими. Запалення при інфекційних енцефалітах часто починається з ендоваскуліту з переходом на всі оболонки з розвитком гранульоми, наприклад, гранульоми Попова в довгастому мозку.
Майже всі інфекційні хвороби супроводжуються гіперпластичними процесами у лімфатичних вузлах, як в регіонарних, так і віддалених, а також селезінці. Поряд із запальними процесами в них гіперпластичні часто є відображенням імунної напруги.
Наслідки інфекційного процесу визначаються характером викликаних ним пошкоджень. У більшості випадків спостерігається регенерація шляхом реституції, або субституції. При неповній регенерації можуть спостерігатися залишкові явища типу стенозів, паралічів, вад серця тощо.
Смерть хворих на інфекційні хвороби може настати внаслідок глибоких дистрофічних змін внутрішніх органів, спричинених інтоксикацією, а також в результаті приєднання ускладнень і поширення інфекційного процесу, особливо гнійного на життєво важливі органи. Ускладнення виникають у результаті незвичного перебігу основних змін, наприклад, перфорація виразки, кровотеча при черевному тифі, дизентерії, туберкульозі; приєднання інфекції, наприклад, абсцедуюча пневмонія при грипі, паротит — при тифі, або поширення (менінгіт при пневмонії) аж до розвитку сепсису. Низка ускладнень має алергічне походження (вузликовий періартеріїт, гломерулонефрит, ендокардити), перебіг яких теж може завершитись смертю. У випадках хронічного, або рецидивного перебігу інфекційної хвороби (хронічний виразковий коліт при дизентерії, рецидиви черевного тифу, малярії) смерть часто настає від виснаження.
Основні питання для самостійного опрацювання:
Етіологія інфекційних хвороб.
Класифікація інфекційних хвороб.
Патогенез інфекційних хвороб.
Вхідні ворота інфекції.
Морфологічні зміни у місцях первинного пошкодження інфекційним агентом.
Шляхи поширення інфекції в організмі.
Загальні морфологічні зміни і органах-цілях при інфекційних хворобах.