Тема 2. Творчість Павла Тичини (1891 - 1964) План

1. Формування естетичного ідеалу письменника.

2. Рання поезія. Кларнетизм як лірико-філософська концепція твор­чості. Збірка "Сонячні кларнети". Образне та версифікаційне розмаїття поезії.

3. Природа трагічного відчуття ліричного героя зб. "Плуг" та "Замість сонетів і октав".

4. Тематичне розмаїття зб. "Вітер з України".

5. "Корозія таланту" поета. Творчість 30-х pp. Зб. "Чернігів".

6. Творчість П.'Тичини періоду Великої вітчизняної війни. Спроба подо­лання кліше "соцреалізму".

7. Симфонізм та філософізм поеми Г1. Тичини "Сковорода".

8. П. Тичина - перекладач, літературний критик.

Тексти

Ранні поезії 10- pp.

Зб.: Сонячні кларнети; Плуг; Замість сонетів і октав; Вітер з України.

Вірші ЗО - гіоч. 60-х pp. ("Я утверждаюсь" та ін.).

Поеми: Золотий гомін; Сковорода; Похорон друга.

Література

Барка В. Відхід Тичини // Українське слово: Хрестоматія української літе­ратури та літературної критики XX ст.: У 4 кн. - Кн. 1. - К., 1994. - С. 242-255.

Безпечний І. Нереалістичні напрями: модернізм; символізм; імпресіонізм;

футуризм;сюрреалізм /У Без ікчншї І. Теорія дігерагури. - Торонто, 1984. - С.

291-298.

Білецький О.І. П.Тичина//Білецький 0.1. Літературно-критичні статті. - К., 1990.-G. 161-185.

Бондар £. До філософських джерел образу сонячних кларнетів // Слово і час. - 1995 - № 4.

Загребельнин П. Кларвети ніжності // Загребельний П. Неложними ус­тами - К-, 1981. - С 5-46.

Історія української літератури XX ст.: У 2-х кн. / За ред. В. Г. Дончика. - Кн.. 1 (1910 - 1930-ті pp.). - К, 1993.

Клочек Г. "Душа моя сонця намріяла": Поетика "Сонячних кларнетів" Павла Тичини - К-, 1986.

Костенко Н. Поетика Павла Тичини. - К., 1982.

Коцюбинська М. Корозія таланту// Рад. літературознавство. - 1989. - JVg

11. -С. 46-58.

Лавріненко Ю. Клярнетичний символізм // Українське слово Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: У 4 кн. - К, 1994. - Кн..

• Кн. 1. - С. 588-598.

Моренець. Без Тичини // Сучасність - 2000. - № 1 - С.

Ніковський A. Vita nova. Павло Тичина // Павло Тичина. Соняшні кларне­ти. - К, 1991.

Новиченко Л. Тичина і його час: незайві доповнення // 20-і роки. Літ. дис­кусії і полеміки. - К:, 1991. - С. 314-365.

Охріменко О.Г., Охріменко П.П. Павло Тичина і світова література. - Су­ми, 1996.

Павленко М.С. 'Гичининська формула патріотизму. - Умань, 2002.

Стус В. Феномен доби, або сходження на Голгофу слави - К, 1993.

Тельнюк С. "Молодий я, молодий...": Поетичний світ ГІ,Тичини (1906- 1925)-К., 1990.

ТельнюкС. "Неодцвїтаюча весно моя..." - К., 1991.

Шестопалова Т.П. Міфологеми поезії Павла Тичини: Спроба інтерпре-

тації. - Луганськ, 2003.

Поміркийте над висловлюваннями:

А. Ніковський: ”Стоячи на ґрунті своєї передмови ("Vita nova" -

1. E., ЇЖ% кваліфікуючи ліворчість Павла Тичини, як нове слово в ук­раїнській поезії, мушу прийняти збірку поезій його, як факт повно- ! го розриву з минулим, як демонстрацію якогось нового, виразно ще 1 не означеного творчого блукання".

Ю. Лавріненко: "У "Сонячних кларнетах" - небувала прист­расть і відвага заглянути у всі темні, безодні свого часу. Так вири­нув образ нареченої, яку, замість сподіваної "голубої блакиті", повінчала "незриданними сльозами-тьмажи" горобина ніч терору ("Одчиняйте двері"). Було це провіщення трагедії на всю добу Розстріляного Відродження і образ "нареченої” вирине ще не раз - як-от у Хвильового та інших ліпших письменників 20-их років".

О. Забужко: "На початку 1920-х його вже повним ходом, пере­кладали - в Росії, Польщі, відтак і в Західній Європі, і тамтешні критики проголошували його "найбільшим сучасним поетом слов'янського Світу", порівнюючи з Рільке і Полем Валері: з ос­таннім, як на мене, трохи з натяжкою, бо Тичина цікавіший - пла- стичніший, музичніший, взагалі багатший... Цікавіший він, либонь, і за Блока, з яким його теж тоді активно порівнювали - не­безпідставно: обое-бо розвивалися таким самим, шляхом, синтезу­ючи релігійно-містичну естетику символізму з "прямою мовою" вихлюпнутих на вулиці й майдани голосів маси, -одначе та "музика революції", котру Тичина так пронизливо "проаранжував" збіркою "Замість сонетів і октав" (1920), авторові "Дванадцяти" була вже відверто не під силу. 1 не тільки йому: в усій світовій поезії XX століття навряд чи вдасться відшукати такий камер тонально- точний, трагічно-катарсичний відгук на. наростаючий апо- каліптичний гул доби, в котрій "звір звіра їсть".

В. Стус: "Феномен Тичини - феномен доби. Його доля свідчила про наш час не менше за страшні, розповіді істориків: поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. / поет погодився на цю роль".

М. Коцюбинська: "За внутрішніми по?пенціями Тичина - поет, схильний до поліфонії, до складного образно-настроєвого пе­ревтілення, "переінакшування" світу, до тонкої відтінковости та інтуїтивного передчування ідеї - і все це при винятково делікатній (скажемо прямо, полохливій) вдачі. Такий механізм психічний, мабуть, не зміг заціліти, мусив зламатися під кийком вульгаризаторської критики з її вимогами прямої безпосередньої гасловости і політизації поезії, безоглядного осучаснення. Поет дав світові "спіймати себе”, втратив внутрішню незалежність, ту неоціненну свідомість "ты сам свой высший суд"... То було по­чатком невблаганного внутрішнього розладу".