6. Закон Оукена

Американський вчений Артур Оукен зробив спробу математично визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого валового національного продукту (ВНП) від потенційного. Він вивів закон, відповідно до якого щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2 % приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на 1 %. Аналогічно кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на 2 % викликає зростання норми безробіття на 1%.

Закон Оукена дозволяє визначити нормальний рівень безробіття, який об’єктивно підвищується з розвитком ринкової економіки. Для 60-х років цей рівень в США дорівнював 4 %, для 80-х – 6 – 7 %. В інших країнах він може бути нижче в зв’язку з меншими масштабами і мобільністю ринку праці (Японія, Німеччина). Взагалі ж експерти МОП вважають, що в наступні роки в середньому в світі безробіття буде складати приблизно 10 % і повністю ліквідувати його не зможе ні одна країна.

Уряди всіх країн прикладають великі зусилля, щоб досягти зниження нормального рівня безробіття. Оптимальним безробіттям є такий його рівень, який нижче нормального. Але при оптимальному рівні безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується, оскільки існує тісна залежність заробітної плати і цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

Відповідно до законів ринку зростання попиту на будь-який товар (наприклад, робочі місця і робочу силу), за інших рівних умов, збільшує його ціну. При збільшенні попиту на робочу силу зменшується безробіття і зростає заробітна плата. Платоспроможний попит населення зростає. Ціни на споживчі товари зростають ще швидше, знецінюючи грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції. Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на запитання: зростання інфляції або зростання безробіття?

7. Визначення рівня безробіття

Для вимірювання безробіття використовуються абсолютні й відносні показники.

До основних абсолютних показників належать:

- чисельність безробітних на рівнях: країна, область, місто, район;

- чисельність безробітних за статево-віковою ознакою, освітою, місцем проживання, соціальним статусом;

- середня тривалість безробіття в місяцях

При розрахунку цих показників слід пам’ятати, що згідно Ст. 2 Закону

України «Про зайнятість населення» дає таке визначення безробітного: «Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи». Слід підкреслити, що це визначення безробіття стосується лише тих громадян, які самі шукають роботу, виявляючи економічну активність.

Більш широке поняття безробітного, за методологією МОП, - це особи віком 15-70 років (зареєстровані та не зареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх чотирьох тижнів, що передували опитуванню;

в) були готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу тому, що вже знайшли її і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також навчаються за направленням державної служби зайнятості.

До відносних показників належить показник визначення рівня безробіття.

Оцінка фактичного рівня безробіття здійснюється шляхом обрахування ряду однойменних показників, кожен з яких має свої недоліки.

Р_б = Б / З * 100, (1)

де Р_б – рівень безробіття;

Б – чисельність безробітних;

З – чисельність зайнятих.

Р_б = Б / ПН _{пр. в.} * 100, (2)

де ПН _{пр. в.} – чисельність працездатного населення працездатному віку.

Очевидно, що перший показник взагалі не характеризує рівень безробіття, тому що безробітні в зайнятих не міститься. Другий показник недостатньо коректний: використання в знаменнику усієї чисельності працездатного населення автоматично включає в нього зайнятих і незайнятих, а також навіть добровільно незайнятих. Між тим, саме за другим показником вітчизняна статистика здійснює заміри відносно ситуації із безробіттям.

У міжнародній статистиці оцінка безробіття ведеться на підставі наступного показника :

Р_б = Б / ЕАН * 100. (3)

Однак вчені вважають, що й третій показник рівня безробіття також не вдалий: безробіття породжується тільки тією частиною населення, яка не може забезпечити себе самостійно і пропонує свою працю на ринку праці. Іншими словами, рівень безробіття повинен визначатися як відношення числа осіб,

зареєстрованих як безробітні, до пропозиції праці, тобто:

Р_б = Б / ПП * 100, (4)

де ПП – пропозиція найманої праці.

На СРС.

1. Види безробіття : добровільне, вимушене, приховане,нормальне та оптимальне.

2.Зарубіжний досвід регулювання зайнятості населення