5. Здібності, їх види. Задатки

Зустрічаючись у житті з різними людьми, спостерігаючи за ними в роботі, зіставляючи їхні досягнення, порівнюючи темпи їхнього духовного зростання, ми постійно переконуємося втому, що люди більш чи менш значно відрізняються між собою за своїми здібностями.

Термін "здібності" застосовують у повсякденному житті досить широко; у науковій літературі ним дещо зловживали. Так звана "психологія здібностей" дуже дискредитувала це поняття. Подібно до вченого лікаря Мольєра, який пояснював снодійну дію опіуму тим, що опіум має "здібність" присипляти, така психологія пояснювала будь-яке психічне явище тим, що приписувала людині відповідну "здібність". Здібності, таким чином, у вченому арсеналі цієї психології слугували часто для того, щоб позбавлятися необхідності розкривати закономірності перебігу психічних процесів.

Будь-яка здібність є здатністю до чого-небудь, до певної діяльності. Наявність у людини певної здібності означає придатність її до певної діяльності. Будь-яка специфічна діяльність вимагає від особистості певних даних. Ми говоримо про ці дані як про здібності людини. Здібність повинна включати в себе різні психічні властивості та дані, необхідні для певної діяльності з урахуванням її характеру та вимог.

Термін "здібності", незважаючи на його давнє і широке застосування в психології, наявність досить точних його визначень, до цього часу тлумачиться неоднозначно. У сучасній психології і протягом усієї історії її розвитку можна зустріти різні визначення поняття "здібності":

1. Здібності - властивості душі людини, що розуміються як сукупність різноманітних психічних процесів і станів. Це найбільш широке та старе визначення здібностей.

2. Здібності являють собою високий рівень розвитку загальних та спеціальних знань, умінь та навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Таке визначення було поширене в психології XVI11 - XIX століть.

3. Здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь та навичок, але пояснює й забезпечує їх швидке засвоєння, закріплення та ефективне використання на практиці. Це визначення прийняте та найбільш поширене нині. Але разом з тим воно є найвужчим із усіх трьох.

Як бачимо, термін "здібність" багатьма авторами трактується неоднаково. Якщо підсумувати всі можливі підходи до дослідження здібностей, що існують нині, то їх можна звести до трьох основних груп, представлених вище.

У вітчизняній психології дослідження здібностей найчастіше будуються на основі останнього підходу, найбільший внесок у розвиток якого вніс відомий вітчизняний психолог Б.М.Теплов. Він виділив такі три основні ознаки поняття "здібність".

По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої: ніхто не буде говорити про здібності там, де мова йде про властивості, щодо яких усі люди рівні.

По-друге, здібностями називають не будь-які особливості взагалі, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання якої-небудь діяльності або багатьох діяльностей.

По-третє, поняття "здібність" не зводиться до тих знань, навичок та вмінь, які вже вироблені в людини.

Незважаючи на те, що здібності не зводяться до знань, умінь та навичок, це ще не означає, що вони ніяк не пов'язані із знаннями та вміннями. Від здібностей залежить легкість та швидкість набуття знань, умінь та навичок. Набуття ж цих знань та умінь, у свою чергу, сприяє подальшому розвитку здібностей, тоді як відсутність відповідних навичок та знань гальмує розвиток здібностей.

Здібності, на думку Б.М. Теплова, можуть існувати лише в постійному процесі розвитку. Здібність, яка не розвивається і яку людина перестає використовувати на практиці, з часом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам, пов'язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна та художня творчість, математика, спорт тощо, особистість підтримує та розвиває в собі відповідні здібності.

Отже, під здібностями розуміють ті психічні властивості та якості людини, які виступають необхідною умовою успішного виконання конкретного виду діяльності.

Коли ми говоримо про здібності, то завжди маємо на увазі здібність до чогось певного - математики, літератури, музики, конструювання, спорту тощо. Будь-яка здібність є здібністю до певної діяльності. Разом з тим є здібності, які виявляються у більшості видів діяльності.

У науковій літературі існують спроби класифікувати здібності людини. У більшості з цих класифікацій у першу чергу виділяють природні здібності (в основі своїй біологічно зумовлені) та специфічні людські здібності, що мають суспільно-історичне походження.

Під природними здібностями розуміють ті здібності, які є спільними для людини та тварин, особливо вищих. Наприклад, такими елементарними здібностями є сприймання, пам'ять, здатність до елементарної комунікації. Мислення з певної точки зору також можна розглядати як здібність, яка властива не тільки людині, але й вищим тваринам у його елементарних виявах. Дані здібності безпосередньо пов'язані із вродженими задатками. Але задатки людини й задатки тварин - це не одне й те ж. У людини на базі цих задатків формуються здібності. Це відбувається за наявності елементарного життєвого досвіду, через механізм навчання і т.д. У процесі розвитку людини такі біологічні здібності сприяють формуванню цілої низки інших, специфічно людських здібностей.

Ці специфічні людські здібності прийнято розподіляти на загальні та спеціальні вищі інтелектуальні здібності. У свою чергу, вони можуть поділятися на теоретичні та практичні, навчальні та творчі, предметні та міжособові тощо.

Загальними називають такі здібності, які тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах діяльності людини. Наприклад, інтелектуальні здібності виявляються у винахідливості та кмітливості, швидкому та глибокому запам'ятовуванні матеріалу, переключенні уваги, критичності та самостійності розуму тощо.

До числа загальних здібностей можна також віднести здібності, які виявляються у спілкуванні, взаємодії з людьми. Ці здібності соціально зумовлені. Вони формуються в людини в процесі її життя в суспільстві. Без цієї групи здібностей людині дуже важко жити серед інших людей. Так, без оволодіння мовою як засобом спілкування, без уміння адаптуватися в суспільстві людей, тобто правильно сприймати та оцінювати вчинки людей, взаємодіяти в різних соціальних ситуаціях, нормальне життя та психічний розвиток особистості неможливий.

Спеціальні здібності - це здібності, які виявляються тільки в окремих видах людської діяльності (художні, математичні, спортивні, літературні тощо).

Спеціальні здібності через специфічність конкретної діяльності характеризуються певними, властивими тільки даній здібності рисами. Разом з тим здібність до конкретної діяльності має багато спільного з іншими спеціальними здібностями. Це спільне полягає в тому, що, наприклад, здібність до образотворчої діяльності, як і до інших, є продуктом історичного розвитку людини. Так, численні розкопки курганів свідчать про те, що предки сучасної людини як тільки навчилися виготовляти перший, ще дуже примітивний за своїми контурами та формами посуд, намагалися якось оздобити його. Переселяючись у нову печеру, людина поспішала прикрасити її стіни зображеннями тварин, сценами полювання тощо.

Але для того, щоб оздобити посуд навіть найпростішим, але досить виразним орнаментом, який складається із хвилеподібних ліній, кілець, трикутників, потрібна була значна праця людини.

Крім поділу здібностей на загальні та спеціальні, прийнято поділяти здібності на теоретичні та практичні. Вони відрізняються між собою тим, що перші зумовлюють схильність людини до абстрактно-теоретичних міркувань, а другі - до конкретних практичних дій. На відміну від загальних та спеціальних здібностей теоретичні та практичні здібності найчастіше не поєднуються між собою. Більшість людей мають або один, або інший тип здібностей. Разом вони зустрічаються дуже рідко, переважно лише в обдарованих людей.

Крім цього, існує також поділ на навчальні та теоретичні здібності, які відрізняються між собою лише тим, що перші визначають успішність навчання, засвоєння особистістю знань, формування вмінь та навичок, тоді як другі - можливість відкриттів та винаходів, створення нових предметів матеріальної та духовної культури. Якщо спробувати визначити, які здібності даної групи мають більше значення для людства, то у випадку визнання пріоритету однієї над іншою, ми 6, напевне, зробили помилку. Зрозуміло, що якби людство було позбавлене можливості творити, то чи воно взагалі розвивалося б, адже розвиток можливий лише тоді, коли люди у змозі засвоїти всю суму знань, яка накопичена попередніми поколіннями. Тому деякі автори вважають, що навчальні здібності належать до загальних, а творчі - до спеціальних, які визначають успіх творчої діяльності.

Виходячи з того, що здібності значною мірою соціальні й формуються в процесі конкретної діяльності людини та залежно від того, існують чи не існують умови для їхнього розвитку, здібності можуть бути потенційними та актуальними.

Під потенційними здібностями розуміють ті, які не реалізуються в конкретному виді діяльності, але здатні актуалізуватися при зміні відповідних соціальних умов. До актуальних здібностей, як правило, відносять ті, які необхідні саме в даний момент і реалізуються в конкретному виді діяльності. Потенційні та актуальні здібності виступають непрямим показником характеру соціальних умов, у яких розвиваються здібності людини. Саме характер соціальних умов перешкоджає або сприяє розвитку потенційних здібностей, забезпечує або не забезпечує їх перетворення в актуальні.

Таким чином, різні види здібностей не лише визначають успішність діяльності, але й взаємодіють та впливають одна на одну, забезпечуючи певний рівень розвитку здібностей у кожної особистості.

Здібності мають органічні, спадково закріплені передумови для їх розвитку у вигляді задатків. Люди від народження наділені різними задатками. Відмінності між людьми у задатках полягають насамперед у природжених особливостях їхнього нервово-мозкового апарату - анатомо-фізіологічних, функціональних його особливостях. Вихідні природні відмінності між людьми -це відмінності не в готових здібностях, а саме в задатках. Між задатками та здібностями існує дуже велика відстань; між ними весь шлях розвитку особистості. Задатки дуже багатозначні; вони можуть розвиватися в різних напрямах. Задатки - лише передумови розвитку здібностей. Розвиваючись на грунті задатків, здібності все ж є функцією не самих задатків, а розвитку, до якого задатки входять як вихідний момент, як передумова. Включаючись у розвиток індивіда, вони самі розвиваються, тобто перетворюються, змінюються. Таким чином, під задатками розуміють анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які складають природну основу розвитку здібностей.

Слід відзначити, що наявність певних задатків у людини ще не означає, що в неї будуть розвиватися ті чи інші здібності. Наприклад, суттєвою передумовою розвитку музичних здібностей виступає тонкий слух. Але будова периферійного (слухового) та центрального нервового апарату лише одна з умов розвитку музичних здібностей. Будова мозку не передбачає, які професії та спеціальності, пов'язані з музичним слухом, можуть виникнути в людському суспільстві. Не враховано й те, який вид діяльності обере для себе людина та які можливості будуть надані їй для розвитку здібностей, наявних у неї. Отже, якою мірою будуть розвинені задатки в людини, залежить від умов її індивідуального розвитку.

Таким чином, розвиток задатків - це соціально зумовлений процес, який пов'язаний з умовами виховання та особливостями розвитку суспільства. Задатки розвиваються та трансформуються у здібності за умови, коли в суспільстві виникла потреба в тих чи інших професіях, як, наприклад, тоді, коли потрібний тонкий музичний слух. Другою суттєвою умовою розвитку задатків е особливості виховання.