65. Народонаселення як передумова і суб’єкт історичного процесу

Соціальна філософія аналізує народонаселення, його кількість, розселення, приріст (демографічний фактор), як один з природних чинників історичного процесу.

Можна виділити два основних напрямки в розумінні ролі народонаселення в розвиткові суспільства.

Перший напрямок. Здавна існували теорії, в яких доводилося, що розвиток суспільства визначається зростанням народонаселення, його густотою, що це необхідна умова успішної життєдіяльності будь-якої держави. Автори цих теорій (В. Петті, Дж. Мілль та ін.) вважали, зокрема, що народонаселення, його густота, визначає соціальні відносини і сприяє зростанню продуктивності праці.

Слід підкреслити, що на початку свого виникнення та поширення (XVII–XVIII ст.) ці теорії виражали ідеологію буржуазії, яка виступала проти дворянства, духівництва, величезного чиновничого апарату, аристократичної монархії в цілому. Російський соціолог М. Ковалевський у книзі “Розвиток народного господарства в Західній Європі” (1899) стверджував, що “...головним фактором всіх змін економічного устрою є не що інше, як зростання населення...” Твердження М. Ковалевського виражали деякі антикріпосницькі тенденції і заперечували думку про абсолютну монархію як визначальну силу в історії.

Другий напрямок мав значну кількість прихильників і отримав назву “мальтузіанство” за прізвищем за-

218

словника – англійського економіста і священика Т. Мальтуса (17bb–1834). Його прибічники вважали зростання народонаселення злом, що породжує злидні йі страждання.

У книзі “Досвід про закон народонаселення...” Т. Мальтус сформулював закон, згідно з яким населення має тенденцію до зростання в геометричній прогресії, а засоби до існування в арифметичній. Наслідком цього є абсолютне перенаселення, що спричиняє голод, злидні, страждання.

Обґрунтовуючи свою думку, Т. Мальтус абсолютизує біологічний фактор та деякі тенденції виробництва, зокрема, уповільнення темпів зростання засобів виробництва, зменшення родючості ґрунтів, зменшення ефективності витрат в промисловості тощо.

Сучасні прибічники Т. Мальтуса, “неомальтузіанці", прагнуть відновити його концепцію, дещо змінивши її. Але сутність цієї концепції залишається незмінною: людство, на їхню думку, принципово не може збільшити обсяги засобів існування для задоволення потреб населення, що зростає. Навіть назви праць неомальтузіанців свідчать про негативне ставлення до зростання народонаселення. Так, соціолог У. Фогт пише книгу під назвою “Люди! Закликаю до урятування” (1960), французький соціолог Г. Бутуль – “Перенаселеність” (1964), “Відкладене дітовбивство” (1970).

Як і Мальтус, його послідовники єдину можливість позбутися перенаселення вбачають у регламентації шлюбів, скороченні дітонародження, але лише серед трудящих мас та в країнах низького індустріального розвитку.

Як зазначалося вище, мальтузіанці абсолютизують біологічний фактор, але вони не беруть до уваги соціальний аспект народонаселення. Адже від стану суспільства, його соціальної політики, рівня економічного стану, культури, освіти, виховання тощо значною мірою залежить зростання чи гальмування темпів зростання населення.

Народонаселення, його зростання, густота, тобто демографічний фактор, постає як передумова та суб’єкт історичного процесу. Він відіграє надзвичайно велику роль у суспільному житті. Надмірна чи

219

сельність населення, безумовно, може викликати великі суспільні труднощі. Проте, 1 повільність зростання його може спричинити старіння нації, нестачу р0бочих рук.

Так, наприклад, англійські соціологи стверджують, що англійська нація “старіє . Зростає кількість одиноких старих людей. За останні 10 років кількість осіб старшого віку зросла на 10 /о. А кількість молодих людей до 16 років скоротилася на 12 /о. Майже кожний шостий пенсіонер, третина з них віком 75 років і старше.

В цілому, у світі картина народонаселення виглядає парадоксально. Логічно було б сподіватися, що матеріальне благополуччя – це найважливіша передумова для народження дітей. Одначе, найбільш висока народжуваність спостерігається в країнах бідних, а благополучні країни (Скандинавські, Франція та ін.) стурбовані зниженням рівня народжуваності. Найбільш високими темпами відтворюється населення в мусульманському світі. В країнах, де переважає православне та протестантське населення, ці темпи набагато нижчі.

В Україні демографічна ситуація перебуває у кризовому стані. Починаючи з 1993 р. крива приросту чисельності населення незмінно падає. Якщо у 1989 р. населення нашої країни становило майже 52 млн осіб, то сьогодні воно скоротилося більш ніж на 5 млн.

Згідно зі статистичними даними, населення України щороку зменшується на 1 %.

66. Суспільне виробництво

як соціально-філософська категорія

Більшість представників суспільних наук і природознавців вважають, що саме виробництво матеріальних благ, праця зумовили виділення людини з тваринного світу і досягнення нею успіхів в оволодінні силами природи та розвитку культури.

Праця – це цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони перетворюють та пристосовують предмети природи для задоволення своїх потреб.

220

Людська праця відрізняється від тваринно-інстинктивної діяльності тим, що вона є цілеспрямованим зусиллям на такі зміни в природі, які забезпечують задоволення певних потреб людини.

ГІрлця в широкому розумінні це спосіб життєдіяльності виробників. При цьому вона не обмежується лише функцією створення людиною предметного світу з метою забезпечення необхідних умов існування, а й виступає як діяльність людини, що переслідує свої цілі. Отже, праця, як цілеспрямована діяльність людини, є також процесом становлення людини як особистості, як соціальної істоти, а не лише як біологічного організму.

Цей процес, тобто процес формування людини як особистості, завдячує саме праці, яка може здійснюватися лише на основі соціальних зв’язків.

Тобто за своєю формою праця завжди є соціальним процесом.

Разом із тим праця має фізіологічний аспект, тобто в процесі праці витрачається енергія м’язів, нервів тощо. З цього погляду виробництво робочої сили є використанням вироблених матеріальних благ, їх споживанням. Саме ж споживання слугує відтворенню м’язів, нервів, кісток, мозку робітника, який, усвою чергу, є умовою відтворення нових робітників.

Праця – це безперечна умова існування людей, вічна природна необхідність. Без неї неможливий обмін речей між людиною і природою, тобто неможливе саме людське життя. Тому незалежно від різних суспільних форм процес виробництва має бути безперервним. Як суспільство не може існувати без споживання, так само воно не може не виробляти. Саме тому праця, процес виробництва є першою і найважливішою передумовою людського існування. Лише завдячуючи праці людина може розкривати свою людську сутність, привласнювати предмети природи з метою задоволення своїх потреб.

Слід підкреслити, що саме задоволення потреб, дія задоволення, стає основою для наступної, нової потреби, нових дій для задоволення. Тобто відбувається не одноразовий акт задоволення певних потреб, а взаємозумовлений безкінечний історичний процес зростання

221

л „го більш складних, високих. При цьому дц

задоволення поступово ускладнюються, вимагаю,*

Шльш досконалих задоволення нових потреб,

,П°Зш?дсТмоЛжнаИзртбити висновок, що процес задово. лення потреб людини не обмежується лише виробниц. твом матеріальних благ. Виробляючи матеріальні блага вдосконалюючи засоби задоволення потреб, люди тим самим створюють сферу свого буття, розвиваючи і Відтворюючи самих себе. Таким чином, трудова діяльність у суспільстві, суспільне виробництво є не їло інше, як постійний, безперервний Процес руху людей У ХОДІ такого процесу людина оновлюється тією мірою, в якій вона оновлює, розвиває та вдосконалює оточуючий її світ.

Отже, під категорією суспільне виробництво слід розуміти виробництво самої людини, матеріальних благ, а також форм спілкування. Тобто система суспільного виробництва виступає як єдність трьох видів виробництва: носіїв життя, засобів до життя (предметних умов його існування) та соціальних умов існування носіїв життя.

Виробництво і відтворення носіїв життя, тобто людини, – це не просто природний, біологічний процес. Тут, як і при виробництві суспільного продукту, люди діють цілеспрямовано: духовні та фізичні здібності людей використовуються не лише для створення матеріальних цінностей, а й для відтворення та розвитку своїх сил, здатностей. У цьому випадку “людську силу” доцільніше ототожнювати з поняттям “життєва сила”. Останнє повніше відтворює зміст розвитку людських сил.

Під життєвою силою слід розуміти ті фізичні та духовні здібності людей, які використовуються ними для виробництва та відтворення всіх своїх здатностей. Тобто це сили, що витрачаються на самообслуговування, самоосвіту, навчання і виховання дітей та дорослих, на охорону здоров’я, сприйняття творів мистецтва тощо.

До продуктивних сил виробництва людини належать життєві засоби, за допомогою яких реалізується процес відтворення та розвитку людських сил.

222

Це НАСАМПСРСД ПредМСТИ СПОЖИВАННЯ! ЇЖ8, ОДЯГ, ПО" мешкання тощо. У сфері споживання життєвих засобів відбувається виробництво робочої сили, а також розвиток усіх сил, здатностей і здібностей особистості. Якщо сфера споживання життєвих засобів є водночас сферою виробництва людських сил, то сфера споживання робочої сили є сферою виробництва матеріальних благ. У ролі посередника тут виступають сфери розподілу та обміну.

Виробництво людської сили і виробництво матеріальних благ перебувають у тісному взаємозв’язку. В процесі виробництва матеріальних благ створюються два різновиди матеріальних цінностей: засоби виробництва і предмети споживання, тобто життєві засоби. Причому засоби виробництва споживаються всередині самого виробництва, яке їх породило.

Взаємодія людських сил та матеріальних благ зумовлює саморозвиток суспільного життя, що є його суттєвою характеристикою. При цьому саморозвиток можливий лише у разі використання як самої природи, так і біологічного організму людей. Саморозвиток завдячує процесові, спрямованому на розвиток продуктивних сил шляхом використання і сприйняття природних сил, що виступають як предмет діяльності суспільства.

Для задоволення своїх потреб люди взаємодіють насамперед з природою. Саме у процесі цієї взаємодії формується суспільне виробництво, яке історично виступає обов’язковою передумовою життєдіяльності людини. Правда, пізніше люди створюють так звану другу природу, яка має особливе значення для суспільства.