Висновки

У результаті проведеного дослідження доходимо наступних висновків.

1. Дослідивши джерела слов’ янського язичництва, можна сказати що: джерельну базу дослідження складають: письмові, археологічні, етнографічні та фольклорні джерела. Серед письмових джерел важливими є вітчизняні та зарубіжні літописи, хроніки, твори арабських та візантійських авторів. Письмові джерела XV-XVII століть і фольклорні джерела XVIII-XX століть, які менш наближені до язичництва, але містять у собі ряд відомостей більш ранніх, не дійшли до нас, джерел, а також розгорнуті записи легенд, казок, билин, змов, бувальщин, прислів'їв і приказок, за якими можливо реконструювати давні міфи. Особливу роль відіграють відомості польських, чеських і німецьких авторів та істориків, які записали місцеві легенди західних слов'ян, що зберегли відомості давньоруських джерел. Більш вірогідні, але й які найважче піддаються читанню археологічні джерела: відомості розкопок культових місць, знахідки ідолів, ритуальних предметів, прикрас, язичницьких символів, написів із згадкою про язичницьких богів або язичників, залишки жертвоприношень та ритуальних дійств. Таким чином, досліджуючи дохристиянські уявлення і вірування, спираючись на письмові згадки, археологічні джерела та фольклорні матеріали в цілому можемо відновити загальні риси язичницької системи вірувань та її пережитки.

2. Проаналізувавши слов'янський язичницький пантеон дійшли до висновку, що: у слов'янських язичницьких релігійних віруваннях серед богів існувала ієрархія, властива багатьом народам, які вклонялися декільком богам. Свій пантеон богів був і у стародавніх слов'ян, хоча із загального числа у різних слов'янських племен були «свої» боги, найбільш шановані родом(племенем). Боги слов'ян-язичників по суті є уособленням природних, космічних сил. Віра в богів та природних духів відображає культ природи слов'ян, їх впевненість у тому, що природа жива, в кожному предметі, будь то дерево або камінь, є душа, і за всім цим стежить якийсь «господар» (наприклад, дух лісу і т. д.). Слов'яни вірили у багатьох богів. Сучасні вчені мають думку, що язичницькі боги, яких вважають виявом початкової міфології, насправді були уявленнями наших предків про Всесвіт. Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість язичницьких богів слов'ян відомі з народної творчості: пісень, колядок.

3. З’ясувавши особливості слов’янського язичницького культу можна сказати, що: вірування усіх давніх народів були тісно пов'язані з їх повсякденним життям, навколишнім світом, природою. Древні люди намагались пояснити зміни, явища і сили в природі і суспільстві (невидимий світ) використовуючи наявні у них на той час поняття про стосунки між людьми (видимий світ). Таким чином сили природи уподібнювались людям, набували певних людських рис і в такому вигляді потрапляли у казки. Таким чином з'явилися поняття богів, янголів, демонів, чортів, водяників, мавок, русалок тощо. Люди відкрили невидимий світ, пов'язаний зі світом видимим. Поява цих вірувань мала велике значення для людства, зокрема вона підготувала людей до сприйняття поняття Всевишнього, єдиного Бога, Сущого, Сили, яка управляє всесвітом (світом видимим і невидимим).

4. Показавши місце слов’янської міфології в індоєвропейському контексті можна зробити висновок, що: слов’яни та українці, зокрема, належать до індоєвропейської етномовної спільності. У верхньому палеоліті з єдиної «прамови» виокремилися великі етномовні масиви, а саме: афразійській, сінокавказький та ностратичний (бореальний). Останній існував у XX-XV тис. до н.е. До його складу сучасні дослідники відносять індоєвропейську, уральську, алтайську, картавельську, еламо-дравідійську та ескалеутьску мовні сім’ї. З меншою вірогідністю до індоєвропейських можна віднести буго-дністровську культуру. Таким чином, за доби раннього неоліту степи від Північного Причорномор’я до Каспію складали окрему історико-господарчо-культурну та етномовну спільність, носіями якої були індоєвропейці.