55. Проблема суб’єкта і об’єкта в пізнавальному процесі

Процес пізнання – це безперервний процес активного творчого відображення дійсності в свідомості людини. Цей процес в гносеології осмислюється через категорії “суб’єкт” та “об’єкт”. В історії філософії порізному розглядалося питання про те, що є “суб’єктом” і “об’єктом” пізнання. Так, наприклад, метафізичний матеріалізм XVIII–XIX ст. виходив з “гносеологічної робінзонади”, тобто сутність процесу пізнання зводив до сприйняття світу окремою людиною. Одинока людина, вчений лише споглядає світ, сприймає його, але не перетворює. Під “об’єктом” пізнання розуміють увесь навколишній світ, все те,' що знаходиться поза свідомістю. Представники сучасного матеріалізму вважають, що пояснити світ можна лише в тій мірі, в якій ми його змінюємо і перетворюємо в практичній діяльності.

Суб’єкт і об'єкт – це протилежності, через взаємодію яких реалізується процес пізнання. Але слід підкреслити, що суб’єкт – це не свідомість і не знання самі по собі, а об’єкт – не просто зовнішній світ (матерія, природа). Суб’єкт – це носій свідомості і знання, а об'єкт – те, на що спрямована пізнавальна діяльність.

Суб’єкт пізнання – це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і здатності до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.

Суб’єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому, яке має певний спосіб матеріального і духовного виробництва', певний історичний рівень розвитку культури і науки. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдського, надіндивідуального органу пізнання. Суспільство виступає суб’єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяль-

191

Sn_. окоемих людей, але вони формуються як суб'єкти пізнашш лише в їх спільній діяльності, яка обумов–о, системою суспільних ВІДНОСИН, певним pf^eM розвитку суспільного виробництва, культури гя мого пізняння.

Коли ми говоримо, ЩО суб'єктом пізнання Є люди„Я то мається на увазі людина не лише як біологічна

Істота, а насамперед як продукт суспільно-історичної тактики. Людина як суб'єкт пізнання формується в процесі практики і пов’язана з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна істота, оскільки всі пізнавальні здібності і можливості, вся пізнавальна діяльність реалізується лише в суспільстві і через суспільство.

Отже, суб’єкт пізнання – це людина, включена в суспільне життя, в суспільні зв’язки та відносини, яка використовує суспільно-виробничі форми, способи, методи практичної та пізнавальної діяльності, як матеріальні, так і духовні; це людина, яка діяльно здійснює перехід від незнання до знання, від неповного знання до більш повного і точного, набуваючи нові суспільно необхідні знання про дійсність.

Об’єкт пізнання – це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність суб’єкта. Об’єктом пізнання може бути вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб’єкта.

Поняття “об’єкт” та “об’єктивна реальність” пов’язані, але не тотожні за своїм змістом. Об’єктом є не вся об’єктивна реальність, а лише та її частина, що вже включена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів.

Об’єктом пізнання виступають не лише явища природи, але й суспільство, і сама людина, і стосунки між людьми. Об’єктом пізнання можуть бути і психічні явища: свідомість, пам’ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі. Пізнання може бути спрямованим не лише на дослідження об’єктивного світу, але й на дослідження ідеальних об’єктів, наприклад, число, площина, абсолютно чорне тіло, ідеальний газ, рівномірно-прямолінійний рух тощо. Ідеальні об’єкти – Ц®

192

ідеальні образи об єктивно існуючих предметів та явиЩ.яК* °Д®РЖУЄ сУб єкт в результаті абстрагування та ідеалізації і які виступають замінниками реальних

предметио-чуттевих об єктів.

Отже, об’єкт пізнання це частина об’єктивної або суб’єктивної реальності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб єкта. Об єкт не є чимось раз і назавжди даним, він постійно змінюється під впливом практики та пізнання. Це пояснюється тим, що змінюється, розширюється та поглиблюється та частина матеріального та духовного світу, яка належить до сфери діяльності суспільства і тому стає об’єктом інтересів суб’єкта.

Представники сучасного матеріалізму розглядають суб’єкт та об’єкт в діалектичному взаємозв’язку, взаємодії, єдності, де активною стороною є суб’єкт пізнання. Проте активність суб’єкта у пізнанні слід розуміти не в значенні творення об’єктивного світу та законів його розвитку, а в значенні творчого характеру їх відкриття та виразу мовною наукою, у формуванні та розвитку форм, засобів та методів пізнавальної діяльності.

Проблема взаємодії суб’єкта й об’єкта має свої особливості в соціальному пізнанні. Тут суб’єкт і об'єкт пізнання збігаються. Суспільство само себе пізнає. Внаслідок цього соціальне пізнання має свої характерні риси.

По-перше, соціальні закони мають в основному статистичний, вірогідний характер. Це зумовлено тим, що суспільство як об’єкт пізнання для науки – це система законів, а соціальні закони є результат діяльності людей, тому вони завжди принципово статистичні.

По-друге, в основі соціального пізнання лежить вивчення суспільних відносин, які розділяються на матеріальні і духовні. Відповідно функціонують два різних типи законів: матеріального життя і суспіль^ ної свідомості. Перші становлять базову основу, а другі збігаються з ними за змістом як відображення перших.

По-третє, саме суспільне життя змінюється відносно швидко, тому розвиток соціального пізнання

193

відбувається на основі, в основному, відносних істин Цс означає, що на кожному рівні розвитку людства має місце своє розуміння того, що відбувається, свій підхід до цінностей, до теорій, до методів, що Застосовуються в пізнанні.

По-четверте, соціальне пізнання завжди пов’яз^. не з інтересами людей. Істиною володіє, в основному те знання, яке формується представниками прогресивних верств суспільства. Знання, що отримується і використовується реакційними соціальними групами, утилітарне, має однобічну спрямованість, відображає інтереси лише певної верстви населення, не об’єктивне, і тому помилкове.