21. Сучасна зарубіжна філософська антропологія

Філософська антропологія в широкому значенні – філософське нчення про сутність людини; у вузькому значенні – течія західноєвропейської, переважно німецької, філософії першої половини XX ст. Основні представники цієї течії: М. Шелер (1874–1928), Г. Плеснер (1892–1985), А. Гелен (1904–1976), Е. Ротхаккер (1888–1965), X. Хенгстенберг (нар. 1904) та ін.

Безпосереднім джерелом філософської антропології були “філософія життя” (В. Дільтей) та феноменологія (Гуссерль). Передумовою виникнення ЦІЄЇ

87

к „а традиційних уявлень про людину. на

TC4U Ждара спеціальні науки про людину не дають ^^“лення про природу, сутність людини.

Sc" філософська антропологія має стати фуНДа.

Я^яою наукою про людину, п походження, її ГГнГпсихіч^ духовне начала в світі, про сили і SphSi які рухають нею і які вона приводить в рух. Це спроба відтворення цілісного уявлення про людину шляхоГпереробки і роз’яснення тих предметних знань про людину, які були отримані окремими конксетними науками – біологією, психологією, етнологів соціологією та ін. Філософська антропологія прагне до власне теоретичного аналізу специфічних особливостей людської сфери буття.

Початком філософської антропології вважається поява праць М. Шелера “Становище людини в космосі" (1928) і Г. Плеснера “Ступені органічного світу і людина” (1928). Тут розглядаються деякі суттєві аспекти відношення людини до тваринного і рослинного світу. Зокрема, аналізуються суттєві відмінності в способі існування людини і тварини.

Цю відмінність М. Шелер вбачає в тому, що людина здатна звільнитися від тиску біологічних потреб. Вона – не стільки біологічна, скільки, в основному, духовна істота, яка здатна до “чистого споглядання речей”. У Г. Плеснера підкреслюється така риса природи людини, як “ексцентричність”, завдяки якій людина втратила свою велич і тому “засуджена” до вічного пошуку і самовдосконалення. На думку А Гелена, людина внаслідок біологічної недосконалості приречена до діяльної активності, що реалізується® різних формах культури. Він вважає, що відмінність людини від тварини проявляється вже на стадії елементарних специфічно людських комбінацій сприйняття і руху (сенсомоторних процесів). Тобто визначальним у розумінні людини є її діяльність. У Ротхаккера людина – продукт певного стилю життя, або об єктивного духу” культури.

Як бачимо, представники філософської антропо-

™їрамь будь-яку окрему рису і вважають її

ГнттН нр “Г0Ю 03НаК0Ю природи людини. При цьому, ніш, не менш важливі риси, ігноруються. Внаслідок

88

і

І

цього, в цілому, методологічні принципи філософської антропології і конкретні теоретичні побудови, що витікають з них, страждають суттєвими вадами. Таким чином, залишилися нездійсненими її претензії на основоположну філософську дисципліну, що дає наукове знання про сутність людини, про її цілісний образ.

У 60–70-х роках XX ст. філософська антропологія влилася в інші філософські напрямки, що претендують на теоретичне осмислення і тлумачення сучасного знання про людину, досягнення нового розуміння сутності людини – екзистенціалізм, прагматизм, персоналізм, структуралізм та ін.