ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

О.С. Александрова

філософіЯ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів факультету соціології та управління

Запоріжжя

2011

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

О.С. Александрова

філософіЯ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів факультету соціології та управління

Затверджено

вченою радою ЗНУ

Протокол № 5 від 28 січня 2011 р.

Запоріжжя

2011

УДК 1 (075.8)

ББК Юя73

Філософія: Конспект лекцій для студентів факультету соціології та управління / Уклад.: О. Александрова. – Запоріжжя: ЗНУ, 2011. – 125 с.

Зміст конспекту лекцій в достатньо повній мірі реалізує світоглядну орієнтованість і методологічну спрямованість, спонукає задуматися над проблемами сучасного суспільного буття в системі “природа-суспільство-людина”.

Конспект містить лекції з основними поняттями і контрольними питаннями з історії філософії (від протофілософії до сучасної західної філософії), з теорії філософії (онтологія, гносеологія, з’ясування природи і сутності свідомості) і з практичної філософії (вчення про суспільство, людину, осягнення сутності історії, аналіз глобальних проблем сучасності і прогнози щодо майбутнього людства).

Історико-філософська частина конспекту лекцій є системою забезпечення теоретичної і практичної філософії.

Рецензент доктор філософських наук, професор Кривега Л.Д.

Відповідальний за випуск доктор філософських наук, професор Кривега Л.Д.

ЗМІСТ

ВСТУП......4

ТЕМИ ЛЕКЦІЙ......5

Тема 1. Сенс та призначення філософії....…...5

Тема 2. Протофілософія Стародавнього світу....7

Тема 3. Космоцентризм античної філософії..11

Тема 4. Теоцентризм філософії Середніх віків...….18

Тема 5. Антропоцентризм філософії Відродження..…..23

Тема 6. Гносеоцентризм філософії Нового часу (16–18 ст.).27

Тема 7. Німецька класична філософія та її панраціоналізм.…...35

Тема 8. Посткласична філософія. Зміна філософської парадигми.

(Філософія “життя”)...…..43

Тема 9. Сучасна зарубіжна філософія (кін. 19-поч. 21 ст.):

специфіка, напрямки, тенденції....48

Тема 10. Вітчизняна філософія. Особливості становлення та розвитку.…61

Тема 11. Онтологія. Філософський зміст проблеми буття...71

Тема 12. Принципи і закони розвитку буття у світі..….76

Тема 13. Природа і сутність свідомості...85

Тема 14. Гносеологія. Пізнання й пояснення буття у світі...90

Тема 15. Людина в світі і світ людини: філософська антропологія..…97

Тема 16. Філософія суспільства...104

Тема 17. Філософія історії. Культура та цивілізація....110

Тема 18. Глобальні проблеми сучасності і прогнози щодо

майбутнього людства....117

ВСТУП

У системі гуманітарного знання філософія займає особливе місце. Вона розкриває і надає можливість критично осмислювати і систематизувати світоглядні і методологічні аспекти різних сфер людської життєдіяльності, галузей науки, культури в цілому. Філософія спонукає пізнавати світ, виступає проти готових схем. Саме філософія спонукає людину до самопізнання, орієнтує на відкриття істини, що сприяє розширенню світогляду і формуванню ціннісних орієнтацій особистості. Методологічна спрямованість філософії допомагає людині освоювати навколишній світ. Саме тому стає очевидною доцільність і значущість філософії як дисципліни учбового процесу.

Мета курсу – допомогти студентам сформувати наукове світорозуміння а також гуманістичний світогляд як передумову креативного мислення, активної соціальної діяльності та професійної майстерності.

Завдання курсу:

– сформувати філософську культуру світорозуміння;

– закласти методологічну культуру в розгляд і вирішення реальних життєвих проблем;

У результаті вивчення курсу філософії студент повинен:

– отримати уявлення про роль філософії в житті суспільства і людини, про історичне становлення філософії, про філософську картину світу;

– ознайомитись з вченням про буття, проаналізувати його рівні, форми прояву, осягнути спосіб існування буття;

– отримати уявлення про свідомість як про вихідне філософське поняття для аналізу всіх форм життєдіяльності людини і суспільства;

– ознайомитись з етапами і можливостями пізнання; у пізнавальній діяльності осягнути взаємозв’язок елементів системи “природа-суспільство-людина” та їх розвиток;

– зрозуміти сутність суспільства, множинність його зв’язків, уяснити формаційну і цивілізаційну концепції історії, багатоманітність культур і цивілізацій;

– отримати уявлення про людську природу, про пошуки сенсу життя людини, про міру її свободи і відповідальності в суспільному житті;

– ознайомитись з глобальними проблемами сучасності та можливістю їх вирішення.

Тематичний план вивчення курсу філософії включає: читання лекцій, проведення семінарських занять і самостійну роботу студентів під керівництвом викладачів.

Зміст конспекту лекцій логічно взаємопов’язаний й у цілому забезпечує виклад навчального курсу з філософії. Історико-філософська частина є системою забезпечення теоретичної філософії. Такий підхід надає студентам можливість взяти безпосередню участь в осмисленні проблем практичної філософії в системі “природа-суспільство-людина”.

ТЕМИ ЛЕКЦІЙ

Тема 1. Сенс та призначення філософії

План

1. Світогляд як духовно-практичний феномен.

2. Історичні типи світогляду.

3. Філософія. Її предмет і функції.

Література

1. Козин И. Философия, круг ее проблем и роль в обществе: Учеб. пособие. – Саратов, 1991.– 48 с.

2. Лосев А. Философия. Мифология. Культура. – М.: Политиздат, 1991. – 524 с.

3. Предмет і проблематика філософії : Навч. посібник / За заг. ред. М. Скринника і З. Скринник. – ЦГО НАНУ. – Л., 2001. – 488 с.

Основні поняття:

Світогляд – система поглядів на світ мир і на місце людини в ньому, на відношення людини до світу і до самої себе.

Міфологія – сказання про життя в слові, саме життя в її соціальному становленні.

Релігія – певний історичний тип світогляду й відповідне поводження, обумовлене вірою в існування й творчість Бога.

Філософія (дослівно) – любов до мудрості; вчення про граничні підстави буття світу; форма суспільної й індивідуальної свідомості, орієнтована на осягнення світу й самоусвідомлення людини.

Матеріалізм – один із двох головних філософських напрямків, що вирішує основне питання філософії на користь первинності матерії, природи, буття, фізичного, об’єктивного й розглядає свідомість, мислення як властивість матерії на противагу ідеалізму, що приймає за вихідне дух, ідею, свідомість, мислення, психічне, суб’єктивне.

Ідеалізм – загальне (умовне) позначення філософських вчень, які стверджують, що свідомість, мислення, психічне, духовне – первинні, а матерія, природа, фізичне – вторинні, похідні, залежні, обумовлені. Ідеалізм, таким чином, протистоїть матеріалізму у вирішенні основного питання філософії – про співвідношення буття й мислення, духовного й матеріального як у сфері існування, так й у сфері пізнання.

Рефлексія – форма теоретичної діяльності людини, спрямована на осмислення своїх власних дій та їхніх законів; діяльність самопізнання, що розкриває специфіку духовного світу людини.

Агностицизм – напрямок у філософії, що вважає неможливим об’єктивне пізнання навколишньої дійсності за допомогою власного досвіду.

Догматизм – спосіб мислення, що оперує догмами (які вважаються незмінними вічними положеннями, не піддаються критиці, такими як аксіоми в математиці й постулати у фізиці) і спирається на них.

Релятивізм – методологічний принцип, який складається з метафізичної абсолютизації відносності й умовності змісту пізнання.

Скептицизм – філософський напрямок, що висуває сумнів як принцип мислення, особливо сумнів у надійності істини.

1. Світогляд як духовно-практичний феномен. Світогляд – інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думок. У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні, як світобачення, світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння.

За способом свого існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний, хоча поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем та чіткістю самосвідомості світогляд поділяється на життєво-практичний, тобто здоровий глузд, та теоретичний, різновидом якого і є філософія. Здоровий глузд закарбовується в афоризмах життєвої мудрості та у максимах духовного життя народу, а теоретичний світогляд – у логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань.

Проте будь-який світогляд, незалежно від того, як він структурується чи класифікується, передбачає наявність переконання. Переконання – це ядро та смисл світогляду як такого, оскільки саме переконання і поєднують думку з дією, втілюють ідею у практичну діяльність.

Переконання, уявлення, ідеї, почуття, опосередковані досвідом особистості, беруть участь у формуванні життєвої позиції. Не може бути світогляду без ідеалу; ідеал потребує віри в своє втілення; віра ж невіддільна від любові, людина вірить і сподівається на те, що вона вважає святим і дорогим. Саме тому світогляд – не лише знання й усвідомлення, це ще й життєвий процес, а саме: духовно-практичне освоєння світу, в якому світові дійсному, світові наявного буття протиставляється світ належного, світ ідеалів, цілей і сподівань, трансцендентний світ жаданого буття.

Світогляд – не просто узагальнене уявлення про світ, а форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття “світ” і “людина”. Через ці поняття суб’єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві установки. Світогляд за самою своєю суттю є універсальним, оскільки інтегрує знання і почуття у переконання, а також практичним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування, виражає імперативи поведінки людини та сенс її життя. В цьому і полягає функціональне призначення світогляду.

2. Історичні типи світогляду. Історичними типами світогляду є міф, релігія та філософія. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики. Тут криються витоки його антропоморфізму. Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка – тотема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне призначення світогляду взагалі. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, але насправді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община. Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. І ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок – панування циклічної моделі історичного часу. По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний (відбувалося ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх), то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб’єкт та об’єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчуття.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб’єкт і об’єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний, до того ж земний світ починає розглядатися як наслідок надприродного.

У релігії виникає зовсім інший, ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об’єкти надприродного світу треба вірити. Віра і виступає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до обґрунтування пріоритету духу над тілом, необхідності турботи про душу з усіма наслідками для способу життя віруючих, які звідси випливають. Зв’язок із богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії.

3. Філософія. Її предмет і функції. Історично третім типом світогляду є філософія (досл. “любов до мудрості”). Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом як формами суспільної свідомості – одне з найважливіших надбань людської культури. Історично гак склалось, що саме філософія була тією колискою, з якої виросли і наука, і мистецтво, і мораль, і право і набули статусу особливих проявів людського духу та практики життєдіяльності людини і суспільства.

З’ясувати сутність філософії можливо через аналіз її головних функцій, до яких відносяться: світоглядна, гносеологічна, методологічна, інтегративна, аксіологічна, критична.

Світоглядна функція полягає в тому, що філософія – вчення про загальне в системі “людина – світ” – служить теоретичним підґрунтям світогляду, систематизує, розширює знання людей про світ, людство, суспільство, допомагає зрозуміти світ як єдине ціле і визначити у навколишньому світі місце людини.

Гносеологічна функція філософії виявляється у розробці і виборі засобів і методів вивчення та зміни предметного світу або суспільства з урахуванням діючих законів та особливостей об’єкту.

Методологічна функція дозволяє визначити напрямок наукових досліджень, орієнтуватися у різноманітності процесів і явищ, аналізуючи їх з певних теоретичних позицій. Філософські знання допомагають формувати методологічну культуру мислення вченого.

Інтегративна функція полягає в об’єднанні практичного, пізнавального і ціннісно-орієнтованого досвіду життя людей. Це важлива умова збалансованого розвитку суспільного життя.

У процесі суспільного розвитку або при реалізації складних наукових проблем люди відмовляються від застарілих поглядів та уявлень, стереотипів, цінностей, хибних світоглядних настанов. Філософія допомагає усувати помилки, звільнитися від застою, застарілих (віджитих) догм. Так реалізується критична функція філософії у системі культури.

Аксіологічний характер філософських знань виявляється у допомозі людині визначити цінності і самоцінності життя, моральні принципи, гуманістичні ідеали. Це особливо важливо в умовах загострення глобальних проблем сучасності, коли актуальними стають світоглядні аспекти різних видів діяльності.

Необхідно звернутися до основного питання філософії. В історії філософії склалися і у певних модифікаціях перманентно повторюються так звані вічні проблеми. Що таке людина? Що таке природа, або ширше – Всесвіт? Який між ними зв’язок, залежність? Чи може людина пізнати себе, природу, суспільство? Які форми, методи, засоби пізнання? В чому відмінність явищ і сутності матеріального і духовного, ідеального світу? Який з цих двох світів є основою для виникнення й існування іншого світу? Чи вони незалежні один від одного? Що таке свобода? Чи є підстави для того, щоб людина і суспільство могли сподіватися на здобуття свободи? Що таке людські цінності – Істина, Добро, Мудрість, Гармонія? Що таке життя та смерть, яке їхнє ціннісне значення для окремої людини і суспільства?

Це далеко не повний перелік “вічних” філософських проблем. Розвиток суспільства, пізнання висуває нові й нові філософські проблеми. Під впливом нових знань і нових духовно-культурних та соціальних умов “вічні” філософські проблеми також вирішуються по-новому.

Щоб правильно зрозуміти специфіку предмета філософії, розглянемо таку сторону філософського осмислення дійсності. Будь-яка наука завжди досліджує ті чи інші явища дійсності (природи, суспільства, мислення) як об’єкти, тобто незалежно від пізнаючої людини (суб’єкта). Філософія ж вивчає світ і людину разом, всі здобуті знання вона обов’язково співвідносить із людиною. Філософія вивчає суб’єктно-об’єктні відносини. Тобто філософія намагається відповісти на такі питання: Що таке людина? Яке її місце у світі? Як складаються її взаємовідносини з іншими людьми, з природою тощо? Спираючись на які принципи можна досягти максимального успіху в організації суспільного життя? У чому полягають критерії суспільного прогресу? На ці та багато інших важливих запитань може дати відповідь тільки філософія.

Контрольні питання

1. Визначте сутність міфу та специфіку міфологічного світогляду.

2. Особливості релігії як світогляду.

3. Походження, проблематика та особливості філософії як світогляду.

4. Філософія і мораль.

5. Філософія і наука.

6. Роль та місце філософії в житті сучасного суспільства.

7. Філософія та її місце в сучасній культурі (в сучасному житті людини та суспільства).

8. Соціально-культурне призначення філософії.