33. Проблема єдності світу

У світі існує безкінечне розмаїття речей та явищ. Людина завжди лрагне охопити, зрозуміти світ в ціЛо. MV в єдності. Але зробити це було досить важко, тому що людина в своїй повсякденній діяльності має справу не з усім Всесвітом, а з окремими предметами і 8 своєму чуттєвому пізнанні осягає лише окремі предмети, а не весь світ в цілому. Тому довгий час люди уявляли собі світ у його окремих частинах.

Сучасна наука сприяє філософському вирішенню проблеми єдності світу. Цю проблему слід розглядати в трьох аспектах. По-перше, єдина основа, тобто субстанціональна єдність. По-друге, єдність законів, що діють у світі. По-третє, єдність відносно виникненняі розвитку всіх існуючих в світі форм реальності.

Щодо першого аспекту до XX ст. представники класичної науки вважали, що єдиною основою (субстанціональною єдністю) світу є атоми, з яких складаються речі. Пізніше, у XX ст., квантова механіка відкрила елементарні частинки, які є складовими атомів. Хоча цих частинок виявилось багато (зараз їх нараховується більше п’ятисот), але стійких частинок мало. Саме вони і становлять субстанціональну єдність відомої нам частини Всесвіту. Є дві групи елементарних частинок. Перша – частинки речовини, що мають масу спокою, друга – частинки поля, що мають лише масу руху.

Слід підкреслити, що кожний рівень організації об’єктивної реальності має свою специфічну субстанцію, яка має дискретну, тобто атомістичну структуру. Так, на хімічному рівні – це молекули, на біологічному – особи, на соціальному – люди.

Другий аспект розгляду єдності-світу. Оскільки субстанція завжди дискретна, між її елементами існують певні зв язки, відносини. Певні зв’язки (загальні, суттєві,. постійні і необхідні) називаються законами, ожнии специфічний рівень об’єктивної реальності ає свої специфічні закони. Крім того, є універсальні

130

закони, які однаково діють на всіх рівнях організації об’єктивної реальності.

Прагнення використати універсальні закони, об’єднати їх у науковому знанні змушує вчених розробляти концепції, які мають загальнонауковий характер. Такою, наприклад, загальнонауковою теорією є загальна теорія систем, яка розглядає закони, що діють на будь-яких рівнях реальності, в будь-яких системах.

Прикладом специфічних законів, що діють лише на деяких якісно різних рівнях реальності може бути

закон збереження енергії.

Знання загальних законів дає змогу глибше зрозуміти єдність оточуючого нас світу.

Слід зауважити, що в тих космологічних моделях, які користуються загальним визнанням, припускається, що сфера дії відомих нам законів природи обмежена розмірами 1 • 1084 см3. З погляду традиційної космології, говорити про існування немовби чого-небудь поза цією сферою немає смислу.

Третій аспект розуміння єдності світу. Вперше думку про те, що єдність можна розуміти як результат розвитку висловив і розвинув Гегель. Послідовний розвиток космологічних моделей також наводить на думку, що єдність світу може бути зрозумілою як результат процесу розвитку, тобто генетично.

Розглядаючи світ у розвиткові, ми маємо зрозуміти внутрішній взаємозв’язок розмаїтих форм об’єктивної реальності. Крім того, розгляд єдності з погляду розвитку дає змогу пояснити як субстанційну єдність світу, так і єдність його з погляду діючих у ньому законів. Тобто два попередні аспекти в розумінні єдності світу є результатом застосування останнього аспекту. Принцип розвитку в сучасній науці дедалі частіше використовується для пояснення взаємозв’язку різних форм реальності і має універсальне значення для виявлення єдності оточуючого нас світу.

131