Тема 22. Олег Ольжич - поет і громадянин (1907-1944) План

2. Життєпис гіоета і громадянина.

3. Поетична історіософія Олега Ольжича.

4. "Поезія чину” збірки "Вежі".

5. Філософський характер збірки "Підзамчя".

Тексти

Вірші зі зб.: Рінь; Вежі; Підзамчя . Незнаному воякові.

Українська культура; Націоналістична культура.

Література

БойкоЮ. О. Ольжич як поет//Бойко Ю. Вибрані праці. - К., 1992. - С. 286-297.

Державин В. О. Ольжич - поет національного героїзму // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. - К.: Рось, 1994.

• С. 534-542.

Жулинський М. Г О. Ольжич і О. Теліга: Нариси про життя і творчість. Вибр. івори. - К., 2001. - 144 с.

Ільницький М. Ідея циклічності культур і доля України в творчості Олега Оль- жича // Сучасність. - 1994. - № 11. - С. 138-142.

Ковалів Ю. Іероїчний епос Олега Ольжича// Слово і час. - 1994. - № 6. - С. 7-12.

Куник І. "Хай збереже його доля..." // Слово і час. - №7. - С. 12-17.

Мокли ця М. Олег Ольжич // Моклиця М. Модернізм в творчості письмен­ників XX ст. Кн. 1.-Луцьк, J 999. - С. 125-137.

Моравкова А. Празька поетична школа. Олег Ольжич. // Ш Міжнар. Конгрес україністів. - К, 1996. - С. 176-182.

Муціинка М. Лицар нескореного покоління //Дукля. - 1997. - № 4. - С. 24-29.

Неврлий М. Муза мужності і боротьби // Дивослово. - 1994. - .№ 29. - С. 10-

ОУН: минуле і майбуггя. - К, 1993. - С. 68-81.

Тарнавський О. Міт про поета жорстокої доби // Тарнавський О. Відоме й по­лі відоме. - К, 1999. - С. 296.

Череватенко Л. Я каміньз Божої пращі//Ольжич О. Незнаному'воякові. - К , 1994.-С. 351-424.

Шпак В. П. О.Ольжич //Гроно нездоланих співців: Літературні портрети ук­раїнських письменників XX сторіччя, твори яких увійшли до оновлених шкільних програм. - К, 1998. - С. 212-226.

Яременко В. Передчуття зустрічі з Ольжичем // Дніпро. - 1994. - № 1. - С. 100-114.

Поміркуйте над висловлюваннями:

О. Ольжич: Ідея вивершеності та єдності нації, гін до їївсесто- роннього розросту назовні, вождівська засада, войовничість з усією гієрархією її чеснот, віра у покликання і призначення ук­раїнської нації та героїчне найняття в службі національному ідеа­лу (ідея Слави) - всі ці риси, питоменні українському націоналізмові, стріваємо повно розвинені вже у княжій та ко­зацькій добі нашої історії. "Слово о Полку Ігореві" чи Галицько-Во­линський літопис, Величкові писання або "Милость Божія" - є не­смертельними документами цієї духовності, і тому такі вони близькі нам тепер".

Л. Череватенко: "... тільки духова, інтелектуальна міць, а ще фізична потуга можуть оборонити державу, - і тільки могутня держава спроможна захистити людську особистість. Так само ідея державності набуває забарвлення майже релігійного у тракту­ванні О. Ольжича, й водночас - ідея лицарської зверхності, шля­хетської честі, чистоти людської одиниці, якій доводиться випли­вати з бруду, ницості й пошлості довколишнього світу".

О. Штуль-Жданович: "В дійсності він і сучасний, і майбутній. Він-бо, як мало хто, втілив вічні змагання української нації, її ду- ховість і лінію шукання її духового розвитку в майбутньому, її місію".

Ю. Бойко: "Він (Ольжич - І.Г., І.Л.), - як поет, - надзвичайно пружний, як украй натягнена тятива. Він бачить неминучість трагічного, він не боїться концесвітнього у вселюдському універ- сумі, але за ним, за обривом у прірву, у далечині він бачить світло- сяйний початок, і в золотій короні цього нового світу - Україну. Отже, його романтика, насичена трагічно-оптимістичною історіософією, не досить звичайна для української поезії".

Яр Славутич: "Будучи археологом, поет обгрунтовує свою ду­ховність на міцних основах сильного первня дохристиянських часів та античности. Ольжич малює нам такі образи, що мають стати прикладом для новітніх борців за Українську Соборну Незалежну Державу - найважливішу мету ОУН.

Серед критичних статей про поета, може, найкраща - праця Володимира Державина "Олег Ольжич - поет національного ге­роїзму", вміщена в підсумковому виданні "Величність", після публікацій у періодичній пресі. "Консеквентний класицизм Ольжича стоїть поза всякою дискусією", - твердить Державин. Із цим тяж­ко не згодитись, як треба також прийняти іншу подібну оцінку: "незвичайно чистий, класично легкий і чіткий тон...повна гармонія змісту й форми " (Юзеф Лободовський) ".