3. Соціально-психологічний тренінг, психологічна релаксація і відновлення

У широкому значенні під соціально-психологічним тренуванням (СПТ) розуміють практику психологічного впливу, яка ґрунтується на активних методах групової роботи, використання своєрідних форм навчання: знання, уміння і техніка у сфері спілкування, діяльності, власний розвиток та корекція.

Як на теперішній час СПТ усе частіше використовують у тих галузях людської практики, де успіх діяльності значною мірою залежить від уміння спілкуватися. СПТ допомагає виконувати завдання інтенсивного формування та розвитку професійно-значимих соціально-гностичних навиків і умінь.

СТП спрямоване на оволодіння відповідними соціально-психологічними знаннями, розвиток комунікативних здібностей персоналу, рефлексивних навиків (здатності аналізувати ситуацію, поведінку і стан як членів групи, так і свої власні), уміння адекватно сприймати себе та оточення. Унаслідок цього виробляються і корегуються норми особистісної поведінки та міжособової взаємодії, а також розвивається здатність гнучко реагувати на ситуацію, швидко перебудовуватися в різних умовах і різних групах. Тренування проводять як зі спеціально підібраними для цієї мети групами, так і з реальними трудовими й іншими колективами, а також із сім'ями. Якщо тренується спеціально підібрана група, то вона має на меті індивідуально психокорекційні цілі. Якщо тренують реальний трудовий колектив, то його завдання — поліпшення соціально-психологічного клімату. СПТ продуктивне також при підвищенні управлінської компетенції керівників (менеджерів), виробленні найефективнішого стилю керівництва.

Ефективність технології СТП визначається тим, що учасникові дають змогу безпосередньо у самому процесі спілкування оцінити свою індивідуальність, навики спілкування та скорегувати їх.

Тренінг, як активна форма соціально-психологічного навчання, являє собою цілісну психолого-педагогічну систему, здатну допомагати людині у глибинному пізнанні нею як іншої людини, так і самої себе, своїх умінь спілкуватись і впливати на інших.

На відміну від традиційних методів навчання соціально-психологічний тренінг спрямований передусім на:

- розвиток особистості;

- формування ефективних комунікативних умінь;

- засвоєння навичок як ділового спілкування, так і неформального;

- формування впевненості в собі та зниження тривожності у спілкуванні;

- стійку мотивацію до саморозвитку.

При використанні цієї форми навчання позиція вчителя характеризується яскраво вираженою спрямованістю на особистість учасника групи, на підтримку й допомогу в його розвитку, на засвоєння теоретичних знань у їх безпосередньому відпрацюванні на практиці. Цьому сприяє саме специфіка тренінгу як однієї із сучасних форм психолого-педагогічної підготовки вчителів. Річ у тому, що набуття нових навичок і досвіду відбувається у тренінгу завдяки активній участі всіх членів групи та кожного зокрема. Принцип активності передбачає на засвоєння готових знань і прийомів, а самостійне відпрацювання найефективніших навичок спілкування. Другий важливий принцип соціально-психологічного тренінгу - принцип зворотного зв'язку, на якому ґрунтується набуття нового перцептивного, емоційного та когнітивного досвіду. Специфіка зворотного зв'язку тренінгу - це його описовий, а не оцінювальний характер, його невіддаленість, реальність як відправника, так і того, хто отримує, реалізація його в контексті групи. Зворотний зв'язок для вчителя відбувається через анкети, які учасники тренінгу заповнюють на кожному занятті. Вони дають можливість керівнику простежити динаміку в балах таких показників:

- думка про тренінг;

- самопочуття учасника;

- задоволеність його своєю поведінкою під час роботи;

- бажання займатись тренінгом тощо.

Соціально-психологічний тренінг проводиться у групах із 8-12 осіб. Як правило, цикл занять розрахований на 30-50 годин, однак тривалість можна змінювати залежно від завдань, які необхідно вирішувати. Досвід свідчить, що тривалість занять, менша від 20-24 годин, не дає змоги певною мірою реалізувати оптимальну програму соціально-психологічної підготовки. Заняття можна проводити з інтервалом 1-3 дні по три години, але найефективнішою формою організації роботи є «марафон» (чотири дні до 9-10-ти годин). Тут утома дає додатковий позитивний ефект, оскільки знижується самоконтроль, а це, у свою чергу, сприяє саморозкриттю особистості. Використання відеозапису суттєво впливає на підвищення ефективності всієї роботи, бо поряд із зворотним зв'язком з іншими членами групи відеозапис допомагає кожному учаснику оцінити себе, побачити різні нюанси своєї поведінки, її негативні та позитивні сторони. Як підсумок - через зіставлення оцінки інших та своєї власної (з урахуванням, за необхідності, й думки тренера) можна сформувати врешті-решт до певної міри об'єктивний образ своєї особистості саме в контексті спілкування.

У соціально-психологічному тренінгу використовують нові методи: групової дискусії (базовий метод); аналізу ситуацій (за принципом Балінтовських груп); рольової гри.

Додатковими методами та прийомами є психомалюнок, психогімнастика, музична терапія, ведення щоденника, читання літератури тощо.

Кожний з названих методів і прийомів має свою специфіку застосування та впливу на учасників гри. Досконале володіння цими прийомами, професійний підхід до їх застосування у роботі з групою є для тренера необхідною умовою, яка дає можливість певною мірою реалізувати оптимальну програму соціально-психологічного тренінгу.

Практичне застосування цієї форми навчання дає можливість твердити, що у процесі роботи у членів групи формуються навички не тільки глибокого самопізнання, пізнання інших людей, оволодіння інструментарієм проникнення у приховані мотиви, а й випробування та відпрацювання їх під впливом отриманої інформації. Така своєрідна психологічна лабораторія пізнання є чудовою школою дослідницького пошуку, оскільки збагачує учасників психологічними знаннями, які вони здобувають у живих, емоційно насичених ситуаціях спілкування на основі аналізу всього того, що суб'єкт бачить, чує, відчуває. Дуже важливим при цьому є те, що завдання нерідко не планують заздалегідь, а додають у процесі заняття спільно всі члени групи.

До активних методів соціально-психологічного навчання належить не лише комунікативний (соціально-психологічний) тренінг, а й тренінг самоутвердження, підвищення почуття впевненості в собі, асертивний, поведінковий тощо. Усі ці види активного навчання можуть бути застосовані в підготовці вчителів залежно від тих завдань, які необхідно вирішити на цей момент. Кожний з названих видів тренінгу має свою специфіку. Їх об'єднує спрямованість на підвищення психологічної культури спілкування, яка є необхідним компонентом будь-якої професійної діяльності, що має певне педагогічне навантаження.

Ведучим цикадним ритмом у людини (і вищих тварин) є ритм активності та спокою, неспання та сну. В період активності, у звичних умовах (вдень), у нашому організмі підвищуються процеси витрачання енергії, яку затрачають на виконання фізичної та розумової роботи. У період відпочинку, вночі, активізуються процеси відновлення, тобто організм відновлює все те, що зруйновано в активну фазу його життєдіяльності. Тому відпочинок не є пасивним станом. Відпочинок, особливо сон, — це також робота.

Чим повноціннішим є відпочинок (відновлення), тим вищий рівень активності може виявити організм (руйнування). Якщо недостатній відпочинок, то починають переважати процеси енергетичного виснаження і функціональний стан втоми переростає у стан перевтоми, що суттєво знижує ефективність діяльності.

Отже, оскільки людина як живий організм функціонує за законами ритму, то можна виділити два підходи до забезпечення необхідних функціональних станів високої активності: 1) мобілізуючі методи безпосередньо перед початком періоду активності та протягом нього; 2) методи, які спрямовані на повне відновлення сил у періоди відпочинку.

Не принижуючи значення методів мобілізації, детальніше розглянемо методи відновлення сил працівника.

Достатній, своєчасний і повноцінний сон можна було б назвати кращим засобом досягнення повного відновлення сил і забезпечити функціональний стан високої активності. Однак робочі перевантаження, хронічне нервове напруження та інші стреси — фактори, які призводять до перевтоми і спричиняють розлад сну, потребують додаткових методів отримання організмом повноцінного відпочинку.

Найбільш енергомісткий процес у працівника в період активності — нервове напруження. Є різні способи зниження його рівня. У процесі еволюції (розвитку) нервова напруга постійно поєднується з м'язовою. Одним із способів досягнення психологічного розслаблення є м'язова релаксація, тобто повноцінне розслаблення м'язів тіла.

Початки наукової розробки м'язової релаксації пов'язані з іменем Е. Джекобсона. Він вважав, що існує пряма залежність між тонусом скелетної мускулатури та різними формами негативного емоційного збудження і створив систему соціальних вправ — техніки "прогресивної релаксації". Це курс систематичного тренування за довільним послідовним розслабленням усіх м'язів тіла. Під релаксацією розуміємо не тільки сам процес зняття працівником нервово-психологічного стану, що за своїм характером протилежний активності, який допомагає відновити сили й енергію.

До методів релаксації деякі автори відносять й аутогенне тренування (АТ) за Шульцом, не протиставляючи методу Джекобсона. Однак відмінності між ними суттєві. За методом Шульца, релаксація спричиняється шляхом самонавіювання і слугує базою для подальших самонавіювань.

Нижче наводимо послідовність етапів процедури і методів проведення занять з релаксації і відновлення сил працівника.

Аутогенне тренування (від гр. autos — сам, genos — проходження) — "самопороджуюче тренування", у процесі якого людина сама собі надає необхідну допомогу.

Джерела АТ входять у багатовікове минуле різних систем самовдосконалення. Ці джерела: староіндійська система йогів, вчення про навіювання та самонавіювання, практика гіпнозу, дослідження активної регуляції тонусу м'язів. Німецький вчений Й. Г. Шульц об'єднав ці джерела і створив з них сувору систему, обґрунтувавши її 1932 р. у своїй книзі "АТ".

АТ складається з двох ступенів — нижчого та вищого. Нижчий ступінь (АТ-1) розрахований для зняття нервово-емоційного напруження, попередження виробничої втоми, яка розвивається в процесі діяльності, виховати стійкість до стресу, фрустрації в несприятливих умовах виробничого середовища, для заспокоєння, нормалізації функцій в організмі.

АТ-1 має не тільки лікувальний, а й профілактичний ефект, тому що м'язова діяльність пов'язана з емоційною сферою людини. При нервово-емоційному збудженні головний мозок шле на периферію підвищений потік інформації у вигляді нервових імпульсів. Чим сильніше напружені м'язи, тим більше імпульсів іде в зворотному напрямі до головного мозку, спричиняючи вогнище підвищеної збудливості. Розслаблення (релаксація) мускулатури — показник позитивних емоцій, стану спокою, урівноваженості, відпочинку, добре формуються і закріпляються нові, бажані умовні рефлекси. Розслаблення розцінюють як самостійний фактор, який зменшує емоційне напруження. Допоміжний фактор готує умови для перехідного стану, від стану неспання до сну. Зміна напруження та релаксації — один із методів тренування рухливості основних нервових процесів: гальмування та збудження.

АТ-2 використовують для того, щоб ввести людину в особливий стан "аутогенної медитації", під час якої виникають своєрідні переживання, які ведуть, на думку Шульца, до "самоочищення" організму від хвороби.