
- •1. Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції
- •2. Історичні типи світогляду
- •4. Основні функції філософії
- •5. Співвідношення філософії, науки і релігії
- •6. Своєрідність філософії Стародавніх Індії та Китаю
- •7. Основні риси античної філософії
- •8. Стиль мислення і особливості середньовічної філософії
- •9. Гуманізм та натурфілософія епохи Відродження
- •10. Раціоналізм і емпіризм філософії Нового часу
- •11. Основні проблеми та характерні риси філософії французького Просвітництва
- •12. Класична німецька філософія
- •14. Позитивізм, неопозитивізм та постпозитивізм
- •15. Класичний психоаналіз та неофрейдизм: загальна характеристика
- •16. Екзистенціалізм: загальна характеристика
- •17. Основні ідеї неотомізму
- •18. Феноменологічний напрям у філософії
- •19. Герменевтика як напрямок сучасної філософії
- •20. “Філософія життя”
- •21. Сучасна зарубіжна філософська антропологія
- •22. Російська релігійна філософія кінця XIX – початку XX ст.
- •24. Філософський зміст проблеми буття
- •25. Основні форми буття
- •27. Категорії “рух” і “розвиток” у філософії
- •28. Простір і час як форми існування світу
- •29. Закон єдності і боротьби протилежностей
- •31. Закон заперечення заперечення
- •33. Проблема єдності світу
- •34. Походження людини як філософська проблема
- •35. Історичні типи філософських вчень про людину
- •37. Особистість як продукт культурного розвитку
- •38. Проблема свідомості у філософії
- •39. Структура свідомості
- •40. Свідомість і самосвідомість
- •41. Філософське трактування феномену безсвідомого
- •42. Сутність і структура суспільної свідомості
- •43. Форми суспільної свідомості
- •44. Поняття ідеології, її роль у суспільстві
- •45. Пізнання і практика
- •46. Проблема методу пізнання
- •47. Діалектика та її альтернативи
- •49. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання
- •50. Основні методи наукового пізнання
- •52. Проблема істини у філософії
- •53. Проблема критеріїв істини
- •54. Основні принципи пізнавального процесу
- •55. Проблема суб’єкта і об’єкта в пізнавальному процесі
- •56. Предмет соціальної філософії
- •57. Специфіка соціального пізнання
- •59. Соціальна структура суспільства
- •60. Теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності
- •63. Нація як соціальний феномен
- •64. Природні умови в житті суспільства. “Географічний детермінізм”, “геополітика”
- •65. Народонаселення як передумова і суб’єкт історичного процесу
- •67. Матеріальне і духовне виробництво
- •68. Продуктивні сили та їх основні елементи
- •69. Виробничі відносини та їх структура
- •70. Техніка як соціальний феномен
- •71. Науково-технічна революція: сутність, закономірності та соціальні наслідки
- •72. Основні ознаки інформаційного суспільства
- •73. Екологічні проблеми сучасної цивілізації
- •74. Політика як явище суспільного життя
- •75. Політична система суспільства, її структура і функції
- •76. Соціально-філософський аспект держави, форм правління, державного устрою, політичних режимів
- •79. Наука в системі духовної культури
- •80. Культура і цивілізація
- •81. Проблема цінностей у філософії
- •82. Формаційний та цивілізаційний підходи до розгляду історії
- •83. Глобальні проблеми сучасності і майбутнє людства
67. Матеріальне і духовне виробництво
І Процес формування та відновлення людських сил, задоволення їх потреб відбувається як шляхом матеI ріального, так і духовного виробництва.
Відомо, що духовні спроможності людини не існують без їхньої фізичної основи. Вони перебувають в органічній єдності з фізичними силами. Можна гово-
223
пити лише про відносну самостійність розвитку ду. ховних сил як Відлуння, відокремлення та протиставлення розумової Діяльності фізичній пращ. Отже, духовне виробництво – це одна зі сторін виробництва
людських сил.
Що таке “духовне виробництво І
Духовне виробництво це вся багатогранна діяльність людей з виробництва, розподілу, обміну споживання та збереження духовних цінностей. Під духовними цінностями розуміють ідеї, уявлення, наукові знання, ідеали, виробництво яких здійснюється за допомогою певних соціальних інститутів. Духовне виробництво охоплює освіту, ідейне, моральне, релігійне, естетичне, правове виховання, різні форми залучення людей до духовної культури через систему культурно-масових закладів, просвітницьких організацій, засобів масової інформації тощо.
Результатом духовного виробництва є нові духовні, інтелектуальні та фізичні якості людини і насамперед наука та мистецтво. Останні виступають як органічна частина виробництва людини з усіма її соціальними якостями. Результатом діяльності вченихі художників є створення наукових та художніх творів. Перші з них слугують формуванню у людини аналітичних пізнавальних здатностей, тобто здатностей до пізнання закономірностей розвитку природи та використання результатів знання в суспільному виробництві. Твори мистецтва є засобом розвитку творчих людських здібностей до самовдосконалення, до саморозвитку. Саме завдяки цьому мистецтво якнайбільше може служити показником духовного розвитку суспільства. Адже здатність до саморозвитку, самовдосконалення, які формуються мистецтвом, е найбільш суттєвою здатністю людини.
Наука та мистецтво як сфери виробництва людських сил реалізують себе насамперед шляхом взаємодії між собою, а також з іншими сферами цього виробництва. Тільки разом, у взаємодії, всі ці сфери (елементи) виявляють свою залежність у кінцевому підсумку від виробництва матеріальних благ.
_ Духовне виробництво має специфічні риси, що відрізняють його від матеріального виробництва:
224
– метою духовного виробництва є створення духовного продукту, що не може вимірюватися традиційними способами, які використовуються в матеріальному виробництві, наприклад, грами, метри, літри тощо;
– продукти духовного виробництва, як правило, неможливо відокремити від процесу їх створення, наприклад, спів, декламування вірша тощо;
– окрім безпосередньо поставленої мети, тобто виробництва певного духовного продукту, тут переслідується опосередкована мета – духовне виховання людей, формування інформаційної культури та інше;
– споживання вироблених ідей не пов’язане з їх знищенням, як це відбувається у випадку виробництва матеріальних речей;
– духовне виробництво є результатом загальної праці та одночасно її передумовою.
А якщо це так, то всі продукти духовного виробництва мають бути визначені як загальна цінність.