- •1. Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції
- •2. Історичні типи світогляду
- •4. Основні функції філософії
- •5. Співвідношення філософії, науки і релігії
- •6. Своєрідність філософії Стародавніх Індії та Китаю
- •7. Основні риси античної філософії
- •8. Стиль мислення і особливості середньовічної філософії
- •9. Гуманізм та натурфілософія епохи Відродження
- •10. Раціоналізм і емпіризм філософії Нового часу
- •11. Основні проблеми та характерні риси філософії французького Просвітництва
- •12. Класична німецька філософія
- •14. Позитивізм, неопозитивізм та постпозитивізм
- •15. Класичний психоаналіз та неофрейдизм: загальна характеристика
- •16. Екзистенціалізм: загальна характеристика
- •17. Основні ідеї неотомізму
- •18. Феноменологічний напрям у філософії
- •19. Герменевтика як напрямок сучасної філософії
- •20. “Філософія життя”
- •21. Сучасна зарубіжна філософська антропологія
- •22. Російська релігійна філософія кінця XIX – початку XX ст.
- •24. Філософський зміст проблеми буття
- •25. Основні форми буття
- •27. Категорії “рух” і “розвиток” у філософії
- •28. Простір і час як форми існування світу
- •29. Закон єдності і боротьби протилежностей
- •31. Закон заперечення заперечення
- •33. Проблема єдності світу
- •34. Походження людини як філософська проблема
- •35. Історичні типи філософських вчень про людину
- •37. Особистість як продукт культурного розвитку
- •38. Проблема свідомості у філософії
- •39. Структура свідомості
- •40. Свідомість і самосвідомість
- •41. Філософське трактування феномену безсвідомого
- •42. Сутність і структура суспільної свідомості
- •43. Форми суспільної свідомості
- •44. Поняття ідеології, її роль у суспільстві
- •45. Пізнання і практика
- •46. Проблема методу пізнання
- •47. Діалектика та її альтернативи
- •49. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання
- •50. Основні методи наукового пізнання
- •52. Проблема істини у філософії
- •53. Проблема критеріїв істини
- •54. Основні принципи пізнавального процесу
- •55. Проблема суб’єкта і об’єкта в пізнавальному процесі
- •56. Предмет соціальної філософії
- •57. Специфіка соціального пізнання
- •59. Соціальна структура суспільства
- •60. Теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності
- •63. Нація як соціальний феномен
- •64. Природні умови в житті суспільства. “Географічний детермінізм”, “геополітика”
- •65. Народонаселення як передумова і суб’єкт історичного процесу
- •67. Матеріальне і духовне виробництво
- •68. Продуктивні сили та їх основні елементи
- •69. Виробничі відносини та їх структура
- •70. Техніка як соціальний феномен
- •71. Науково-технічна революція: сутність, закономірності та соціальні наслідки
- •72. Основні ознаки інформаційного суспільства
- •73. Екологічні проблеми сучасної цивілізації
- •74. Політика як явище суспільного життя
- •75. Політична система суспільства, її структура і функції
- •76. Соціально-філософський аспект держави, форм правління, державного устрою, політичних режимів
- •79. Наука в системі духовної культури
- •80. Культура і цивілізація
- •81. Проблема цінностей у філософії
- •82. Формаційний та цивілізаційний підходи до розгляду історії
- •83. Глобальні проблеми сучасності і майбутнє людства
17. Основні ідеї неотомізму
Неотомізм – одна з найбільш впливових течій католицької філософії. Поширена у всьому світі, головним чином у католицьких країнах. Найбільш відомі представники неотомізму Є. Жильсон (1884– 1978) Ж. Марітен (1882 1973), Ю. Бохенський (нар. 1902), Є. Корет (нар. 1919), К. Войтила (19202005) та ін.
Як видно з самої назви, пеотомізм – це сучасний томізм вчення Фоми Аквінського, яке його послідовники прагнуть модернізувати і пристосувати до сучасності.
Так, одним з основних принципів філософії Фоми Аквілського є ідея гармонічної єдності віри і знання, релігії і науки. Сучасні його послідовники стверджують, що віра і знання, релігія і наука перебувають у беззаперечному синтезі. Причому, це поєднання базується на догматичному твердженні, що обов’язковим, органічним для філософії є божественне одкровення. Звідси неотомістська філософія є служницею богослов’я. Вважається, що основним завданням філософії має бути раціональне розкриття і виправдання істин теології.
Неотомісти, продовжуючи розвивати традиційні тлумачення Фоми Аквінського, стверджуючи, що теологія превалює над філософією, віра домінує над розумом, використовують сучасну наукову термінологію. Це робиться задля того, щоб уникнути конфліктів між прихильниками науки і релігії. Неотомісти прагнуть представити цей конфлікт як наслідок лише “непорозуміння , неправильного тлумачення текстів свя-
бшгияпь КН^‘ І немовби не можна розуміти
бУквально. Так, про “дні” творення слід говорити в
78
алегоричній формі, розуміючи під ними мільярди і мільйони років творення та розвитку сучасного світу.
Навіть матеріалістичну, еволюційну теорію походження живого неотомісти не заперечують. Іншим прикладом використання для “примирення” віри і розуму, науки і теології, оперування найсучаснішою науковою термінологією є запевнення неотомістів, що під створенням Богом у перший день світла слід розуміти взаємоперетворення позитронів-електронів на потоки фотонів.
Поряд з доказом фундаментальної проблеми томіЗму – буття Бога та розумінням місця його в Світі – неотомісти розвивають проблему буття людини. Наслідком є зміщення акценту на проблеми людини. Через аналіз людського буття у світі повинні розглядатися та обґрунтовуватися всі основні положення неотомізму. Людина, за неотомізмом, є складною єдністю душі та тіла. Метою і смислом її існування повинно бути споглядання божественного блага, але не лише споглядання, а й прагнення до блага. Прагнучи до блага, людина набуває інтелектуальних, моральних та теологічних чеснот, на формування яких і повинно бути спрямоване суспільне життя. Особистість
– це стійка і самостійна духовна субстанція. Її органічними рисами є свобода, самосвідомість, здатність проявити себе в духовній дії, творчі можливості. Але проявитись у ціннісному відношенні всі ці риси можуть лише в співвіднесенні з Богом. Взагалі людський інтелект, щоб бути істинним, повинен погоджуватися з божественним інтелектом. Людина творить свій культурно-історичний світ, але спонукається до цього божественним творцем.
Людина – основний елемент буття, через неї проходить історія, яка веде до вищого стану розвитку суспільства – “граду Божого”. Людське суспільство розуміється неотомістами як природне. Його основними формами є: сім’я, община, Батьківщина, держава. Приватна власність ототожнюється з присвоєнням людиною предметів природи. Неотомізм заперечує такі соціальні організації, як індивідуалізм та колективізм, як фальшиві крайнощі. Він пропагує так званий солідаризм, який обґрунтовує християнським
79
„„„„ пюбові до ближнього. На практиці це має ГляТп оповіДІ соціального миру між класами.
Жому В неотомістській концепції спостерігаєте ся поедая матеріалізму та ідеал^му, різних наукових та антропологічних вчень сучасності.
