Плани лекцій

Тема 1. Особливості літературного процесу 20-40-х pp. XX століття План

1. історичні обставини в Україні: національно-визвольні змагання, драматизм обставин громадянської війни. Мистецькі центри України 20- 30-х pp.

2. Особливості літературного руху "Двоколійність" розвитку ук­раїнської літератури XX ст.: материкова та еміграційна українська літера­тура як цілісне явище українського мистецького руху 20-30-х pp.

3. Розмаїття літературно-естетичних течій та шкіл. Творчі організації, об'єднання, угрупування. Мистецькі декларації. Здобутки та трагічні колізії письменників "розстріляного відродження".

4. Літературна дискусія 1925-1928 pp.: причини і наслідки, корінні пи­тання полеміки та їх зв'язок із дискусіями XIX - початку XX ст.

5. Жанрово-стильове розмаїття прози. Рух "від новели до роману".

6. Стильові напрямки поезії. Символізм та неоромантизм як стильові домінанти поезії 20-30-х pp. Український поетичний авангард 20-х pp. та програми революційного оновлення літератури.

7. Характер мотивів та конфліктів драматургії 20 - 30-х pp.

8. Психологічний та експериментальний напрямки українського теат­ру. Театр Леся Курбаса "Березіль".

9. Літературознавство і критика.

Література

20-і роки: Літературні дискусії, полеміки: Літературно-критичні статті. - К., 1991.

Борисенко М. Уніфікація літературного життя України в 1920-1932 роках.

• К.,2001.

Вервес Г. Український авангардизм у контексті європейського (серед маніфестів і програм) Матеріали І конгресу Міжнар. асоціації україністів. Українська література. - К., 1995.

Дзюба І. Література соціалістичного абсурду (Твори укр. рад. письмен­ників 30-х років про індустріалізацію, колективізацію, розкуркулення, голод) // Сучасність. - 2003. ■№ 1. - С. 82-112

Єфремов С. О. Історія українського письменства. - К., 1995. - С. 608 - 682.

З порога смерті: Письменники України - жертви сталінських репресій. - К., 1991.

Історія української літератури XX ст.: У 2-х кн. / За ред. В. Г. Дончика. - К., 1993.

Іванова Н. 1920-ті роки й український авангард: мистецтво для мас - від митця-гірофесіонала // Слово і час. - 2003. - № 12. - С. 20-27.

Книги і долі: Митці Розстріляного Відродження: Бібліографічний покаж­чик. - О., 2002.

Ковалів Ю.І. Літературна дискусія 1925-1928 pp. - К: Т-во "Знання",

1990.

Комаренко Т. О., Шипович М. А. Влада і літературно-мистецька інтелігенція Радянської України: 20-і роки XX ст.. ■- К, 1999.

Костюк Г. Сталінізм в Україні (Генеза і наслідки): Дослідження і спостере­ження сучасника. - К., 1995.

Кость С.А. Літературний процес 20-30-х років: деморалізація літератури як закономірність// Вісник Львівського університету. Вип.. 17. - Л., 1992. - С. 79-85.

Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження: Антологія 1917-1933: Поезія. Проза. Драма. Есеї. - К, 2002.

Лощинська Н. Літературні дискусії 20-30-х pp..: від полемічних запере­чень до політичних доносів// Дивослово. - 2000. - № 1. - С. 13-15.

Луцький Ю. Літературна політика в радянській Україні 1917-1934. - К, 2000.

Осьмачка Т. Мої товариші: Історико-мемуарна розвідка про людей розстріляного українського відродження 20-х років//Березіль. - 1996. - № 3-4. -С. 95-134.

ГІахаренко В. Поєдинок з Левіафаном: Міт і псевдоміт в українській літе­ратурі 20-х (М.Хвильового, М.Куліша, Г.Косинки, В.Підмогильного, Б.Анто- ненка-Давидовича, А.Головка). // Українська мова та література. - 1999. - № 25-28, 37.

Славутич Яр. Розстріляна муза. - К, 1992.

Стильові тенденції української літератури XX ст. - К, 2004.

Уроки історії. Літературна дискусія на Україні 1925-1928 pp. // Автори­тет. Література і критика в час перебудови: Статті, есе, інформація. - К, 1989.-С. 285-323.

Шкандрій М. Український прозовий авангард//Слово і час. - 1993. - №8. -С. 51-57.

Шкандрій М. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дис­кусія 1920-х років. - К, 2006.

Поміркийте над висловлюваннями:

Ю. Лавріненко: "Вживаючи для 1917-1933 років термін "рене­санс" - "відродження" - не можемо його плутати з історичним європейським Ренесансом, хоч подібності тут є (при всій різниці масштабу і суті). Волтер Патер (Studies in the history of the Renaisance, 1873) вважає, що основним почуттям людини Ренесан­су було "дістати якнайбільше пульсацій протягом даного момен­ту" , спожити "плоди прискореної помноженої свідомості, що більше виявилось у поетичній пасії, бажанні краси, любові до мис­тецтва задля мистецтва". Для вітаїзму в його кларнетичному оформленні цей ренесансовий життєвий і духовний "апетит" був дуже характерний, але своєрідність вітаїзму (в його головному кларнетично-необароковому оформленні) були зовсім, не в ньому, а в поєднанні його з почуттям трагізму "відповідального серця".

Ю. Бойко: "1925 року розпочалася на Україні літературна дис­кусія, якій судилося незабаром перетворитися в політичну. Лідер літературного життя, талановитий письменник Микола Хвильо­вий підніс гасло боротьби за літературну якість, оголосив війну нудному совєтському ідеологізуванню в літературі. Він кликав до широких обріїв, рвав із провінціалізмом, а головне - голосно заявив, що українська література має "якнайшвидше тікати" від впливів російської літератури. Завдання українських письменників - піти в науку до ЗахідноїЕвропи, до пролетарської, буржуазної, всякої, пе­рейняти від Европи її вічний неспокійний патос фавстівських шу­кань. Молода українська нація знайде в бадьорому греко-римському мистецтві давнини могутнє джерело для себе і, збагачена світови­ми духовними скарбами, стане на чоло відродження азійських націй".

В. Петров: "Українська література 30-х років в УРСР - це ра­дянська література українською мовою".

І. Багряний: "Для єдиної радянської держави потрібен "єдиний радянський народ". Творити його, формувати цей "єдинийрадянсь­кий народ" - в цьому й є призначення (за більшовиками) літерату­ри й мистецтва всіх національних республік, а письменники й мистці, найменовані в СРСР офіційно згори "ІНЖЕНЕРАМИЛЮДСЬ­КИХ ДУШ", мусили для цієї мети й тільки для неї працювати, зрікшись національних інтересів власного народу".

І. Дзюба: "...терор здійснювався під потужним ідеологічним прикриттям і психологічною обробкою, що створювало атмосфе­ру масової істерії, - а це було важливим елементом довготривало­го спотворення духовності. Як і тактика в боротьбі з українською інтелігенцією: нацьковування одних груп на інші, використання спершу комуністичних вірних проти скептиків, потім заляканих проти вірних, потім ново завербованих проти "старих" і т. д. Усе це створювало таку психологічно атмосферу, а отже, й духовну атмосферу в суспільстві, яка ставала базою формування нового типу інтелігента, позбавленого ідентичності і напрям? "підклю­ченого" до струмів офіційної політики ".