
- •1. Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції
- •2. Історичні типи світогляду
- •4. Основні функції філософії
- •5. Співвідношення філософії, науки і релігії
- •6. Своєрідність філософії Стародавніх Індії та Китаю
- •7. Основні риси античної філософії
- •8. Стиль мислення і особливості середньовічної філософії
- •9. Гуманізм та натурфілософія епохи Відродження
- •10. Раціоналізм і емпіризм філософії Нового часу
- •11. Основні проблеми та характерні риси філософії французького Просвітництва
- •12. Класична німецька філософія
- •14. Позитивізм, неопозитивізм та постпозитивізм
- •15. Класичний психоаналіз та неофрейдизм: загальна характеристика
- •16. Екзистенціалізм: загальна характеристика
- •17. Основні ідеї неотомізму
- •18. Феноменологічний напрям у філософії
- •19. Герменевтика як напрямок сучасної філософії
- •20. “Філософія життя”
- •21. Сучасна зарубіжна філософська антропологія
- •22. Російська релігійна філософія кінця XIX – початку XX ст.
- •24. Філософський зміст проблеми буття
- •25. Основні форми буття
- •27. Категорії “рух” і “розвиток” у філософії
- •28. Простір і час як форми існування світу
- •29. Закон єдності і боротьби протилежностей
- •31. Закон заперечення заперечення
- •33. Проблема єдності світу
- •34. Походження людини як філософська проблема
- •35. Історичні типи філософських вчень про людину
- •37. Особистість як продукт культурного розвитку
- •38. Проблема свідомості у філософії
- •39. Структура свідомості
- •40. Свідомість і самосвідомість
- •41. Філософське трактування феномену безсвідомого
- •42. Сутність і структура суспільної свідомості
- •43. Форми суспільної свідомості
- •44. Поняття ідеології, її роль у суспільстві
- •45. Пізнання і практика
- •46. Проблема методу пізнання
- •47. Діалектика та її альтернативи
- •49. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання
- •50. Основні методи наукового пізнання
- •52. Проблема істини у філософії
- •53. Проблема критеріїв істини
- •54. Основні принципи пізнавального процесу
- •55. Проблема суб’єкта і об’єкта в пізнавальному процесі
- •56. Предмет соціальної філософії
- •57. Специфіка соціального пізнання
- •59. Соціальна структура суспільства
- •60. Теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності
- •63. Нація як соціальний феномен
- •64. Природні умови в житті суспільства. “Географічний детермінізм”, “геополітика”
- •65. Народонаселення як передумова і суб’єкт історичного процесу
- •67. Матеріальне і духовне виробництво
- •68. Продуктивні сили та їх основні елементи
- •69. Виробничі відносини та їх структура
- •70. Техніка як соціальний феномен
- •71. Науково-технічна революція: сутність, закономірності та соціальні наслідки
- •72. Основні ознаки інформаційного суспільства
- •73. Екологічні проблеми сучасної цивілізації
- •74. Політика як явище суспільного життя
- •75. Політична система суспільства, її структура і функції
- •76. Соціально-філософський аспект держави, форм правління, державного устрою, політичних режимів
- •79. Наука в системі духовної культури
- •80. Культура і цивілізація
- •81. Проблема цінностей у філософії
- •82. Формаційний та цивілізаційний підходи до розгляду історії
- •83. Глобальні проблеми сучасності і майбутнє людства
63. Нація як соціальний феномен
Нація (лат. natlo – плем’я, народ) – різновид етносу, форма спільності людей, що історично склалася.
Сьогодні немає єдиної думки щодо визначення поняття “нація”. Є десятки, якщо не сотні, визначень нації. Це можна пояснити складністю цього соціально-
212
го феномену, його різнобарвністю, а також тим, що він ПОСТІЙНО змінюється, розвивається відповідно до умов соціальної трансформації. Це вельми складний організм, що фактично перебуває в безкінечній динаміці. Так, наприклад, довгий час більшість фахівців основною ознакою нації вважали спільність економічного життя. Сьогодні більша увага приділяється “національному характеру”.
На нашу думку, можна погодитися з висловлюванням деяких фахівців про неправомірність визначення однієї головної ознаки. Всі ознаки важливі. Втрата нацією будь-якої з них призводить до непорозуміння в тлумаченні цієї важливої форми спільності людей.
Можна погодитися з описовим визначенням поняття “нація”, яке наведено авторами “Сучасної соціальної філософії” (див: Андрущенко В.П., МихальченкоМ.І. Сучасна соціальна філософія. –К., 1996).
Можна лише змінити порядок ознак за ступенем їх важливості. Отже, нація – це історична спільнота людей, яка має такі ознаки:
– спільність психологічних ознак, які виступають під загальною назвою "національний характер”. Останній формується в процесі спільної діяльності людей. Складно визначити особливості, специфічні риси національного характеру тієї чи іншої нації. Інколи вони настільки розмаїті й слабо виражені, що майже неможливо виділити кожну з них. Але в сукупності вони дають можливість чітко визначити відмінність характеру тієї чи іншої нації;
– нація виникає на основі одного етнічного складу (етносу). Нація-етнос – природне утворення. Ознаками етносу є, насамперед, спільність походження, мова, самосвідомість, єдині звичаї, традиції, історія тощо;
– територіальна спільність, тобто кожна нація має свою, чітко окреслену територію. До виникнення націй ні племена, ні жодна народність не мали своєї території. Спільна територія консолідує націю, і, навпаки, втрата території спричиняє втрату єднання, живучість нації і в кінці-кінців призводить її до зникнення, перетворення на соціальну групу, яка, по суті, перестає бути нацією;
213
значну роль у формуванні нації відіграють так
Фактори, як спільна мова, традиції, звичаї, обряди культура в цілому. Нація має лише одну мову. сПе пифічна культура, тобто культура лише певного наро ду, передається з покоління в покоління. Правда, справедливим є твердження, що з розколом суспільства на протилежні класи можуть виникати спецИфіч. но забарвлені різні відтінки культури. Зі зникненням протилежностей, або зниженням гостроти суперечностей, відбувається зближення, єднання культур. Але слід мати на увазі, що за будь-яких класових суперечностей основоположні специфічні риси національних культур залишаються незмінними. Завдяки чому можна визначити загальнокультурні цінності будьякої нації;
– спільність економічного життя. Економічні зв’язки єднають людей, сприяють формуванню самосвідомої нації. Глибинні перетворення, що відбувалися в другій половині XX ст. в економіці, викликали сумніви щодо важливості цієї ознаки нації. Це пояснювалося тим, що економічні інтереси різних соціальних груп виявилися надзвичайно різноманітними і навіть протилежними, що призводить до знецінення спільності економічного життя як ознаки нації. Але господарські зв’язки, економічні інтереси, їх носи, прагнення до певних результатів залишаються, і це змушує людей знаходити спільну мову, єднатися, зберігати національну специфіку тієї чи іншої нації.