Тема 13. Поетичний світ Володимира Свідзинського (1885- 1941) План

1. Життєпис поета. Сучасники про творчість В. Свідзинського.

2. Оригінальність стильової синтези поетичного мислення лірика. Фольклоризм, античність і необароко як основа міфопоетики творчості.

3. "Самотність. Труд. Мовчання" - філософська тріада поета. Світо- славлення як композиційний центр поетичної світобудови В. Свідзинсько­го. Єдність людини і космічного буття. Джерела трагічного світовідчуття митця.

4. Відлуння доби в ліриці поета.

5. Збірка "Вересень". Особливості пейзажної лірики.

6. Інтимна лірика як лірична драма серця.

7. Перекладацька діяльність В. Свідзинського.

Тексти

36. "Ліричні поезії", "Вересень".

Література

Веретенченко О. Поет і його доля // Свідзінський В. Медобір. - Балтимор: Сучасність, 1975.

Дзюба 1. "Засвітився сам від себе"//Українське слово: Хрестоматія... У 4 кн. - К., 1994. - Кн. 1. - С.402-410.

Історія української літератури XX ст. Книга перша (1910-1930-ті роки). -

К, 1993. - С. 334-3-15.

Коротич В. Володимир Свідзинський // Поезія - 68. - К, 1968. - Вин. 2. -

С.59-60.

Макаров А. П'ять етюдів. Підсвідомість і мистецтво. К, 1990.

Моклиця М. Володимир Свідзинський // Модернізм у творчості письмен­ників XX століття. Частина І. Українська література. - Луцьк, 1999. - С. 112-124.

Райс Е. Володимир Свідзинський // Свідзинський В. Медобір. - Балти­мор, 1975.

Рибалко О. Знайдено в архівах. Шкіц до життєпису В. Свідзинського // Вітчизна. - 1989. -№ 1.

Свідзинський А. "Я виноград відновлення у ніч несу" (Володимир Свідзинський очима нащадка) // Український засів. - 1996. - № 7-9.

Свідзинський В. Спогади про брата // Слово і час. - 1990. - № 10. Смо- лич ІО. Розповіді про неспокій немае кінця. - К, 1972.

Стус В. "Зникоме розцвітання" // Слово і час. - 1991. - № 5. - С. 4 -13.

Соловей Е. Невпізнаний гість: Доля і спадщина Володимира Свідзинсько- го. - К-, 2006.

Соловей Е. Володимир Свідзинський // Гроно нездоланих співців. - К., 1997.-С.51-61.

Соловей Е. Неканонічна традиційність: Володимир Свідзинський // Су­часність. - 1996. - № 2.

Соловей Е. Типологія української філософської лірики XX ст. Міфософсь- ка типологічна лінія (Б.-І.Антонич, В.Свідзинський)// Соловей Е. Українська філософська лірика. - К. 1998. - С.І 15-182.

Шевчук В. Образ поета // Вітчизна. 1985. - № 9 або у кн. Дорога в тися­чу років. - К., 1990. - С.361-371.

Яременко В. Лірика В. Свідзинського // Свідзинський В. Поезії. - К,, 1986. - С.3-24.

Поміркуйте над висловлюваннями:

В. Свідзинський: "Три радості у мене неодіймані: Самотність, труд, мовчання".

В. Стус: "...поезія Свідзинського - то тільки засіб шляхетної герметизації власного духу і водночас - гойного його отілеснення. В цій позиції - єдиний його порятунок і надія на вижиття. Замкну­тися, щоб зберегтися. Змаліти, щоб не помилитися у власній суті. Стати збоку, щоб не бути співучасником".

Яр Славутич: "Не сліпе запозичення мотивів казок чи копіювання рядків із них, а органічне насичування власного способу вислову духом української казки робить поезію Свідзинського дуже оригінальною, неповторною. Коли зважити на те, що поет не мав попередників, за винятком хіба що Тичини в "Пастелях", то його творчість треба кваліфікувати, як нову сторінку української поезії".

І.Дзюба: "В. Свідзинський високою мірою виборчий, сугестивний і зосереджальний; шляхами поетичної інтуїції він увіходить у внутрішній потаємний взаємоплин речей, дає свій, підвладний кри­теріям загальної очевидності і водночас виразно індивідуальний, розтин світу: і це один з небагатьох в українській поезії випадків, коли дар емоційного переживання, гущина побутових помічань, розкіш предметної пластики злучилися з дисципліною думки, ви-

/тфінуваною душевною культурою, заглибленою рефлексіею і напо­легливістю самоспоглядання...".

Е. Соловей: "Свідзинський також споглядає світ як людина, ще ніби не обтяжена сучасним досвідом і знанням,: все це ще належить набути. Оце безпосереднє світопізнання "від азів” являє в його творчості свій колосальний поетичний та морально-філософський потенціал. Завдяки цьому мислительне і фольклорно-міфологічне начала постають у нього в дивовижному злитті: вони, по суті, тотожні. І такому ж співвідношенні, максимально близькому до тотожності, перебувають його індивідуально-особистісна свідомість і свідомість народнопоетична - з тим суттєвим уточ­ненням, що остання ніби витворяється наново, постає "негото­вою" і в процесі цього нового становлення виявляє, вивільняє коло­сальні експресивні ресурси і не м.еніиу поетично-пізнавальну резуль ­тативність".