11

ТЕМА І. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТЕОРІЇ РИЗИКУ

1.1 Поняття ризику в економічній теорії та практиці

Управління економічною системою, оцінка її стану і динаміки, прийняття рішень у фінансово-економічній сфері проходить в умовах невизначеності, конфліктності, дії дестабілізуючих факторів і зумовленого ними ризику. Невизначеність, якою обтяжена економічна система, характеризується тим, що вона залежить від великої кількості факторів, дій контрагентів, котрі важко передбачити у всій повноті і з необхідною точністю. Постійно проходять зрушення у суспільних потребах і споживчому попиті, виникають нові знання і технології, відбуваються зміни кон’юнктури ринку, коригування траєкторії руху економіки за політичною і соціальною необхідністю тощо.

Практика ХХ століття підтвердила, зокрема те, що мотивування діяльності дедалі більше ускладнюється, зростає роль свободи вибору, оцінювання й особистої відповідальності.

Об’єктивно наявні невизначеність, конфліктність, брак інформації на момент оцінювання, прийняття управлінських рішень, неоднозначність прогнозів, зміни як у довколишньому середовищі, так і в самій системі, еволюційні трансформаційні процеси, брак часу на наукове обґрунтування оцінки значень економічних і фінансових показників і підтримки прийняття відповідних рішень породжують ризик, яким обтяжені суб’єкти господарювання.

Ризик є складовим елементом будь-якої управлінської діяльності. Визнання непевності характеру розвитку економічних систем, розуміння і визнання того, що на запланований економічний ріст можуть впливати випадкові чинники, які можуть гальмувати очікуваний результат або змінювати його, висувають як дуже важливу проблему поняття вивчення економічної природи ризику.

Ризик є оберненою стороною свободи вибору. Відсутність альтернатив означає і відсутність ризику. Саме тому проблема вивчення економічної природи сутності ризику стала настільки актуальною і перейшла на новий етап свого розвитку в нашій країні тільки з переходом на ринковий етап розвитку.

Поняття “ризик” має достатньо тривалу історію, але найбільш активно почали вивчати різні аспекти ризику в кінці ХІХ- початку ХХ століття.

Для вітчизняної економіки проблема ризику і його оцінки не є новою: в 20-х роках нашого століття в СРСР було прийнято ряд законодавчих актів які враховували існування в країні виробничо-господарського ризику. Але в міру становлення адміністративно-командної системи проходило знищення проявів економічних відносин, які властиві ринковому середовищу, і уже в 30-х роках категорії “ризик” була прикріплена бірка – буржуазна, капіталістична.

Економічній політиці СРСР тривалий період відповідала орієнтація в основному на екстенсивний розвиток народного господарства і перевага адміністративних методів управління. Все це призвело до того, що обґрунтування ефективності фінансової політики держави та господарської діяльності в умовах планової економіки і відповідно всі техніко-економічні обґрунтування любих проектів обходились без аналізу ризиків. Відповідно відсутнім був інтерес до проблеми економічних ризиків.

Перехід на ринковий етап розвитку і проведення економічної реформи в Україні визвали інтерес до питань розгляду ризику в економіці, підприємництві, фінансовій політиці, і зокрема податковій, а сама теорія ризику в процесі формування ринкових відносин не тільки отримала свій подальший розвиток, але і стала практично необхідною.

Є очевидним, що кожна практична діяльність у сфері ризиків повинна опиратись на результати глибоких і всебічних теоретичних досліджень. Саме тому предметом зацікавлення ризикологів є питання історії і логіки походження поняття ризику (етимологія), пояснення суті і змісту (онтологія) та методи його дослідження (гносеологія).

Етимологічно слово „ризик” в різних мовах пов’язується в першу чергу з появою небезпеки або непевності в різних сферах господарської діяльності та суспільно-економічного буття, на що вказує розвиток спеціальної термінології. Зокрема, у словниках різних народів слово „ризик” існує у подібних формах і визначеннях змісту. Наприклад, в англійській мові „risk”, в албанській „rezik”, у болгарській „риск”, у чеській „risiko”, у фінській”riski”, у французькій „risqué”, в італійській „rischio”, в німецькій „risiko”, в іспанській „riesgo”.

Така значна подібність у виразах цього поняття у різних мовах вказує на єдиний корінь у термінології і практиці.

Стосовно онтологічної сторони дослідження, то на сьогодні немає однозначного розуміння суті ризику. Це пояснюється багатоаспектністю даного явища, практично повним його ігноруванням нашим законодавством в реальній економічній практиці і управлінській діяльності. Крім того, ризик – це складне явище, яке має багато протилежних реальних основ, що обумовлює можливість існування багатьох визначень поняття “ризик” з різних точок зору.

Розглянемо ряд визначень ризику, які дають вітчизняні і закордонні автори:

1. Ризик – потенційна, чисельно вимірювальна можливість втрати.

2. Ризик – ймовірність виникнення втрат, збитків, недопоступлень запланованих доходів.

3. Ризик – невизначеність фінансових результатів в майбутньому.

4. Ризик – вартісне вираження ймовірної події, яка веде до втрат.

5. Ризик – шанс неблагополучного підсумку, небезпека, загроза втрат і пошкоджень.

6. Ризик є небезпекою.

7. Ризик - це непевність.

Окремі українські автори стверджують, що слово „ризик” у буквальному перекладі означає „приймати рішення, результат якого невідомий, а значить небезпечний.”

Спроби пояснити поняття „ризик” через „непевність” здійснюються вже понад сто літ. Першу спробу висвітлити з цього боку економічний аспект теорії ризику зробив американський вчений Алан Віллетт (Alan H.Willett) у своїй роботі „The Economic Theory of Risk and Insurance” (Економічна теорія ризику і страхування), виданій ним у 1901 р. У своїй концепції він виходив з того, що хоча термін „ризик” і вживається у різних значеннях, та все ж існує загальна згода щодо того, що він якимось чином пов’язується з поняттям непевності. Непевність Алан Віллетт вбачав у кожній ситуації, у якій абсолютно неможливо уявити процес діяльності та його наслідки, тобто там, де неможливо виявити існування причинно-наслідкового (детерміністичного) зв’язку між окремими елементами цього процесу.

Пояснення ризику різними авторами на основі непевності здійснюється у широкому діапазоні: від об’єктивізації непевності аж до її суб’єктивного сприйняття. Однак, на думку спеціалістів, по мірі відходу від об’єктивізації непевності і переходу до її суб’єктивного сприйняття з метою визначення на її основі змісту та обсягу ризику, теоретична цінність таких спроб і практична значимість отриманих результатів стає дедалі меншою, тому що зменшуються можливості кількісної оцінки непевності і ризику.

Онтологія ризику та непевності за своїм змістом від самого початку стала інтердисциплінарною, а тому, на жаль, безсистемною, оскільки представники різних наук і видів діяльності старалися дати їм власне пояснення, виходячи, передусім з особливостей і можливостей тих наукових дисциплін, які вони представляли. Разом з тим, спеціалісти зауважили, що найбільш класичного і послідовного характеру набули, передусім, ті пояснення ризику, які сформулювалися в економіці і техніці. Спільним джерелом непевності та ризику в економічних і технічних системах онкологи визначають їх ненадійність.

Гносеологія поняття ризику ставить завдання визначити методологію пізнання ризику, як єдиного за змістом економічного поняття і категорії. Таке завдання є доволі складним, тому навіть деякі спеціалісти вважають його нездійсненним теоретично, а виконання - недоцільним практично. Пізнання сутності категорії ризику та його ролі у загальноекономічних процесах стає одним з важливих завдань економічної науки. Метою дослідження ризику повинна бути розробка сучасної теорії ризику та реалізація її на основі широких можливостей ефективного управління економікою в умовах ризику.

Найпершою спробою наукового пізнання ризику стала праця одного з представників неокласичної школи американського економіста і теоретика Френсіса Найта ( Knight), опублікована ним у 1921 р. під назвою „Risk, Unicertainty and Profit” (Ризик, непевність, прибуток). Найт встановив, що ризик - це лише така непевність, яку вдається технічно виміряти і оцінити. Реалізацію такої можливості він рекомендував здійснювати шляхом проведення розрахунку показника ймовірності. Залежно від ступеня точності розрахованого значення ймовірності настання випадкової події Найт виділив три її види:

• ймовірність математична;

• ймовірність статистична;

• ймовірність експертної оцінки.

Існування різних видів ймовірностей завдячує можливості застосування різних способів розрахунку, які можуть давати результат різної точності: від більш точних - до менш точних.

Математична ймовірність, як правило, розраховується за допомогою простого алгоритму:

P (A) = n/N,

де, А - надзвичайний випадок;

Р - ймовірність появи випадку;

n - кількість ситуацій, у яких цей випадок реально наступив;

N - кількість ситуацій, у яких можлива поява надзвичайного випадку.

Тобто, ймовірність появи надзвичайного випадку „Ф” визначається шляхом розрахунку співвідношення кількості ситуацій, коли випадок наступив до кількості усіх ситуацій, при яких можлива поява випадку за умови, що усі випадки можуть появитися з однаковою ймовірністю і що вони взаємозалежні. При цьому стає очевидним, що коли розрахована математична величина набуває крайніх значень, то ймовірність відсутня, бо тоді „0” - це абсолютна неможливість, а „1” - це абсолютна певність появи випадку. Отже, значення ризику лежить в межах від „0” до „1”.

Статистична ймовірність - це відносна частота появи випадку певного виду в сукупності випадків різного виду. Розрахунок такої ймовірності ґрунтується на Законі великих чисел, який твердить, що при достатньо великій кількості проб частота оцінюваного надзвичайного випадку досить мало відрізняється від величини ймовірності його появи. Тобто, чим більше проб буде зроблено, тим відношення n/N буде наближатись до величини ймовірності „Р”. Розрахунок ймовірності статистичним методом є найуживанішим, бо він є легкодоступним і відзначається достатньою об’єктивністю розрахованих значень і ймовірності.

Розрахунок ймовірності методом експертної оцінки має здебільшого вимушений характер застосування. Тільки з причини відсутності або обмаль необхідної математико-статистичної інформації експертна оцінка проводиться як на основі об’єктивних даних, так і на суб’єктивних знаннях, тобто на загальній досвідченості в даній оцінювальній галузі, а також інтелігенції та інтуїції особи, яка проводить оцінку імовірності.

Таким чином, певні дослідження в галузі етимології, онтології та гносеології дозволяють від слідкувати тісний зв’язок ризику, ймовірності і непевності (невизначеності).