Тема 10. Поетичний доробок Володимира Сосюри (1898-1965) План

1. Особливості ліричного обдарування поета. Поєднання романсової традиції, сентиментальної медитативності та соціальної проблематики поезії.

2. Трагічна роздвоєність творчої особистості ("Два Володьки"). Національні мотиви творчості ("Знову місто моє", "Україна моя", "Сльози").

3. Людина і епоха в поемі В. Сосюри "Червона зима".

4. Героїко-романтичні мотиви поеми "Мазепа". Увиразнення власного поетичного стилю.

5. Творчість періоду сталінських репресій.

6. Поема "Розстріляне безсмертя" - трагічний мартиролог української літератури і культури.

7. Автобіографічний роман "Третя Рота".

Тексти

Червона зима. Залізниця. Ластівки на сонці. Так ніхто не кохав. Ва- пільки. Марія. Коли потяг у даль загуркоче. Білі акації будуть цвісти. Марії. Катрусі на спомин. І пішов я тоді до Петлюри. Любіть Україну. Лист до земляків. Знов село. Пам'ятаю: вишні доспівали. Юнакові. О мово моя! Я знаю силу слова. Два Володьки. Сад. Україна. Солов'їні далі, далі со­лов'їні... Люблю весну. Розстріляне безсмертя. Мазепа.

Третя Рота.

Література

Гальченко С. Феномен таланту, або захалявна творчість В. Сосюри // Со­сюра В.. Розстріляне безсмертя. - К-, 2001. - С. 3-15.

Голос ніжності і правди. Спогади про Володимира Сосюру. - К, 1968.

Гришко В. Серце "Другого Володьки" і заборонена любов // Українське слово: Хрестоматія : У 4 кн. - К, 1994. - Кн. 2. - С. 197-213.

Зеров М. Володимир Сосюра - лірик і епік // Зеров М. Твори: В 2 т. - К,

1989. -Т. 2.-С. 505-516.

Історія української літератури XX ст. У 2-х кн. - Кн. 1: 1910-1930-ті роки: І Іавч. посібник/ За ред. В.Г. Дончика. - К, 1993. - С. 260-277.

Коваль Ю. Любіть. Суд над одним віршем В. Сосюри // Літ. Україна. - 1989. - 2 березня.

Костюченко В. Втеча від власного "я" (Творчість В.Сосюри кінця 1930-х років) // Дивослово. - 2003. - № 12. - С. 8-11.

Моренець В. П. Володимир Сосюра. - К, 1990.

Поміркийте над висловлюваннями:

М. Зеров: "Талановитий і справжній, інколи курйозний, завжди ек­спансивний і щирий, Володимир Сосюра нсьіежить до поетів, за якими "ходить" популярність, яких знає, визнає і вітає "масовий", "широкий" читач... Сосюра як поет - завжди на людях: всі його ліричні емоції втілюються, так мовити б, на очах глядачів, тоді як інші поети воліють лабораторії, суворої, вибагливої роботи на самоті. Сосюра завжди - пригадую назву одної поезії в прозі - "кидає слова ", тоді як інші поети ті слова збирають, обточують, шліфують - і, стримані у вислові почувань, "несентиментальні", ніколи не зможуть так сильно взяти читача за серце, особливо читача не в и пробуваного і молодого".

С. Ефремов: "Поезія Володимира Сосюри (збірка "Червона зи­ма", 1922) повна згадок про життя робітника, ремінісценцій на колись пережиті вралсення, - і видно, що для автора це не мода "на пролетаря", що він справді пережив і відчув г^гибоко свої робітничі пісні. Дарма, що фон їх ніби реальний, перед нами типовий роман­тик, що закоханими позирає очима на об'єкт свого кохання й виби­рає саме тільки принадне, оповиваючи добре знане життя наскрізь суб'єктивним серпанком".

С. Гальченко: "У багатьох віршах і поемах В. Сосюри, починаючи з "Червоної' зими", можна прочитати рядки, які мають пряме відношення до біографії поета. В одних творах ліричний герой лег­ко ототожнюється з автором, а інші, без сумніву, повністю при­свячувалися якійсь конкретній події з його життя, тобто є сторінками біографії, трансформованої через творчу уяву. От де можна майже без заперечення погодитися із давньою істиною, що життя поета - у його творах".

В. Моренець: "Червона зима" повернула в радянську поезію кон­кретну особистість в усій складності притаманних їй поривань, захоплень, жалів і мрій. Поет зумів переконливо показати, що ре­волюційна народна хвиля - це не нівельована маса, а множина доро­гих і по-своєму неповторних особистостей. Він відобразив не ідеї, що керували масами, а людей, що жили, обстоюючи певні ідеї. В плані гуманістичного осмислення епохи це було рішучим кроком- уперед".

В. Моренець: "...Мазепа", можливо, одна з найбільш концепту­альних сосюринських поем. її морально-етичній пафос полягає в то­му, що найтяжчий гріх перед народом, взагалі діяння в ім'я народу може виважуватися тільки на терезах всієї долі народу, а не окре­мої миті його історичноїсудьби".